— Ми повинні,— сказав Зерло,— помаленьку привчити його. На репетиціях він читатиме нам ті місця, ми скажемо, що чекаємо артиста, який має грати цю роль, а там побачимо, як підійти ближче.
Погодившись па цьому, вони звели розмову на привида. Вільгельм не міг зважитись віддати роль живого короля педантові, щоб крикун грав привида, бо хотів почекати, чи не нагодяться ще артисти, щоб з-поміж них вибрати підхожу людину.
Можна собі уявити, як здивувався Вільгельм, коли ввечері у себе на столі знайшов запечатаного листа, написаного чудернацьким почерком, з адресою на його театральний псевдонім:
"Нам відомо, що ти, о дивний юначе, перебуваєш у великій скруті. Ти ледве знаходиш людей для свого "Гамлета", а про тінь і мови нема. Твій запал заслуговує чуда; чуда ми не зробимо, але щось чудне счиниться. Якщо довіришся нам, то в слушний час привид з'явиться. Будь мужній і міцно тримайся! Жодної відповіді не треба, твоє рішення буде нам відоме".
З цим дивним листом він побіг до Зерло. Той прочитав раз, прочитав другий і нарешті замислено сказав:
— Річ вельми важлива, це треба добре розжувати, чи можна і чи слід на це зважитись.
Вони заговорили про те про се. Аврелія мовчала і тільки час від часу усміхалась, а коли за кілька днів про це знову зайшла мова, вона досить ясно дала зрозуміти, що вважає це за жарт самого Зерло, тому прохала Вільгельма відкинути всі турботи і терпеливо чекати привида.
Взагалі Зерло був у напрочуд гарному гуморі, бо артисти, що мали його покинути, намагалися грати якомога краще, щоб дошкульніше дати йому відчути свою відсутність, а від зацікавлення публіки до нового складу трупи він сподівався чималих зборів.
Навіть самі стосунки з Вільгельмом зробили на нього деякий вплив. Він почав більше говорити про мистецтво, бо, зрештою, був німцем, а ця нація охоче здає собі справу з того, що робить. Вільгельм записав чимало таких його міркувань, але ми, щоб часто не переривати нашої оповістки, подамо при іншій нагоді ці драматичні спроби для тих наших читальників, що зацікавляться ними.
Особливо Зерло був веселий одного вечора, коли говорив про те, як він розуміє роль Полонія.
— Цього разу я обіцяю,— сказав він,— добре покпитп-ся з поважної, гідної людини і лагідно виставити там, де слід, його спокій і певність, порожнечу і значущість, привітність і банальність його єства, свавільність і обережність, щирі хитрощі і нещиру правду. Я хочу вивести і якнайчемніше показати того сивого, чесного напів-шельму, що вміє пристосуватися, виждати слушного часу, і до цього добре мені прислужаться різкі, грубі мазки нашого автора. Я говоритиму, як книга, коли підготуюсь, і як блазень, коли буду при доброму гуморі. Я буду підлабузою, як треба, підтакуватиму і буду настільки хитрий, щоб не помічати, якщо з мене сміятимуться. Мало коли брався я за роль так охоче і з таким завзяттям.
— Якби ж і я могла сподіватися від своєї ролі такого,— сказала Аврелія.— Але в мені нема вже ні молодості, ні ніжності, щоб відчути в собі цей характер. На жаль, я знаю лише одне: почуття, що запаморочило Офе-лії голову, не покидає і мене.
— Не будемо брати цього так близько до серця,— сказав Вільгельм,— бо, власне, моє бажання заграти Гам-лета зводило мене геть на манівці, хоч як я намагався вивчити п'єсу. Що більше я вивчаю роль, то більше бачу, що в цілій моїй постаті нема жодної риси того образу, який Шекспір надає своєму Гамлетові. І коли як слід поміркую про надзвичайну цілісність тієї ролі, то аж не віриться, чи зможу справити хоч поганеньке враження.
— Ви надто сумлінно взялися до своєї справи,— мовив Зерло.— Артист пристосовується до ролі, як може, а роль мусить пристосуватись до артиста. Але як же Шекспір змалював свого Гамлета? Невже він такий на вас не схожий?
— По-перше, Гамлет білявий,— сказав Вільгельм.
— От тобі й маєш! — втрутилася Аврелія.— Звідкіля ви це взяли?
— Як данець, як мешканець півночі, він з народження має бути білявий і з блакитними очима.
— Таж у Шекспіра й згадки нема про це!
— Виразно він цього ніде не каже, але в зв'язку з ін-ніпми місцями це здається мені безперечним. Його втомлює шермування, піт очі заливає, і королева говорить: "Він гладкий, хай трішки відпочине". То хіба ж його можпа уявити іпакше, ніж білявпм та огрядним? Бо чорняві замолоду рідко бувають такими. І хіба ж його хистка меланхолія, його лагідна жура не більше пасують до такого образу, ніж до стрункого, чорнявого юнака, від котрого ми чекаємо більше рішучості і спритності?
— Ви геть псуєте мені уяву вашим гладким Гамлетом! — покликнула Аврелія.— Не показуйте нам вашого огрядного принца! Дайте нам краще якесь qui pro quo, аби лиш воно чарувало нас і зворушувало. Наше задоволення дорожче для нас, ніж авторові наміри, і ми бажаємо чарівності, яка була б із нами співзвучна.
Розділ сьомий
Одного вечора артисти засперечалися, що важливіше — роман чи драма. Зерло запевняв, що це марна, безглузда суперечка: і роман, і драма — прекрасні речі, аби лиш вони трималися свого жанру.
— Мені це ще не зовсім ясне,— зауважив Вільгельм.
— А кому воно ясне? — мовив Зерло.— Проте не завадило б трохи ближче з цим ознайомитись.
Довго вони топталися навколо цього питання і нарешті прийшли до такого висновку:
В романі, як і в драмі, ми бачимо людську натуру і людські вчинки. Різниця обох цих жанрів лежить не тільки в зовнішній формі і не в тому, що в драмі дійові особи промовляють самі, а в романі про них розповідають. На жаль, багато драм — це лише романи в діалогах, і цілком можливо написати драму в листах.
В романі повинні даватись переважно думки і події, в драмі характери і вчинки. В романі дія розвивається поволі, і наміри головної особи доконечне мусять стримувати прагнення цілого до розвитку. Драма ж повинна поспішати, характер дійової особи мусить прямувати до кінця і його треба стримувати. Герой роману мусить бути пасивний або принаймні не надто вже діяльний, від драматичного ж героя вимагаються дія і вчинки. Гранді-сон, Кларісса, Памела, векфільдський священик, навіть Том Джонс — все це, коли не пасивні, то особи, що стримують дію, і всі події, так би мовити, формуються згідно з їхніми намірами. В драмі герой нічого не формує посвоєму, все повстає проти нього, і він або усуває всі перешкоди, або підкоряється їм.