Їй сяйнула рятівна думка, коли вона згадала, чому Джералд відмовився від свого задуму в п'ятницю. А що, як вона скаже, ніби Дік Уїндіфорд прийде до них сьогодні ввечері?
Таке повідомлення вже мало не зірвалось у Елікс з язика, але вона поквапливо відмовилась від нього. Цей чоловік був не з тих, кого можна вдруге відвернути від здійснення свого наміру. Під його спокійною врівноваженістю вгадувалась рішучість, навіть піднесеність, і це позбавляло її останніх сил. Сказавши щось не так, вона тільки пришвидшить злочин. Він просто вб'є її на місці, а тоді спокійно подзвонить по телефону Дікові Уїндіфорду й сповістить, що їх кудись несподівано викликали. О, якби тільки Дік Уїндіфорд прийшов до них сьогодні ввечері. О, якби Дік...
Раптом у Елікс зринула нова думка. Вона скоса пильно глянула на свого чоловіка, ніби боялась, що він угадає її план. Але разом із появою нового задуму до неї повернулось і самовладання. Поведінка її стала настільки природною, аж вона сама здивувалась.
Елікс приготувала каву й винесла її на ганок.
— До речі,— мовив Джералд,— давай зробимо ті фотознімки пізніше.
Мороз пробіг у Елікс поза спиною, але вона безтурботно відповіла:
— А ти не міг би впоратись без мене? Сьогодні ввечері я якась стомлена.
— На це часу піде небагато,— всміхнувся він.— І я можу пообіцяти тобі, що потім ти не почуватимешся стомленою.
Власні слова, здавалось, потішили його. Елікс здригнулася. Задум треба було починати здійснювати зараз — або ніколи. Вона звелась на ноги.
— Піду подзвоню м'ясареві,— байдужим тоном оголосила вона.— Сиди, не турбуйся.
— М'ясареві? О такій пізній годині?
— Дурненький, крамницю він, звичайно, зачинив. Але ж сам напевне вдома. А завтра субота, і я хочу, щоб він уранці приніс мені телячих відбивних, поки їх не схопив хтось інший. М'ясар такий зі мною милий і зробить для мене все.
Елікс швидко ввійшла в будинок і зачинила за собою двері. Вона ще почула, як Джералд сказав: "Не зачиняй дверей",— і не забарилася з відповіддю: "Не треба, щоб поналітало метеликів. Я їх ненавиджу. Чи ти боїшся, що я покохаюся з м'ясарем?"
Опинившись у будинку, вона вхопила телефонну трубку й набрала номер паба "Руки мандрівника". І зразу ж додзвонилась.
— Містер Уїндіфорд ще в себе? Можна з ним поговорити?
І тут серце у неї болісно стислося. Двері рвучко відчинились, і до передпокою ввійшов Джералд.
— Та ну вийди ж, Джералде,— образилась Елікс.— Я страшенно не люблю, коли слухають, як я розмовляю по телефону.
У відповідь він тільки засміявся й сів на стілець біля неї.
— А ти справді дзвониш м'ясареві? — насмішкувато спитав він.
Елікс-була в розпачі. Її план провалювався. За хвилину Дік Уїндіфорд підійде до телефону. Може, ризикнути всім і закричати про допомогу?
І тут, поки вона нервово натискала й відпускала важіль, у неї блискавично виник новий план.
"Буде важко,— подумала вона.— Треба не втрачати голови, вибирати правильні слова й ні на мить не затнутись, але я вірю, що можу ‘зробити це. Я мушу це зробити".
В цю мить у телефонній трубці почувся голос Діка Уїндіфорда. Елікс швидко заговорила:
— Говорить місіс Мартін, з "Солов'їного будинку". Будь ласка, прийдіть (вона натисла на телефонний важіль, відключаючись) завтра вранці і принесіть шість гарних телячих відбивних (вона відпустила важіль). Це дуже важливо (знову відключення). Дякую вам, містере Хексворсі, сподіваюсь, ви нічого не маєте проти, що я подзвонила так пізно, але ці телячі відбивні — справа (тепер підключення) життя і смерті (відключення). Дуже добре, завтра вранці (підключення) якнайшвидше.
Вона поклала трубку й повернулась до чоловіка обличчям.
— То ти, виходить, розмовляєш із своїм м'ясарем,— мовив Джералд.
— Жіночий спосіб спілкування,— безтурботно відказала Елікс.
Вона нетямилась від хвилювання. Джералд нічого не запідозрював. Дік, навіть якщо нічого не зрозумів, усе одно прийде.
Елікс перейшла до вітальні й увімкнула електрику. Джералд не відставав від неї.
— Настрій у тебе, бачу, неабияк покращав,— сказав він, з цікавістю спостерігаючи за дружиною.
— Авжеж,— погодилась Елікс,— бо голова зовсім уже не болить.
Вона сіла на своє звичайне місце й усміхнулась до чоловіка, який опустився в крісло навпроти неї. Було тільки двадцять хвилин на дев'яту. Дік, безперечно, прийде незадовго до дев'ятої.
— Я не надто високої думки про каву, яку ти мені дала,— поскаржився Джералд.— На смак вона дуже гірка.
— Це я спробувала новий сорт. Ми більше не будемо її пити, мій любий, якщо вона тобі не смакує.
Елікс взяла шитво й почала шити. Джералд прочитав кілька сторінок. Тоді глянув на годинник і недбало відклав книжку убік.
— Половина на дев'яту. Час спускатись у підвал і братися до роботи.
Шитво випало у Елікс із рук.
— О, не зараз! Давай почекаємо до дев'ятої.
— Ні, дорогенька, розпочнем о пів на дев'яту. Саме цей час я й призначив. А ти раніше підеш спочивати.
— Я хотіла б почекати до дев'ятої.
— Але ж ти знаєш, що коли я призначаю час, то завжди його дотримуюся. Ходімо, Елікс. Я не збираюсь чекати ані хвилини.
Елікс глянула на нього, і, хоч вона намагалась не піддатись, її захльоснула хвиля жаху. Маску було скинуто. Руки в Джералда смикались, очі збуджено блищали, він облизував сухі губи. Він уже не дбав про те, щоб приховати своє хвилювання...
"Це правда,— подумала Елікс,— чекати він не в змозі, він схожий на божевільного".
Чоловік ступив до неї й поклав руку на плече, примушуючи підвестись.
— Ходімо, дорогенька,— повторив він,— або я понесу тебе туди.
Джералд говорив веселим тоном, але в ньому вчувалась неприхована жорстокість, яка до смерті перелякала Елікс. Вона неймовірним зусиллям вивільнилась і, зіщулившись, притислася до стіни. Сили зрадили її. Вона не могла втекти, не могла нічого вдіяти, а він наближався...
— Ну, Елікс...
— Ні, ні! — скрикнула вона, безсило виставивши поперед себе руки, щоб відштовхнути його.— Зачекай, Джералде, мені треба тобі щось сказати, в чомусь тобі зізнатись...
І Джералд зупинився.
— Зізнатись? — здивувався він.
— Так, зізнатись.— Вона вимовила ці слова навмання, відчайдушно намагаючись затримати його увагу.