Маріана також деякий час обманювала себе; вона ділила з ним почуття його щирого щастя. Ах, коли б же часами холодна рука докору пе стискала їй серця! Навіть у Вільгельмових обіймах не була вона спокійна, навіть під крилечком його кохання! А як залишалась на самоті і з високих хмар, куди її зносила його пристрасть, спускалась до свідомості свого сучасного стану, тоді була гідна жалощів. Поки вона жила в нікчемній суєті, легковажність допомагала їй обманювати себе щодо свого становища, або, власне, вона його не розуміла. Неприємності, які з нею траплялися, здавались їй випадковими; прикрості чергувалися з втіхами, зневаги надолужувались марнославством, а злидні — часто тимчасовим достатком. А нестатки і звичка стали для неї законом і виправданням, і їй тим часом щастило відпихати від себе з дня на день, з години на годину всі неприємні почуття. Але тепер бідна дівчина перенеслась на якусь хвилинку в кращий світ і наче з високості, з світла і радощів споглянула на пустелю, на своє безецне життя, побачила, яка жалюгідна істота є та жінка, що разом із прагненням не вміє влити кохання і поваги до себе, і відчула, що й зовні і всередині не стала кращою. їй нічим було себе підбадьорити. Заглядаючи в себе, вона бачила в душі своїй лише порожнечу, в серці — жодної підпори. І що сумніший, був її стан, то сильнішала любов до коханого. Так пристрасть її дедалі все зростала, як і небезпека втратити його, що також що не день, то ближчала.
Зате щасливий Вільгельм ширяв у вищих сферах. Йому також відкрився новий світ, але світ, повний блискучих перспектив. Ледве вгамувалися перші надмірні радощі, як в його душі чітко прояснилось те, що досі лиш невиразно відчувалось. Вона твоя І Вона віддалась тобі! Вона — укохана, бажана, обожнювана істота — віддалась на твою честь і сумління. То хай знає, що довірилась не якомусь невдячникові. На кожному місці, чи стояв він, чи ходив, він розмовляв сам із собою. Серце його було повне вщерть, і він у потоках пишномовних слів виливав свої високі почування. Йому здавалось, ніби він вбачає певний знак долі, яка через Маріану подає йому руку, щоб витягти його з затужавілого болота міщанського життя, з якого він так уже давно врятуватися прагнув. Покинути батьківський дім, усіх своїх — це, здавалось йому, справа легка. Він був молодий і повак у житті, а звага кинутись у світ за щастям та задоволенпям зміцнювалась коханням. Його покликання до театру було тепер для нього ясне. Висока мета, яку він собі визначив, здавалась ближче, коли осягне руки Маріани, і він з самозадоволеною скромністю вбачав у собі прекрасного артиста, творця майбутнього національного театру, що по ньому — він частенько чував це — так зітхали. Все, що досі в найглибших куточках його душі ледве блимало, тепер заворушилось. З розмаїтих ідей фарбами свого кохання він утворив на туманному тлі картину, образи якої, щоправда, дуже зливались один з одним, але зате надзвичайно чудесне враження робило ціле.
Розділ десятий
Він сидів тепер дома, перебирав папери і лаштувався до від'їзду. Все, що хоч тхнуло дотеперішніми справами, він одкидав геть, бо в своїх мандрах хотів бути вільний від неприємних згадок. Тільки улюблені твори улюблених поетів і критиків, як хороших друзів, він поставив до вибраних. А що досі художньою критикою цікавився дуже мало, то тепер, проглянувши і побачивши, що ці книжки навіть і не розрізані, захопився новою жадобою вивчити їх. Переконаним бувши, що такі книжки конче потрібні, він понакуповував їх безліч і при найкращих бажаннях жодної з них не спромігся прочитати й до половини.
Зате він якнайпильніше тримався зразків і випробовував самого себе в усіх галузях мистецтва, які йому стали відомі.
Увійшов Вернер і, побачивши свого друга над знайомими зошитами, вигукнув:
— Невже ти знову скнієш над цими паперами? Закладаюся, що ти не маєш наміру закінчувати цю писанину! Ти водно їх переглядаєш і завжди починаєш щось нове.
— Закінчувати — це не обов'язок учня, досить йому й того, що він учиться.
— Але ж треба довершувати, хоч би там як!
— Ну то дозволю собі поставити питання: хіба не краще зробить той юнак, котрий, взявшися за справу не по собі і помітивши це, одразу її кидає, ие марнуючи зусиль і часу на те, з чого ніколи не буде пожитку?
— Я добре знаю, не в твоєму дусі було доходити кінця в якійсь справі, ти завжди видихався, не дійшовши й половини. Ще коли ти був директором нашого вертепу, то згадай, як часто міняли одяг нашої карликової трупи та кроїли нові декорації. То ставилась одна, то друга трагедія, і щонайбільше ти давав лише п'яту дію, де зчинялась загальна колотнеча і герої кололи один одного.
— Коли ти вже згадав ті часи, то хто ж тоді винен, що вбрання, яке добре пасувало до ляльок і міцно було пришите до тіла, ми відпорювали і витрачались на новий непотрібний гардероб? Хіба ж пе ти завжди спокушав мене купити в тебе нову стрічку, розпалював мою пристрасть і вмів її використати?
Вернер зареготався і скрикнув:
— Я й досі залюбки пригадую, як з ваших театральних походів я умів здобувати прибутки, наче ліферант на війні. Коли ви рихтувалися звільняти Єрусалим, я тоді славно заробив на цьому, як колись венеціанці на хрестоносцях. На мій погляд, нічого розумнішого в світі нема, як з глупоти інших здобувати собі користь.
— Не знаю, чи не шляхетніше задоволення було б лікувати людей від їхньої глупоти.
— А мені здається, що це були б марні зусилля. Скільки то треба, поки один чоловік порозумнішає і розбагатіє, та й то він здебільшого робить це за рахунок інших.
— Ось саме трапив мені до рук "Юнак на розпутті",— перебив його Вільгельм, витягуючи з-поміж інших паперів одного зошита.— Я ж таки закінчив цю річ, яка б вона там не була.
— Викинь її геть! Жбурни в огонь,— мовив на те Вернер,— задум цей анічогісінько не вартий. Мене вже й тоді добре-таки дратував цей твір, та й батько гнівався за це на тебе. Вірші, можливо, там і хороші, але спосіб зображення в грунті хибний. Я ще й досі пам'ятаю твоє уособлення промисловості, твою зморщену, жалюгідну сивілу. Чи не в якійсь дрібній крамничці запозичив ти ці образи? Про торгівлю ти не мав тоді жодної уяви; я не знаю, хто має ширші погляди або хто їх повинен мати, як не справжній торговець. Які обрії створює нам наш порядок, в котрому ми провадимо свої діла! Він дозволяє нам будь-коли оглянути ціле, не змушуючи нас плутатися в дрібницях. Які вигоди дає купцеві подвійна бухгалтерія! Це одне з найкращих досягнень людського духу, і кожному статечному господареві належало б її запровадити в своєму господарстві.