І невже ж таки не зачепить нікого із наших відповідальних за становище столичного футболу ота похороннофутбоявна процесія після програшу футбольного матчу? Коли наших майстрів футбольного м'яча не дуже підбадьорює бравурний футбольний марш, то, може, їх розгойдає похоронний марш Шопена, і вони краще битимуть по воротах?
Ми з радістю вітаємо талановитих артистів і кіномистецтво а народженням' нового жанру — кїнофейлетону. Хай росте!..
ВЕТЕРАН ЦИРКОВОГО МИСТЕЦТВА
Сьогодні Київський державний цирк відзначає шістдесятиріччя з дня народження і сорок п'ять років роботи на цирковій арені видатного циркового артиста, дресировщика хижих звірів, народного артиста РРФСР Бориса Опанасовича Едера.
Б. О. Едер п'ятнадцятирічним юнаком почав працювати в цирку. Був впг і гімнастом, і акробатом, і еквілібристом, і літуном, створивши дуже цікаві радянські циркові атракціони "Ейфелеву башту", "Еквілібристи на шарах" і ряд інших спортивних номерів.
З 1932 року Б… О. Едер переходить на жанр дресировщика хижих звірів і в цьому жанрі добивається видатних успіхів.
Едер — зачинатель радянської дресури хижаків, розробленої ним на основі павловського вчення про умовні рефлекси.
Як колись — та за кордоном ще й тепер! — дресирували хижаків?
Били смертним боєм! Били бичами, залізними палками, кололи залізним тризубом, пекли бідолашного звіра розпеченим залізом.
Кінець кінцем звір підкорявся людиніГ
Ще б пак? Коли тебе жигануть розпеченим залізом, тарарахнуть по голові залізною ломакою*— мимоволі артистом будеш. І через обруч стрибатимеш, ї під купол цирку полізеш.
Недаром говориться: "Як зайця бити, так і заєць сірнички запалюватиме!" Луплятьлугглять нещасну тигрицю, що з неї м'ясо шматтям, а потім: "Співай!"
І співає. Так виє жалісно так печально на мотив: "Не брани меня, родная", що в слухачів сльози горохом.
Б. О. Едер відкинув жорстокості, біль, муки. Все це він замінив ласкою, любов'ю, смаковими всілякими заохочуваннями.
Приблизно так.
— Алі,— звертається Борис Опанасович до лева. — Давай попрацюємо! Покатайся на оцьому шарі. Не хочеш? А оцього хочеш? — і показує левові шматочок м'яса. — Смачно, Алі, їйбо, смачно!
Серйозний цар звірячий дивиться, думає, думає, а потім і вирішує: "А що мені, важко на той шар вилізти?! Подумаєш, робота?! А за це м'яса дадуть".
І вилазить Алі на шар, і катається.
Привезли оце недавно в цирк допіру спійману в уссурійській тайзі молоду тигрицю Найду. Ох і страховище! Вона не виносила присутності людини біля клітки. Вона дико ревла, люто клацала зубами і скажено кидалася на клітку.
За два тижні ви б уже не пізнали Найди. Сидить біля клітки молода дресировщиця Маргарита Назарова, учениця Б. О. Едера, і ласкаво "розмовляє" з Найдою. Найда лежить на спині, вуркоче, мов кіт, а Маргарита Петрівна гладить її, правда, палкою, по шиї, по голові, по череву… Найда вже знає свою виховательку і не кидається на неї тигром.
М. П. Назарова виступає в цирку з групою дресированих тигрів, яких Б. О. Едер навчає і передає учениці.
Ці тигри брали участь разом з Едером і Назаровою в кінофільмах "Небезпечні стежки" і "Приборкувачка тигрів".
Уперше Б. О. Едер брав участь в кінофільмі "Цирк" з групою левів.
Б. О. Едер дресирував левів, бурих і білих ведмедів, а тепер працює з тиграми.
І скільки для цього потрібно витримки, сміливості, знання звірів і терпіння, терпіння, терпіння…
Що далі? Кровожерніших звірів уже нема… Хіба що Маккарті? Та й на Маккарті способи знайдуться!
Іноді, нема де правди діти, умовні рефлекси у звірів притихають, і беруть у них гору тайгові чи джунглеві "рефлекси"; в таких випадках було непереливки й Б. О. Едерові,— він знає, що таке і зуби, і кігті лютого хижака. Та сміливість і майстерність перемагають!
Багато зробив для розвитку радянського цирку Борис Опанасович Едер.
Уряд високо оцінив його роботу, нагородивши його орденом Леніна і званням народного артиста республіки.
Б. О. Едер ще в повному розквіті сил і таланту.
Він ще багато і сам зробить, і інших навчить…
Доброго йому здоров'я!
"У КУРСІ ДЄЛА…"
(Пам'яті Юрія Васильовича Шумського)
І
Було це, мабуть, року 1923-го. А може — 1924-го. Зайшов до мене в Харкові в редакцію "Селянської правди" співробітник, як він себе назвав, Херсонського Українбанку.
— Драстуйте, — каже.
— Драстуйте, — кажу.
— Зайшов, — каже херсонець, — я до вас просто, щоб з вами познайомитися.
— Ну що ж, — кажу, — давайте познайомимося, — не така вже це важка справа.
Познайомилися. Сидимо, розмовляємо.
Новий знайомий розповідає мені про Херсон, а я слухаю та угукаю собі, щоб не мовчати, а розмову сяк-так підтримувати. Говорили, говорили, і раптом херсонець мене запитує:
— А чого ви до нас, до Херсона, ніколи не приїдете?
— Та нема, — кажу, — справ у Херсоні в мене ніяких, і родичів у Херсоні я не маю, а в редакції я працюю не роз'їзним кореспондентом, отже, нема причини, щоб до вас у Херсон поїхати.
— А ви, — наполягає херсонець, — знайдіть причину та й приїдьте! Послухаєте, як співробітник нашого банку ваші твори читає! Не пожалієте!
— Який співробітник?
— Шумський[6]! Юрій Васильович Шумський! Він так вас читає на наших вечорах самодіяльності, що ми помираємо зо сміху!
Отак я вперше почув про Юрія Васильовича Шумського.
До Херсона мені тоді поїхати не довелося.
ІІ
1925 року в Одесі заснувався Державний драматичний театр імені Жовтневої революції.
Відтоді частенько вже ім'я Шумського почало з'являтись і в пресі, і в розмовах про роботу Одеського театру.
Шумський… Ужвій… Нятко… Оемяловська…
Кріпке ядро молодих, українських акторі" очолювало колектив молодого Одеського театру.
Уже тоді одесити, приїздивши до Харкова, тодішньої столиці Радянської України, пікірувалися з харків'янами:
— Хіба у вас "Полум'ярі"71 Побачили б ви у нас, v Одесі, "Полум^ярів"!
— І це називається "Республіка на колесах"?! Коли це "Республіка на колесах",' то в Одесі не одна, а три "Республіки на колесах"!
Тоді і в Харкові, і в Одесі йшли п'єси "Полум'ярі" Луначарсвкого і "Республіка на колесах" Мамонтова.
Ішли ці п'єси непогано і в Харкові, і харків'яни не здавалися, гаряче доводили, що в Харкові п'єси йдуть краще.