Літературно-мистецькі усмішки (збірка)

Страница 3 из 21

Вишня Остап

Чого тільки не бажалося, чого тільки не хотілося!

А найбільше, — це вже по секрету, — хотілося їсти, бо якраз оцієї їжі,— не духовної, а просто сала! — було дуже й дуже обмаль.

Циліндр — воно непогано, добре, що й фрак, — а чай без цукру не дуже смачний, хоч і при піднесеному настрої.

І от метаморфоза з Костем на очах: продається циліндр, і фрак, і лакові черевики, утихомирюється зовнішній бунт, стихає самовпевненість ("Я, мовляв, вас усіх повоюю, бо я все знаю!"), і починається вчення.

Не розпач, що не признали за "генія", не розчарування, а розуміння свого справжнього становища і вчення.

Робота, щоб дійти того, про що мріялось, щоб добитися того, про що думалось, що вже готовий!

Книжки, бібліотека, театри, лекції…

І робота, робота, робота!

Коли кинеш оком назад, передивишся всю путь, яку пройшов Кость Кошевський, — аж ізігнешся, згадавши скільки труда перевернула ця людина, щоб дійти того, про що мріялось в ті часи, коли на голові хвацько стирчав циліндр і молоді груди облягав "хорошо сшитьш фрак"…

І таки Кость свого дійшов!

З шахтаря до верховин мистецтва!

Не так це, дорогі товариші, легко!

З щабля, на щабель, все вгору, вгору, вгору…

Певна річ, що не бігом, не галопом, поволеньки, з трудом, оступаючись, не легко дихаючи, та проте все вгору, вгору, вгору…

Як по-справжньому кохався Кость Кошевський у книжках, у картинах, у скульптурі!

Ну, і, само собою розуміється, в театрі! Як він багато читав!

І як же ж боляче, що, дійшовши того стану, коли б уже можна дати для театру й для культури своє, вистраждане, витрудоване, — зупинилось серце…

Багато Кость Кошевський зробив.

Про це напишуть фахівці.

Мені тільки хотілося згадати прекрасну людину, доброго друга, великого трудяку, густу постать нашого культурного фронту, що так і невчасно і передчасно нас покинула.

Земля Радянської України не буде для Костя Кошевського важкою.

П'ЯТДЕСЯТИЛІТНЯ ЮНІСТЬ

Анатолій Галактіонович Петрицький 20 червня 1945 року одсвяткував 50ліття свого життя й 30ліття творчої роботи.

П'ятдесят літ життя — це не старість, хоч Анатолій Галактіонович уже білий, а от тридцять літ роботи — це вже взагалі багатенько. А коли кинути погляд на творчий доробок художника Петрицького, то сам собою з'являється висновок, що це таки дуже багато. І недаром в Анатолія Петрицького на грудях два ордени. І недаром він має високе звання народного художника СРСР.

Двадцятилітнім юнаком (1915 року) художник Анатолій Петрицький оформленням благодійного "Українського яр* марку" в Києві, своїм "Козаком Мамаєм", "Брутом з бандурою" та "Царем Китоврасом" голосно заявив:

— Ось який я!

І мав право так заявити, бо зразу приніс і в фарбах, і в темпераменті, і в манері оформлення театрального видовиська своє, йому тільки належне.

Оце "своє", йому одному притаманне, Петрицький проніс протягом тридцятилітньої творчої путі, дедалі все його поширюючи, поглиблюючи й удосконалюючи, щоб вітали його на його ювілеї, як справжнього майстра, талановитого й плідного, гарячого й трепетнонеспокійного…

А яка путь! Творча путь! "Ярмарок", театр гротеску й інтермедій, "Вій", "Пухкий пиріг", "Ой не ходи, Грицю", "Тарас Бульба", "Червоний мак", "Корсар", "Золотий обруч", "Князь Ігор", "Сорочинський ярмарок", "Цар Едіп", "Дон Карлос", "Богдан Хмельницький", "Кам'яний гість", "Черевички", казахський "Жальбир", "Місія містера Перкінса", "Лілея"…

Дуже багато зробив він — і хай над цим працюють мистецтвознавці, а для нас радісно й приємно, що він іще багато дасіть, що йому тільки п'ятдесят літ, що він хоч і білий, та юнак — юнак і душею, і руками, і прагненнями.

Анатолій Галактіонович не тільки театральний художник. Він і блискучий станковіст. Його картини ("Інваліди" та ін.), його портрети захоплювали одвідувачів і наших радянських виставок, і виставок Парижа, Женеви, Балтимора НьюЙорка та інших великих міст.

А. Г. Петрицький — художник, громадський працівник, полум'яний патріот, — він саме в розквіті сил, у розквіті свого чарівного таланту. А це значить, що він нас іще й чаруватиме, й милуватиме, й чимало ще зробить для радянського мистецтва і, головне, для народу. На те він і народний…

ПРО СТЕПАНА ОЛІЙНИКА

Вийшла з друку книжка — збірка гуморесок Степана Олійника "Наші знайомі".

— Напишіть, — кажуть мені,— про книжку "Наші знайомі" рецензію!

А я й кажу:

— Не наганну я нро книжку "Наші знайомі" ніякої рецензії, бо взагалі писати рецензії не вмію, та до того ще й не дуже я люблю рецензії, навіть позитивні, а що вже до негативних, то вони мені простотаки якісь неприємнуваті!

Хай рецензії про книжки пишуть літературні критики, бо вони для того обучаються, а от поговорити з приводу книжки "Наші знайомі", давайте, коли хочете, поговоримо, бо говорити є про що.

Книжка "Наші знайомі" Степана Олійника — хороша книжка..

Хороша вона і тематикою своєю, і мовою своєю, і тоном, і справжнім, глибоким своїм гумором, гумором оригінальним.

Степан Олійник уміє люто покепкувати з ворогів, уміє лагідно зогріти теплою своєю усмішкою радянську людину.

Хто хоче в цьому пересвідчитися, хай візьме й прочитає книжку.

Є в книжці речі сильніші, є слабші… але це вже рецензія! Не вмію!

О. Є. Корнійчук, голова Спілки радянських письменників України, на Другому Всеукраїнському з'їзді письменників дуже правильно сказав про Степана Олійника як про вельми обдарованого гумориста.

На нашому радянському сатиричногумористичному фронті ми спостерігаємо дуже інтересне явище, якого не знала дореволюційна сатира, якого не знає й сатира буржуазнокапіталістичних країн.

В нашій радянській гумористичній літературі народився позитивний герой.

Такий гумор є у всіх майже радянських гумористів (Воскрекасенко, Білоус), але чи не найтоншим майстром такого гумору є якраз Степан Олійник.

Прочитайте у "Наших знайомих" його "Імператора", "Василя Хомича" та інші речі, і ви побачите, що… але це вже рецензія! Не вмію!

Позитивний гумор у гумористичній літературі — дуже цікаве явище, нове, своєрідне, воно розширює горизонти жанру сатири й гумору, дає йому нові шляхи, нові властивості.

Багато ще потрібно нам боротися сатирою з ворогами зовнішніми. Чимало також доведеться нам вкласти енергії в боротьбу з рештками дрібновласницьких пережитків у побуті і в свідомості людей, та прийде ж час, ще весь бур'ян викорчується на землі.