— Мабуть, хочеш сказати про колишнього коханця,— зневажливо мовив він.
— Ні,— відповіла Елікс,— про дещо інше. Ти назвав би це, гадаю... так, ти назвав би це злочином.
І вона відразу ж зрозуміла, що зачепила потрібну струну. Його увага зосередилася й затрималась на ній.
Елікс побачила це, і до неї повернулось самовладання.
— Ти краще б сів,— спокійно порадила вона.
Сама вона перейшла кімнату й сіла на своє звичайне місце. Навіть нахилилась і підняла шитво. А за завісою спокою гарячково придумувала, що говорити, бо винайдена нею історія повинна не дати згаснути його цікавості, поки не надійде допомога.
— Я казала тобі,— неквапливо почала вона,— що п'ятнадцять років працювала стенографісткою. Це не зовсім так. Було дві перерви. Перша, коли мені виповнилось двадцять два роки. Я зустріла літнього й не дуже багатого чоловіка. Він закохався й попросив мене бути його дружиною. Я погодилась. Ми побралися.— Тут Елікс помовчала.— І я змусила його застрахувати життя на своє ім'я.
Вона помітила, яка раптова й гостра цікавість відбилась на обличчі її чоловіка, і з подвоєною упевненістю повела далі:
— Під час війни я трохи працювала в аптеці при госпіталі. Там я мала справу з усякими рідкісними наркотиками й отрутами...
Вона замислено замовкла. Тепер його цікавість збуджена до краю, в цьому можна не сумніватись. Вбивця приречений цікавитися вбивством. Вона поставила на це й виграла. Її погляд крадькома ковзнув по годиннику. За двадцять п'ять хвилин дев'ята.
— Є така отрута... білий порошок. Один дрібок — і смерть. Ти, мабуть, дещо знаєш про отрути?
Елікс поставила це запитання, бо трохи непокоїлась. Якщо він щось знає, то їй слід бути обережною.
— Ні,— відповів Джералд,— про отрути я знаю дуже мало.
Вона полегшено зітхнула,
— Ти, певно, чув про хіосін? Це наркотик, який діє смертельно, але виявити його абсолютно неможливо. Будь-який лікар видасть свідоцтво про серцеву недостатність. Я вкрала трохи цього наркотика й тримала його у себе.
Елікс зупинилася, збираючись на силах.
— Кажи далі! — зажадав Джералд.
— Ні, я боюсь. Не можу тобі розповісти. Іншим разом...
— Зараз,— мовив він нетерпляче.— Я хочу знати.
— Минув місяць, як ми одружилися. Я дуже піклувалась про свого підстаркуватого чоловіка, була з ним дуже лагідною й дуже йому відданою. Він не переставав розхвалювати мене перед сусідами. Всі знали, яка я віддана дружина. І кожного вечора я сама готувала йому каву. Якось, коли ми були самі, я вкинула дрібок цього смертельного алкалоїда в його чашку...
Елікс замовкла й старанно засилювала нову нитку в голку, їй, яка ні разу в житті не грала на сцені, в цю мить могли позаздрити найзнаменитіші актриси світу. Вона справді ввійшла в роль жорстокої отруйниці.
— Все відбулося дуже спокійно. Я весь час спостерігала за ним. Спочатку він почав задихатись і попросив повітря. Я відчинила вікно. Потім сказав, що не може встати із стільця. Незабаром він помер.
Вона зупинилась, прислухаючись. Була за чверть дев'ята. Допомога ось-ось надійде.
— А якою була страхова сума? — спитав Джералд.
— Близько двох тисяч фунтів. Я почала грати на біржі й утратила все. Тоді повернулась на старе місце стенографістки. Але не збиралася довго залишатись у тій конторі. Зустріла ще одного чоловіка. Новий знайомий не знав, що я колись була одружена. Він був молодший, ніж перший чоловік, досить гарний із себе й дуже багатий. Ми тихо зареєстрували шлюб у графстві Суссекс. Чоловік не хотів страхувати своє життя, але ж, безперечно, щось призначив мені в духівниці. Він любив, аби я своїми руками готувала йому каву, достоту як і той перший.
Елікс зробила паузу й додала просто:
— Я дуже добре вмію варити каву.
Після цього вона повела далі:
— У містечку, де ми жили, я мала кількох друзів. Вони страшенно співчували мені через те, що мій чоловік одного дня після обіду нагло помер від розриву серця. Лікар мені не зовсім сподобався. Не думаю, що він запідозрив мене, але раптова смерть мого чоловіка його явно здивувала. Я не знаю до пуття, чому я знову прибилась до своєї контори. Мабуть, звичка. Другий чоловік залишив мені близько чотирьох тисяч фунтів. Цього разу я не стала грати на біржі, я вклала їх у цінні папери. А потім... як би тобі це сказати...
Тут їй довелось замовкнути. Джералд Мартін, з налитим кров'ю обличчям, задихаючись, вказував на неї тремтячим пальцем і вигукував:
— Кава, боже мій! Кава! Тепер я розумію, чому вона була гірка! Ти диявол! Ти знову взялась за свої витівки!
Його руки вчепилися в бильця крісла. Він був готовий стрибнути на неї.
— Ти отруїла мене!
Елікс відсунулась від нього до каміна. Її знову охопив жах, і вона вже була розтулила губи, щоб заперечити, сказати, що обманює,— і зупинилась. Ще мить — і він кинеться на неї. Вона зібрала всі свої сили. Її очі твердо й владно зустріли його погляд.
— Так,— мовила вона,— я тебе отруїла. Отрута вже діє. Зараз ти не в змозі встати з крісла, не в змозі встати...
Якби їй вдалося втримати його на місці хоч би кілька хвилин!..
Звук кроків на дорозі! Вхідні двері відчиняються!
— Ти не в змозі встати,— повторила вона ще раз.
Потім Елікс прослизнула повз Джералда, вилетіла з кімнати і, зомліваючи, впала в обійми Дікові Уїндіфорду.
— Боже мій, Елікс! — вигукнув Дік.
І звернувся до чоловіка у формі полісмена, що прийшов разом із ним:
— Підіть подивіться, що трапилось у тій кімнаті.
Він обережно поклав Елікс на канапу й схилився над нею.
— Бідна моя дівчинка,— прошепотів він.— Бідна моя дівчинка. Що тут з тобою робили?
Вії в неї затремтіли, а губи пошепки вимовили його ім'я.
Дік випростався, коли полісмен торкнув його за руку.
— Сер, у кімнаті нічого не трапилось, тільки якийсь чоловік сидить у кріслі. У нього такий вигляд, ніби його щось неймовірно налякало, і він...
— Що він?
— Ну, він... мертвий.
Обидва здригнулися, зачувши голос Елікс. Вона заговорила, не розплющуючи очей, наче була в якомусь сні:
— Незабаром,— мовила вона так, ніби читала з книжки,— він помер.