— Цього ми не зробимо. Я лишуся з тобою. Коли це, по-твоєму, небезпечно, давай сьогодні ж уночі майнемо звідси.
— Що вам? — нетерпляче спитав поштовий службовець із віконечка.
Вони вже підсунулись до самого віконця, навіть не помітивши цього.
— Поштову марку за десять сантимів, — швидко зорієнтувавшись, відповів Керн.
Службовець подав марку. Керн заплатив, і молодята попрямували до виходу.
— Що ти збираєшся робити з тією маркою? — поцікавилась Рут.
— Сам не знаю. Просто купив, та й годі. Загледівши службовий мундир, я реагую на все автоматично. — Керн почав розглядати марку: зображення Чортових водоспадів на Сен-Готарді. — Можна б написати Аммерсу анонімного листа та вибатькувати його як слід, — мовив він.
— Аммерс… — згадала Рут. — А ти знаєш, він лікується у Беєра.
— Що? Це правда? — Керн витріщився на дівчину. — А тепер іще скажи, що він скаржиться на печінку, і я з радощів стану на голову.
Рут зареготала. Вона сміялася так бурхливо, аж вигнулась усім тілом назад, наче верба од вітру.
— Правда, Ій-бо, правда! Через те він і прийшов до Беєра! Адже Беєр — єдиний фахівець у Муртені. Уяви собі, як його тепер ще й совість мучить, — адже він змушений звертатися до лікаря-єврея!
— Великий Боже! Та це ж найславніший момент мого життя — я тріумфую! Штайнер якось казав мені, що любов і помста найрідше в світі випадають разом. А я от стою тут, на ганку Женевського поштамту, і тішусь таким унікальним збігом! Може, саме тепер і Біндинг сидить у в'язниці або зламав собі ногу!
— Або в нього украли гроші.
— Це було б іще краще! У тебе мудра голова, Рут!
Вони спустилися сходами вниз.
— Нам ліпше триматися там, де густіша юрба, — сказав Керн. — Там нічого не страшно.
— А ми сьогодні вночі підемо через кордон? — спитала Рут.
— Ні. Тобі спершу треба відпочити й виспатись. Це далека дорога.
— А тобі? Хіба тобі не треба виспатись? Адже ми можемо піти в якийсь пансіон, що значиться в списках Біндера. Хіба це справді так небезпечно?
— Я вже й сам не знаю, — відповів Керн. — Гадаю, що ні. Так близько до кордону особливо боятись нічого. Я вже багато разів ходив туди й назад. Щонайбільше, нас можуть спровадити до митниці, та й годі. Та навіть коли б трохи небезпечно було, я, певно, сьогодні не пішов би сам. Опівдні, серед натовпу людей почуваєш себе сильним у своїх намірах, а ввечері, коли стемніє, все міняється. І так мені кожна хвилина здається неправдоподібною: ти знову зі мною — то як же можна добровільно тікати звідси?!
— Я б однаково сама тут не лишилась, — мовила Рут.
16
Керну з Рут пощастило непомітно перейти кордон і дістатися до залізничної станції в Бельгарді. Увечері вони вже приїхали в Париж і стояли на привокзальній площі, не знаючи, куди тепер податися.
— Вище голову, Рут, — підбадьорював дівчину Керн. — Підемо в якийсь маленький готель. Думати про щось інше сьогодні пізно. А вже завтра подивимось, що робити далі.
Стомлена за минулу безсонну ніч і далеку подорож, Рут кивнула.
— Ходімо в якийсь готель.
В одній із бічних вуличок вони побачили освітлену червоним ліхтарем скляну вивіску: "Готель "Гавана"". Керн зайшов і спитав, скільки там беруть за кімнату.
— На всю ніч? — поцікавився портьє.
— Та звичайно ж! — відповів здивований Керн.
— Двадцять п'ять франків.
— За дві особи? — перепитав Керн.
— Ну звичайно! — відповів портьє, тепер уже сам здивований.
Керн вийшов і повернувся назад уже з Рут. Портьє окинув поглядом обох молодят, потім подав Керну анкетку. Та, побачивши вагання Керна, він усміхнувся і сказав:
— Точність тут не обов'язкова.
Керну трохи відлягло від душі, і він записався як Людвіг Оппенгайм.
— Цього досить, — запевнив портьє. —Двадцять п'ять франків.
Керн заплатив, і молодий служник повів їх нагору. Кімнатка виявилась маленька, чиста і навіть з претензією на розкіш. Тут стояло велике вигідне ліжко, два умивальники, крісло, проте шафи не було.
— Обійдемось і без шафи, — сказав Керн і підійшов до вікна подивитись на нічне місто. Потім обернувся до дівчини. — Ну, от ми й у Парижі, Рут!
— У Парижі, — усміхнувшись, відповіла вона. — І як швидко все це вийшло у нас.
— З пропискою в готелях у нас тут особливого клопоту не буде. Ти чула, як я чесав французькою? Я все розумів, що говорив портьє.
— Ти молодець! — мовила Рут. — А я побоялась би й рота розтулити.
— А проте говориш ти французькою набагато краще за мене. Я просто нахабніший, аніж ти — ось у чім річ. А тепер ходімо десь повечеряємо. Усяке місто здається чужим, поки в ньому не вип'єш і не попоїси.
Вони зайшли в маленьке, яскраво освітлене бістро поблизу готелю. Тут скрізь сяяли люстри і пахло свіжою тирсою та анісом. За шість франків вони замовили пристойну вечерю, та ще й карафку червоного вина. Усе було дешеве і смачне. Вони цілий день майже нічого не їли, тому вино вдарило їм у голову, розморило їх так, що вони невдовзі повернулись до готелю.
У вестибюлі коло портьє стояли, розмовляючи з ним, якась дівчина в хутряній шубці й чоловік напідпитку. Дівчина була гарненька і вміло підмальована. На Рут вона глянула звисока. Чоловік курив сигару, і коли Керн підійшов узяти ключ од кімнати, він навіть не відступив убік.
— Це, здається, досить шикарний готель, — мовив Керн, підіймаючись нагору сходами. — Ти звернула увагу на хутряну шубку?
— Авжеж, Людвігу. — Рут посміхнулася. — То підробка. Звичайна кішка. Така шубка коштує не багато дорожче за добре сукняне пальто.
— А я б ніколи цього не вгадав. Думав, що то норка.
Керн повернув вимикач. Рут поклала сумку й пальто просто на підлогу, обняла Керна за шию й притулилась щокою до його щоки.
— Я так стомилась, — мовила вона. — Стомилась, але щаслива, і чогось мені трохи боязно, проте все долає втома. Допоможи мені роздягнутись і вклади мене в постіль.
— Ну що ж, давай…
Вони лежали поруч у темряві. Рут притулилась головою до Кернового плеча і зовсім по-дитячому, глибоко зітхнувши, миттю заснула. Керн іще трохи полежав, прислухаючись, як вона дише, а потім теж заснув.
Щось почувши крізь сон, він прокинувся. Схопився з подушки й прислухався. Лунали чиїсь голоси. У Керна завмерло серце: мабуть, поліція!.. Він скочив з ліжка, підбіг до дверей, прочинив їх трішки й виглянув у коридор. Унизу хтось кричав, у відповідь злісно Верещав високий жіночий голос. Через кілька хвилин у коридорі з'явився портьє.