Літературно-мистецькі усмішки (збірка)

Страница 14 из 21

Вишня Остап

Тоді одесити йшли з козирного туза:

— А "Собор Паризької богоматері" ви бачили? Шумського — Клода ви бачили?! А Оємяловську — Есмераяьду?!

Не знаю, чи бачив тоді хтось із харків'ян "Собор Паризької богоматері" в постановці Одеського театру Революції, чи не бачив, — ця п'єса в Харкові не йшла, — і харкзн.'яна змовкали.

Розповіді про виконання Юрієм Шумським ролі архідиякона Клода переростали, в1 легенду.

Так із сина малописьменнога чорнороба і неписьменної батрачки виріс першорядний, блискучий артист, згодом народний артист Радянського Союзу Юрій Васильович Шумський.

III

Тільки ї 927 року мені пощастило вперше побачити і по>чути Юрія Васильовича Шумського.

Я не пригадаю, в якій саме ролі я вперше побачив, вразило мене насамперед те, що на сцені ходила людина, яка не грала, а жила отак, як це в житті буває. І говорила так, як у житті говорять, і руками так розмахувала, і ногами так ступала…

Дивно якось було те, що от чималенько іноді буває людей на сцені, а дивитися хотілося тільки на Шумського, слухати хотілося тільки Шумського.

Виходив Шумський із сцени, було шкода, що він пішов, з'являвся він на сцені знову — було радісно.

Причаровував Шумський глядача вже самою своєю появою на сцені.

Великого сценічного, лоросійськи казавши, "обаяния" був актор.

Дивишся і дивуєшся:.і не найбільший він од усіх, і не найтовщий, і голосом нормальним говорить, а дивишся — на нього, і слухаєш — його, Шумського.

Отакий був іще світлої лам'яті Панас Карпович Саксаганський.

Панас Карпович у "По ревізії" грав п'яничку — свідка Гараська. Така собі нікчемна ніби ролька, верзе щось п'янимп'янюща людинка на сцені нечленороздільне, а очей од неї відірвати не можеш. А бачив я Панаса Карповича у "По ревізії" в такому ансамблі, що кожний із учасників міг прикувати погляд і затамувати подих тисячі глядачів.

Отоді ж таки, 1927 року, я й познайомився з Юрієм Васильовичем в Одесі.

І тоді ж таки я запитав його:

— Так оце ви той самий Шумський, що з Херсона?

— Отой, — каже, — самий!

— Ну, тоді,— кажу, — все зрозуміло.

— А що саме, — литає Юрій Васильович, — зрозуміло?

— А те, — кажу, — зрозуміло, що попервах буває незрозумілим.

— А що саме?

— А те, — кажу, — саме, що не завжди слід не вірити людям, ніби співробітники Українбанку можуть чарувати людей майстерним читанням творів. Особливо коли ці співробітники такі, як Шумський.

Я розповів Юрію Васильовичу про те, коли і при яких обставинах я про нього почув, і додав:

— Отепер я шкодую, що не поїхав до Херсона і не почув, як читає мої твори співробітник Українбанку.

Юрій Васильович засміявся:

— Це діло можна поправити. Шумський і тепер читає ваші твори. І він таки їх вам прочитає. Одного тільки не буде: тепер їх читатиме не співробітник Українбанку, а артист Державного українського драматичного театру.

Читав мої твори Юрій Васильович, спасибі йому, так, що після його читання хотілося ще писати.

А от разом виступати з Шумським зовсім не хотілося, бо читати свої речі самому чи до Шумського, чи тгісля Шумського просто було і боязко, і соромно…

Читаєш і думаєш: "Такого чорт батька зна чого понаписував! Язик за зуби зачіпається!"

А як читає Шумський, слухаєш і носа вгору: "Дивись! Ні… Нічого… Слухати можна!"

Великим майстром художнього слова був Юрій Васильович Шумський.

Особливого якогось, притаманного тільки Шумському, забарвлення набирали в його виконанні твори Шевченка, Коцюбинського, Тичини, Рильського, Сосюри, Малишка, Воронька та інших наших письменників і поетів.

Як ніхто, умів він читати сатиричні та гумористичні речі.

Читав Шумський дуже просто, без притисків, без натисків, а от в отій саме "простоті" була і глибина, і широчінь, і опуклість, і найтонші барви виголошуваного ним слова.

Читав Юрій Васильович по-різному: і в образах дійових осіб оповідання, чи вірша, чи байки, і у виявленні свого ставлення до виголошуваної ним події або ситуації.

Коли він читав, приміром, "Зенітку", ви бачили перед собою діда Свирида, хоч ніякого гриму на Шумському не було: і голос в артиста був старечий, дідівський, хитруватолагідний голос мудрого діда, і постать у його була дідівська, а як декламував він Тичинине "Я стверджуюсь, я утверждаюсь", голос Шумського гримів силою, металом, артист на очах виростав, більшав, ширшав!

"Бо я — народ!"

Чудесно читав Шумський!

А чому чудесно? А тому, що художньо!

І любили ж Шумського і глядачі, і слухачі!

Я не знаю "аматорського" періоду акторської роботи Ю. В. Шумського в Херсоні, хоч і тоді він уже, як бачите, захоплював слухачів читанням творів, а Одесу Юрій Васильович завоював одразу.

Шумський знайомив мене 1927 року з Одесою. Де тільки ми з ним не ходили! І в порту, і на Молдаванці, і на Пересипу, і були в якихось катакомбах, купували свіжу скумбрію на базарі, і скрізь-скрізь-скрізь, де появлявся Шумський, скрізь і всюди лунало:

— А, Юрій Васильович!

— Привіт товаришеві Шумському! А то просто:

— Юра! Юрко! Юрочко!

На базарі, на вулицях чулося:

— Шумський пройшов! Наш Шумський іде!

Це був 1927 рік. Шумський працював в Одесі всього тільки другий рік, і таке визнання, така любов!

А Одеса за свій вік чимало кого бачила й чула у своїх театрахі

Потім Шумського полюбив Харків, потім — Київ, потім — Україна і, нарешті, весь Радянський Союз!

IV

Я не збираюся писати біографії Юрія Васильовича Шумського, не входить у моє завдання розбирати його творчий шлях та роботу над сценічним образом…

Мені хочеться теплим словом згадати чудесного артиста, душевну людину, вірного товариша і прекраснодушевного, веселого, дотепного сотрудовника, людинудруга, з якою доводилося частенько зустрічатися, бо життьові шляхи наші, спасибі долі, так чи інакше перепліталися в роботі і в часи відпочинку — чи то на полюванні, чи на рибальстві…

Шумського як артиста й майстра художнього слова знали й любили багато людей: може, сотні тисяч, може, мільйони…

Бачили його на театральних виставах, дивилися на нього в кіно й по телевізору, слухали в численних радіопередачах.

Од нього пішли гетьчисто по всенькому Радянському Союзу Галушине "у курсі дєла!" й Романюкове "категоричеським путьом".

Його бачили Городничим і Жадовим, Богданом Хмельницьким і Платоном Кречетом, маршалом Василевським і генералом Ватутіним, Борисом Годуновим і Єгором Буличовим, професором Буйком і професором Світловидовим ("Дніпрові зорі" Я. Баша), Кармелюком і Швандею, Галушкою і Романюком…