Літературно-мистецькі усмішки (збірка)

Страница 4 из 21

Вишня Остап

Тоді як: гумору не буде, сміху? Ого, ще й який буде!

Але це буде сміх стверджуючий, радісний, ясний, теплий…

Радянські гумористи його й починають. І серед них — Степан Олійник.

Степан Олійник давненько вже працює в радянській літературі, але якось воно сталося так, що книжки його з'явилися оце тільки останніми роками.

В чім річ?

Не знаю, в чім річ, а проте хочеться звернутися до тих товаришів, кому потрапляють твори наших молодих авторів, початківців:

— Не затримуйте талантів! Хай ростуть!

Один мікробіолог мені говорив, що, коли найбуйнішу лірику покласти в шухляду років на п'ять, вона всихає й перетворюється на сіно, якого навіть кози не їдять.

А коли зашухлядити на такий час збірку найгумористичніших гуморесок, на гуморесках починають бриніти сльози, автор тих гуморесок лисіє, починає ставити своїх онуків навколішки і може навіть до того рознервуватись, що вставить собі вранці жінчині зубні протези, а потім кричить на всіх:

— Чого я рота затулити не можу? Який же з нього гуморист? Затримали, виходить, у зрості!

Із Степаном Олійником цього, хвалити долю, не трапилось, та забувати про це не слід.

Це не значить, що коли до редактора з'явиться молода кучерява людина, подасть зошита з віршами і рішуче заявить: "Я — геній! Ось вірші!" — то обов'язково треба відразу дзвонити до директора видавництва "Радянський письменник", щоб опоряджував літака везти вірші до друку.

Навіть коли та молода людина подасть довідку від кербуда, що, мовляв, мешканець будинку № 40 по вулиці Зеленій Іван Красунь справді геній, що підписом і печаткою свідчиться, і тоді навіть не треба хапатись.

Треба сказати такому "генієві":

— Сідайте, будь ласка! Покажіть язика! Скажіть: "А!" — І так ладиком до нього, ладиком: — Генія, мовляв, ще не видать, а так вроді "щось кудись лізе".

Література, в тому числі і гумористична, делікатна штука: недобереш — погано, перебереш — ще гірше…

Треба, щоб було "саме враз!" І треба, щоб усе було вчасно!

В резолюції Другого з'їзду радянських письменників України відмічено, що "із значними досягненнями прийшли до з'їзду письменники, які працюють в галузі гумору й сатири…".

Я гадаю, що така висока оцінка з'їздом роботи українських радянських сатириків і гумористів не позбиває їм їхніх шапок набакир і надалі вони носитимуть свої шапки скромненько, дужче наполягаючи на тому, щоб більше було таких книжок, як "Наші знайомі".

Я також гадаю, що всі талановиті українські сатирики й гумористи знають визначення ШоломАлейхема, що таке талант.

"Талант, — казав ШоломАлейхем, — це така штука, що коли вона є, так вона таки є, а коли її нема, так її нема…"

Знають вони також і інше визначення таланту — Максима Горького:

"Талант — це робота!"

Наслідком сполучення двох вищепойменованих визначень — "коли він є" плюс "робота" — і бувають такі книжки, як "Наші знайомі".

Дехто з письменників-гумористів замислюється:

— Чому, — мовляв, — сатиру й гумор ставлять на останнє місце? От і в доповіді т. Корнійчука спочатку — поезія, потім — проза, потім — драматургія, далі — дитяча література і аж останніми — гумор і сатира? Та й завжди так: і в статтях, і в оглядах… Чому?

Гумор і сатира не на останньому місці, а на лівому фланзі літературного фронту! І це зрозуміло: справжній полководець завжди на флангах становить найхоробріших, найбойовіших солдатів!

От чому сатирики й гумористи на фланзі!

Лівофлангові літературні солдати!

І серед них один з найбойовіших — Степан Олійник!

ПРО СЕРГІЯ ВОСКРЕКАСЕНКА

Є на світі такі якісь таємничі слова, — ні, не слова, а, певніше, вислови: "інші" та "тощо".

Коли ми говоримо або пишемо про когось чи про щось, то, закругляючи свою думку, ми її дуже часто закінчуємо отими таємничими висловами: "інші" або "тощо".

Приміром:

"В нашій поезії дуже плідно працюють Машенька, Пашенька, Дашенька, Парашенька та інші". Або:

"Сьогодні на літературному вечорі виступали письменники Гренко, Тренко, Мренко, Кренко та інші". Хто вони, оті таємничі "інші"?

Чому про Сашеньку, Дашеньку і т. д. пишуть, що він Сашенька, а вона Дашенька, або про Гренка й Кренка, що вони — таки найсправжнісінькі Гренко й Кренко, а решту письменників чомусь гамузом запихають в оте гемонське "інші"?

В чому річ?

Або, розглядаючи творчість якогось письменника, наша критика, говорячи про позитивне і негативне у письменника, про його плюси й мінуси, дуже й дуже полюбляє другий таємничий вислів: "тощо".

"У поета Пашеньки, мовляв, є ритм, є рима, але слабенькі в нього образи тощо".

Особливо коли йдеться про творчість молодого письменника.

А воно, на наш погляд, коли критика береться аналізувати творчість саме молодого письменника, і слід відкинути к бісу оте "тощо", а розібрати до корінчиків, до дрібничок, бо це буде на користь і письменникові, і читачеві того письменника, та й самому критикові,— не одмахуватиметься він загальниками, а привчатиме до глибокого, детального аналізу.

Як анатом із скальпелем.

Сергій Ларіонович Воскрекасенко — наш поет, сатирик і гуморист — не молодий поет і не початківець.

Не думайте, що він уже й дідуган з отакенною білою бородою, — ні, він, що називається, тепер оце "саме враз", так би мовити, "у формі".

Пише він уже давненько, але чогось поетична фортуна ніяк не хотіла ставати до нього лицем.

Не можна сказати, щоб вона була до нього й спиною, ні…

Все якось так — бочком, бочком…

З музою Сергій Воскрекасенко весь час був у добрих стосунках, з самого початку своєї літературної роботи, а от фортуна його не голубила.

І довго (надто вже довго) затискували Сергія Ларіоновича в оті "інші".

Кінець кінцем Сергій Воскрекасенко розколов шкаралупу "інших", рішуче й сміливо "вилупився" з неї на білий світ і радісно заспівав:

Будь здорова, Україно, І чолом тобі, й привіті Будь щаслива, Україно, Славна й дужа на весь світ!

Правда, здорово?

Дзвінким, повним, синівськовірним голосом вітає поет свою Батьківщину.

Син, коли він справжній син свого народу, має право одверто, на повний голос привітати свою матір Батьківщину, ніжно її приголубивши в своїх поетичних обіймах…

Дуже й дуже обережною ходою підходив Сергій Воскрекасенко до літератури, трохи немовби озираючись, оглядаючись…