Анатолій Косматенко читав "Кіт і Киця".. Коли він доходив до того місця, де
…молоденька Киця
Як глянула — і закохалася умить,—
дівчатка схилялися голівками одна до одної і якось таємниче посміхалися.
А як доходило до того:
Та згодом Кіт не став держатись хати Поїсть, поп'Єг накрутить вус і.' йде гуляти,
очі у декотрих дівчат сумнішали, у деяких сердитішали, і дехто з них стискав кулачки.
Не на Анатолія Косматенка, а на Кота.
Батьки й матері уважно слухали і думали, мабуть: а чи не накручує вуса часом їхній' зятьок, що оце привела його до їхньої хати укохана донечка Людочка? Ох, треба придивитися! Щось він дуже вже тещу почав поважати!
Киця з Котом" розяучилисяг. Кіт дітей покинув.
Анатолій Косматенко кінчив байку з притиском:
"Чого, ж, — питаю, — не. вжилися?"
І завели:
"Характерами, бачте, не зійшлися!"
Було коли!
Він ішов з трибуни, а в залі лунали рясні оплески.
Потім Анатолій Косматенко читав "В'юна", підлизу й підлабузника, що проліз на посаду наглядача за дном у ставку, замість дзеркального коропа. В'юн, розуміється, і забруднив, і замутив дно. Мораль:
Таких. В'юнів, таку слизьку породу Одразу слід виводиш на чисту воду,—
дуже слухачам була до вподоби, і летіли на подяку байкареві знову гучні оплески.
Читав Анатолій Косматенко "Лисичку й Вовка", як побралися Лисичка з Вовком та поїхали автомашиною у весільну подорож, як зіпсувався в дорозі мотор і довелося Вовкові самому тягти машину. Вовк, тягнув, тягнув, доки
Зітхнув,
Упав і витяг ноги.
А Лисичка тим часом, в машині сидівши, М'ясця поїла, в дзеркальце гляділа
(Не постаріла?), А там схилилася — й рожеві бачить сни.
Жінки й дівчата, слухаючи байку, хмурнішали: "Що ж це, мовляв, байкар, такий молодий і такий симпатичний, і проти нас? Що ж ми всі — Лисички?"
Анатолій Косматенко — байкар справедливий. Він знає, що не всі жінки Лисички.
Хай не кивають тут Вовки: Мовляв, такі вони, Лисиці! Бо як уважно придивиться, Буває, тягне Вовк, буває й навпаки.
Під ці слова жінки, бачимо, штовхають своїх чоловіків і кивають головами: "Ага!"
І такими вже оплесками нагороджують байкаря, що ажажаж!
Читав іще Анатолій Косматенко… Та багато він щоразу читав, бо того вимагали слухачі.
Молодий, ще дуже, дуже молодий, не член, а байкар Анатолій Косматенко повоював аудиторію.
А ми, старики, раділи!
Не вірите?
Щоб я з оцього місця не встав — раділи!
* * *
Зібрав Анатолій Косматенко двадцять сім своїх байок, а видало їх видавництво "Молодь" з чудесними малюнками Віктора Григор'єва.
Я ніякий не спеціаліст розглядати роботи художників, зокрема малюнки Віктора Григор'єва, але коли я дивлюсь на його малюнки, чи то ілюстрації, чи то розв'язання окремих тем, приміром, у "Перці", я не можу відірвати очей — вони дуже смішні, і мені весело… Ну, подивіться хоча б ілюстрацію до байки "В'юн", як на дні в ставку лежить догори ногами непритомна черепаха і її карасі водою одливають.
Ну, як тут не засміятися і не порадуватися за художника?!
Так от, видало, значить, байки Анатолія Косматенка видавництво "Молодь". І добре зробило, що видало.
Байки Косматенка грамотні, актуальні, написані доброю мовою.
Я мав приємну нагоду "перевірити" байки, їхній вплив і відгуки на них численних аудиторій, а це, між іншим, найкрапшй брус! Косматенкові байки сприймаються дуже прихильно і дуже тепло.
Я не маю наміру розбирати кожну байку окремо, — хай самі читачі і розбирають.
Я прочитав байки з приємністю і ще не раз читатиму.
Анатолій Косматенко, може, ще й не Крилов, але його прізвище теж на "ки" починається!
Так держать, Толю! А то й ще кріпше! На "кріпше" дані єсть!
P. S. Я ще ж формально не розібрав жодної байки. Ну, гаразд: розберемо. Візьмімо байку "Ліки". В цій байці рим — десять. Строф — дві. Знаків оклику — три. Знаків запитання — один. Літер "Зи" — дві, літер — "ки"… Ану його! Рахуйте самі…
І ВЕСЕЛО, І ДОТЕПНО[5]
Тарапунька та Штепсель вознеслися під хмари…. Ми гадаємо, що чудесним артистам Ю. Тимошенкові та Ю. Березіну не тісно і на землі, не сумно їм на землі живеться. Та чому їм, справді, і під хмарами не побувати?
Хай під хмарами лунає тарапуньчастоштепсельний чи штепселевотарапуньчастий веселий сміх!
Може, таки справді артистамсатирикам з підхмарної висоти видніше, що на землі коїться?
Хоч треба сказати, що Ю. Тимошенко та Ю. Березін і на землі прекрасно бачать. Очі в них добре видющі, язик у них гострий, і слово їхнє дошкульне.
А що таке побачили артисти, видряпавшись на телевізійну вежу?
Побачили вони чимало такого, на що слід було звернути увагу, проти чого треба було спрямувати сатиричне жало.
Будують наші архітектори такі квартири, куди аж ніяким родом не втаскаєш рояль? Будують!
Бігають наші студенти медики з аудиторії в аудиторію, бо ніяк не можуть добудувати їм у нас медінститут? Бігають!
Утворюється у нас на чудесних дніпровських берегах стовпотворіння вавілонське при переїзді на київський пляж чи з пляжу додому? Та й "а самому лляжі у нас утворюється такий гармидер, така буча, що людина не зверху загорає, а шкварчить усередині від того гармидеру?
Утворюється!
А що робиться у нас у так звані "великі футбольні дні"?
Робиться те, що правдиво показали у своєму кінофейлетоні Тимошенко й Березін: в такі дні багатьох і відповідальних, і яевідповідальних працівників можна знайти тільки на стадіоні.
Ми, мабуть, не помилимося, коли скажемо, що Тарапунька із Штепселем побачили зза хмар і ще багато дечого цікавого, та… Ну, одне слово, почин дорожчий за гроші!
Важливо не тільки те, що вони побачили, а й те, як вони його побачили і як вони його показали нам.
А показали вони його нам весело!
Весело, гостро, дотепно і поновому, так, як іще до них ніхто у кіно не показував.
Одна мудра людина сказала приблизно так: "Люблю всіляке мистецтво, крім нудного!"
Мистецтво Тарапуньки й Штепселя — не сумне, воно викликає вибух веселого сміху, через те ми його й любимо.
Але їхній сміх — не безпредметний, не сміх для сміху, він і розважає, і користь приносить.
І, напевно, після їхнього сміху ми швидше будуватимемо наші інститути, щоб студентство наше не захекувалося, бігаючи по аудиторіях; наші архітектори проектуватимуть такі квартири, що не треба буде перепилювати роялів, щоб вони в ті квартири не зачіпаючись улазили; наші відповідальні і невідповідальні працівники підписуватимуть довідки не на стадіонах, а в установах, додержуючи прийомних годин—