Погодилися також і на тому, що в романі може грати чималу роль і випадок, проте він мусить бути скерованиіі по певному шляху переконаннями дійових осіб, і, навпаки, що для долі, яка штовхає людей без їхньої участі лише силою не зв'язаних між собою зовнішніх обставин до непередбаченої катастрофи, для долі місце тільки в драмі. Випадок може утворити лише патетичні і ні в якому разі не драматичні ситуації; доля, навпаки, завжди мусить бути жахлива і стає аж надто трагічна, коли доводить до нещасливого зв'язку і злочинні і невинні, незалежні один від одного, вчинки.
Ці міркування знову привели до дивного "Гамлета" та до властивостей цієї п'єси. У героя, казали вони, ми бачимо самі лише умонастрої. Він натрапляє тільки на вчинки, і тому п'єса трохи скидається на розтягнутий роман, але тому, що доля вже визначила план, тому, що п'єса виходить з жахливого злочину, а героя тягне все вперед до страшного вчинку, то п'єса в найвищій мірі трагічна і не може мати іншого кінця, ніж трагічний.
Тепер мало відбутися пробне читання, на яке Вільгельм дивився просто як на свято. Він наперед звірив усі ролі, отже, з цього боку не було замішки. Всі артисти вже ознайомилися з п'єсою, і він до початку намагався тільки переконати їх в важливості пробного читання. Як від кожного музиканта вимагається, щоб він міг до певної міри грати з листа, так і кожний артист, ба навіть і кожна вихована людина повинні навчитися, читаючи з листа чи то драму, чи вірша, чи оповідання, зразу ж схопити їхній характер і відтворити в інтонації. Ніяке заучування напам'ять не допоможе, якщо артист насамперед не збагне духу і сенсу хорошого письменника. Сама буква нічого тут не варта.
Зерло запевняв, що він пробному читанню, коли воно проведено як слід, надає більшої ваги, ніж усякій іншій репетиції, навіть і генеральній.
— Нема-бо нічого веселішого,— сказав він,— як розмови артистів про студіювання п'єси. Для мене це однаково, як би вільні каменярі заговорили про роботу.
Пробне читання пройшло вдало, і можна сказати, що ці кілька корисних годин стали грунтом для популярності і добрих зборів трупи.
— Ви непогано зробили, мій друже,— сказав Зерло, залишившись з Вільгельмом на самоті,— що так серйозно поговорили з нашими колегами, хоч я й боюсь, чи виправдають вони ваші сподівання.
— А чому? — запитав Вільгельм.
— Я вже впевнився,— вів далі Зерло,— що хоч і легко розворушити в людей уяву, хоч і залюбки вони слухають казки, але рідко можна здибати у них продуктивну уяву. А в артистів то й поготів. Кожен радо візьметься за гарну, гідну, блискучу роль, але всяк про те лише мріє, щоб самозадоволено поставити себе на місце героя, нітрі-шечки не турбуючись, чи його хто-небудь вважатиме за такого. І небагато хто з них виразно уявляє, що автор хотів показати в п'єсі, скільки треба вкласти своєї індивідуальності, щоб добре виконати свою роль, як силою власного переконання переконати глядача, що ти став зовсім іншою людиною, як внутрішньою правдою своєї гри перетворити цю дощану буду на храм, ці лаштунки на ліс. Хто має уяву про цю силу духу, що саме і вводить глядача в оману, про цю вигадану правду, що саме і справляє враження, через яку і досягають ілюзії?
Тож дозвольте нам не так надто вже наполягати на дух і на почуття! Найпевніше буде, коли ми спочатку спокійно з'ясуємо нашим друзям буквальний сенс п'єси і розкриємо її значення. Хто має хист, той і сам знайде розумне і зворушливе виконання; а хто його не має, той принаймні не зовсім фальшиво буде грати і декламувати. Але я не знаходив і в артистів, і взагалі у всіх, гіршого зухвальства, як намагання збагнути одразу дух, не зрозумівши ясно і остаточно букви твору.
Розділ восьмий
Бі.імельм прийшов на першу репетицію дуже рано і опинився на сцені сам-один. Помешкання захопило його і збудило в ньому найчудесніші спогади. Декорації села і лісу стояли достоту так, як на сцені його рідного міста на тій репетиції, коли одного ранку Маріана схвильовано призналась, що кохає його, і обіцяла першу щасливу ніч. Хатки в театрі були схожі одна на одну, як і в селі. Вранішнє сонце освітлювало крізь нанівзачинену віконницю скрайок лави, неміцно прибитої коло дверей. Тільки, на жаль, тепер воно вже не світило, як тоді, на Маріа-нині коліна і груди. Він сів на лаву, замислився над тдм, що все так дивно схоже на тодішнє, і йому видалось, ніби він скоро побачить тут і Маріану. Та ба! Це були тільки декорації до епілога, що тоді часто ставили на німецькій сцені, і нічого більше!
Ці спогади його були порушені прибуттям решти артистів, з якими разом прийшли і двоє аматорів театру та акторських гардеробних. Вони з ентузіазмом привітали Вільгельма. Один із них був наче пажем при особі мадам Меліни, другий — справжній прихильник театрального мистецтва, а обидва разом належали до таких друзів театру, які були б бажані в кожній трупі. Важко було сказати, чи вони більше знали театр, чи любили його. Вони надто його любили, щоб добре його знати, і досить його знали, щоб цінувати все гарне і відкидати погане. Але при своїй прихильності вони терпляче ставились і до посереднього виконання, зате годі й казати, яку мали величезну насолоду і до і після доброї вистави. Технічний бік втішав їх, духовний захоплював, і їхня прихильність була така велика, що навіть репетиції уривків могли для них створити певну ілюзію. Здавалось, хиби для них кожного разу відступали геть, а все гарне щиро їх зворушувало. Одне слово, це були аматори, яких кожен митець міг би собі побажати. Найлюбіша їх мандрівка була з-за лаштунків у партер і з партеру за лаштунки, найприємніші посиденьки — в гардеробній, найбільший клопіт — хоч трохи виправити поставу, одяг, виразність декламації артистів; найулюбленіші розмови були про успіх вистави. Вони турбувались, щоб артист завжди був уважний, активний, точний, намагалися зробити йому щось корисне і без зайвих витрат справити трупі якусь приємність. Обидва вони мали виключне право з'являтися в театрі під час репетицій та вистав. Щодо "Гамлета" вони не скрізь були згодні з Вільгельмом.' Подекуди він поступався, але здебільшого обстоював свою думку, а в цілому такі розмови дуже сприяли розвиткові його смаку. Вільгельм хотів, щоб його друзі бачили, як високо він їх цінує, а ті, в свою чергу, пророкували, що з їхніх спільних зусиль виникне нова доба в німецькому театрі.