Цікаво проаналізувати ролю жінок у житті нашого найбільшого генія Тараса Шевченка. Його життя і творчість добре опрацьовані и висвітлені в численних працях, але ділянка його інтимного життя, тема жінок на його життьовому і творчому шляху рідко згадувані. Тому треба сподіватись, що иагаїьох зацікавить тема про зв'язки Тараса Шевченка з жінками, його захоплення, ставлення до жінок та його спроби одружитися.
Ті перші чисті пориви дитячих чи напівдитячих інтимних ьочувань, які видатні шевченкознавці називають першим коханням, у Шевченка бачимо до дівчинки Оксани, з якою були пов'язані його спогади про дитячі й молодечі роки на тлі безрадісного кріпацького життя. А що вони були дуже сильні, це бачимо з того, як ім'я його Оксаночки відбивалося з найніжнішим співчуттям в його творах. Це ж Оксана Коваленко зворушила його дитяче серце, коли він, пасучи панські вівці, з розпуки заплакав, а вона прийшла, втерла йому сльози и поцілувала. Постать тієї Оксаночки перевтілювалась у йою творах і в черницю Мар'яну, і в Катерину. Та приязнь до Оксани не погасла в його серці і через 15 років, коли він повернувся до рідної Кирилівки. Найперше він запитав про долю його приятельки і був тяжко пригнічений, коли почув, що через москалів пропало її життя.
Почуття до Оксани, як уссіблення нещасної скривдженої дівчини, не покинули нашого співця й на засланні і в подальші роки. їх ми бачико і в "Гайдамаках", і в вірші "Мені тринадцятий минало", і в "Катерині", і навіть у житті в постатях Катрусі Шунової чи Лукері, які може нагадували йому Оксану.
У 1829-му році, приїхавши з Тарасом до Варшави, помі-шик Енґельгардт, віддає свого 16-річного козачка Тараса до відомого там маляра Франца Лямпі, щоб мати свого власного маляра. Його одягли, як панича, бо туди ходили більше вчигися панські діти. Отже у Варшаві відчув Тарас себе людиною. Тут він і закохався в гарненьку прачку польку Дуню Гусаківську, яка прала йому білизну, прасувала краватки та манишки. Але за цю любов чи прихильність Дуні Тарас теж мав платити данину: він мусів, на її вимогу, розмовляти з нею тільки польською мовою. Тарас швидко опанував її. Зрозуміло, що це кохання не могло не блиснути ясним промінням у його чутливому серці. Ця приязнь, як він признавався пізніше своєму приятелеві маляреві Сошенкові, облагородила його душу, піднісши його самого у власних очах. "Я вперше тоді подумав, — казав Тарас, — чому і нам, кріпакам, не бути такими ж людьми, як інші вільні люди".
Та це захоплення Дунею тривало недовго: 20-го листопада 1830 року у Варшаві вибухнуло повстання проти російського окупанта, і пан швидко виїхав до Петербургу, а через якийсь час і вся челядь разом з Тарасом помандрувала туди ж. Тарас іще мав нагоду побачити з горища бій польських повстанців проти московського війська.
З різних спогадів бачимо, що Шевченко до заслання не збирався одружуватись, хоч любив жіноче товариство і жартома казав, що любить таких жінок, щоб під ними земля на три сажні горіла. Проте, після викупу з кріпацтва у 1838-му році Шевченко, мешкаючи в маляра Сошенка, захопився молодою й дуже милою німкенею Машею, яка жила в того ж Сошенка і з якою Сошенко збирався одружитися. Сошенко був значно старший, і Тарасові легко пощастило переманити дівчину на свій бік. Сошенко за це розгнівався на Тараса і, щоб перешкодити зв'язкам Тараса з Машею, видворив його ^ свого мешкання. Проте, почувши, що, за порадою лікаря, Сошенко має їхати лікуватися в Україну, Шевченко, почуваючи перед ним провину, відвідав Сошенка, допоміг йому, і вони лишились друзями.
Поет Чужбинський згадує інше захоплення Шевченка однією красивою дівчиною. Змальовуючи Лавру в Києві, Шевченко познайомився з родиною богомольців, що приїхали до Києва. Вечорами він почав зникати й не казав, де просиджував до півночі. Якось на мальовничій стежці, що вела з Царського саду на Поділ, Чужбинський побачив Тараса в незнайомому товаристзі, що складалося з двох старших жінок кількох дітей і гарненької дівчини. Дівчина в той час відхилила вуаль, і він побачив її розчервоніле чудове личко, обрамлене русявим волоссям. Сміючись чистим, майже дитячим сміхом, вона слухала іараса Шевченка, який розповідав їй, мабуть, щось цікаве. На третій день Тарас уже був сумний і розповів Чужбинському, що та родина з дівчиною вже виїхала, до того ж дівчина була вже за когось засватана. І Шевченко про неї скоро заоув. А як Чужбинський іноді нагадував про його минуле захоплення, то той відповідав: "Ах, дурниця; 1.1 оки з нею оалакаю, то оущм то щось і ворушиться в ^■ущ, а 'іам і Ьаидуже".
лкось ^ахопіавел іарас Григорович у Києві однією відомою красунею, яка дубила голови всім, хто потрапляв у її оачарилане коло. Захоплення оуло сильне. Шевченко не на уп.арт замислився, малював її юлівку і кілька разів писав про це вірші. "її завжди радів — пише чужоинський, — коли йому хтось подобався, олагородна його натура робилася ще художнішою, і він працював тоді з великим завзяттям", іірсіе в цій красуні Шевченко швидко розчарувався. Запросила вона його якось вранці прочитати їй одну поему й сказала, що в неї шкого не буде, що вона бажала б зазнати насолоди від його читання, Тарас Шевченко йшов до неї з якимсь тремтінням, але яка ж чекала на нього несподіванка: він застав красуню, що сиділа на канапі в товаристві трьох залицяльників: студента, гусара і товстелезного генерала й майстерно маневрувала, дурячи всіх трьох, то тішачи їх по черзі, то кидаючи в розпач. Побачивши це товариство, поет зніяковів і, як чарівна господиня не атакувала його люб'язністю, — він пішов з твердим наміром ніколи більше не повертатися до красуні. Проте, Шевченко ще довго згадував її і навіть написав такі рядки з приводу неї:
Не журюся, а не спиться Часом до півночі, Усе світять ті блискучі Твої чорні очі.
"Мов говорять тихесенько:
Хоч, небоже, раю?
Він у мене тут — у серці",
А серця немає
Й не було його ніколи,
Тільки шматок м'яса.
Нащо ж хороше і пишно Так ти розцвілася?.. Не журюся, а не спиться Часом і до світа Усе думка побиває,
Княжна Варвара Рєпніна
Як би так прожити, Щоб ніколи такі очі Серця не вразили.