— Тому що він наш товариш,—відповіли судді.
— Ви могли не погодитись його судити, і тоді для цього обрали б інших суддів.
Нарешті сам Грозовський зажадав, щоб його справу переглянули і щоб судили його ті ж самі судді.
— Панове судді,— почав прокурор свою довгу промову,— перед вами складне завдання. За вашою ухвалою має бути покарано людину, яка користується вашою прихильністю. Але, можливо, ви і вдруге захочете його виправдати? Пам'ятайте, що несправедливий присуд підриває довір'я до суду. Подумайте, що скажуть ті, кому доведеться потім стати перед нещасними суддями. Вони скажуть: "Ми їм не віримо. Виходить, якщо в людини є скрипка і вона добре грає, то їй можна робити те, чого не можна іншим?" Нагадую вам, що Грозовський два дні тому забрав в одного з хлопців м'ячик, вчора насипав за комір Шатковському піску, а сьогодні скривдив братів Адамських. Не вони, а я його звинувачую на вимогу самого Грозовського. Грозов-ському неприємно, що ви пожертвували для нього своїм добрим іменем, неприємно, що його тепер усі можуть запідозрити в тому, що він злякався покарання і сам попросив вас ухвалити виправдальний присуд. Ви помилились, і ваше завдання — виправити цю помилку. Ще раз повторюю: заслужене покарання буде звинувачуваному приємніше, ніж несправедливе виправдання.
Цього разу присуд був такий: десять хвилин "карцеру".
На доказ того, що він не сердиться, Грозовський обіцяв увечері довше звичайного грати на скрипці, а що він сам усвідомив свою провину, відсидів присуджені йому десять хвилин ув'язнення і не образився, то це був найкращий його концерт у колонії.
Маленький Адамський змирився нарешті з думкою, що він надто малий для того, щоб його слухали старші, і відтоді грається тільки з малюками, яким історія про намилені підборіддя дуже сподобалась.
Маленький Адамський зрозумів, що краще користуватись повагою серед рівних, ніж забиратися надто високо й терпіти глузування.
Найкраще в світі свято і могутня коржикова сила.
Туркеня розповідає казки, І
Живі картини
Ах, яке це буде свяго!
Такого свята ще не знав світ! Воно відбудеться ч^рез тиждень — через шість днів, тепер уже тільки через п'ятр — через чотири — через три — вже післязавтра — завтра}'
Бігова доріжка акуратно посипана піском. Обабіч, доріжки голубі, червоні й жовті прапори. /
На веранді завіса з ковдр, зроблена так майстерно, що, коли потягнути за-шнурок, вона розсувається сама, як у справжньому театрі.
Тільки б дощ не пішов, тільки б завісу не вкрали; тільки б за ніч не зник ліс разом з біговою доріжкою, тільки б не сталося нічого, що може перешкодити святу!
Але нічого не сталося. Після першого сніданку — купання, після другого почався крос.
Один вихователь подає сигнал старту, другий стоїть біля фінішу й відзначає, хто прийшов першим.
Кожна четвірка, перж.ніж стартувати, потирає долоні, а декотрі навіть плюють на руки, щоб бігти швидше.
Після кросу біг із зав'язаними очима — найкумедніший. Кожному хочеться прийти першим і страшно, що налетиш на дерево.
Потім біг з перешкодами. І нарешті — перетягування каната. Десятеро хлопчиків тягнуть праворуч, десять — ліворуч. Тягнуть так сильно, що, коли переможені не можуть більше втримати вірьовку і раптово відпускають її, переможці летять з усього маху на землю.
— Дивись, як я тягнув! — І діти показують один одному червоні долоні зі слідами вірьовки.
Чотири переможці з бігу біжать ще раз: той, хто прибіжить першим, буде королем, другий — королевою, третій і четвертий— пажами.
Шкода, що не можна підглянути, як переодягається королівське подружжя: економка завісила вікна хусткою. Але вже відомо, що навіть у пажів будуть корони, а король одержить шаблю і сурму пана Станіслава і зможе сурмити скільки захоче.
Перед верандою стоїть трон незвичайної краси, оздоблений ковдрами і прапорами.
— Ура!
Король веде під руку королеву; на королеві червона
в білу цяточку спідниця і біла блузка, яку пожертвувала праля. Пажі несуть шлейф королеви. Золоті корони виблискують на сонці. Тріумфальний марш відкриває кіннота; отут генералові Коцаржу, героїчному оборонцеві фортеці, й довелося бути конем.
Воістину незбагненні шляхи твої, господи!
За кіннотою виступає піхота. Всі салютують королю; пан Герман вибиває барабанний дріб на відрі, оркестр грає що є сили — гримлять накривки від каструль. Король на знак подяки за виявлені йому почесті сурмить щодуху, а потім запрошує всіх на веранду — людей і коней. Туди ж переноситься трон, і пан Мечислав має честь виступити зі своєю виставою перед королівським подружжям і гостями.
Завіса піднімається.
У чарівному ящичку з'являються і зникають дві карти; перерізана ножем вірьовка зростається від доторку чарівної палички, з чарівної чарки зникає червона кулька й опиняється за ворітьми у пажа. Але найцікавіший останній фокус.
Королева власноручно кладе в дерев'яний ящик два мідних гроші, і пан Мечислав виголошує закликання:
— Фокус, покус, чорна сило, поміняй мідь на срібло!
Але чорна сила надто слабка.
— Чорна сило, візьми на допомогу білу силу й поміняй мідь на срібло!
Проте чорна й біла сила надто слабкі.
1 зелена, і червона, і синя сили не досить могутні, щоб
зробити таке диво.
Нарешті комусь спадає на думку викликати коржикову силу.
— Фокус, покус, візьми на допомогу коржикову силу...
Два гроші зникли, королева здивовано хитає головою,
а король від захвату засунув палець у ніс.
Але тут Вольберг, який уміє вирізати човни з кори й тому вважає себе найрозумнішим за всіх, раптом закричав:
— Я знаю, у пана Мечислава сорок грошів у рукаві заховано.
Пан Мечислав засукав рукави і на вимогу короля показав фокус іще раз.
Як у справжньому театрі, опустилася завіса. Трон довелося розібрати і знову перетворити на супові казани. Вони потрібні для обіду.
А після обіду відбувся концерт.
Спочатку було прочитано спеціальний випуск газети "Михалувка", потім Гешель грав на скрипці, потім співа-ли, потім туркеня розповідала казки: одну страшну, а другу таку смішну, що сам король зволив сміятись; і, нарешті, Ойзер Плоцький декламував свої власні вірші. Якщо в концерті й не вистачало рояля, то тільки тому, що в колонії рояля немає, а якби й був, все одно ніхто не вміє на ньому грати. Проте концерт і так вийшов неперевершений. А найкращі були казки туркені.