■— Пробач мені,— сказав усміхаючись Вільгельм,—ти починаєш з форми, наче б у ній вся справа. За вашими обрахунками та балансами ви звичайно забуваєте про справжній підсумок життя.
— На жаль, мій друже, ти не помічаєш, що тут форма і суть справи — це одне і те саме, і одне без одного існувати не можуть. Порядок і ясність збільшують бажання набувати і заощаджувати. Той, хто погано господарює, любить блукати в темряві. Він не дуже полюбляє підраховувати те, що винен. І навпаки, для доброго господаря нема нічого приємнішого, як упевнятися, що кожного дня добробут його зростає. Навіть і невдача, хоч би яка неприємна, його не зляка, бо він тут же знає, які прибутки покласти на другу шальку для рівноваги. Я певен, мій любий друже, коли ти набудеш справжнього смаку до нашого діла, то переконаєшся, що в торгівлі багато розумових здібностей матимуть вільне застосування.
— Можливо, що мандрівка, в яку я виряджаюсь, змінить мої погляди.
— О, напевне! Повір мені, тобі ще тільки бракує побачити якесь велике діло, щоб назавжди стати нашим, і коли ти вернешся, то радо приєднаєшся до тих, хто різними укладами та спекуляціями вміє урвати собі частку грошей та достатку, що роблять у світі свій необхідний кругообіг. Споглянь лише на природні та штучні продукти всіх частин світу, уважай, як вони ставали предметами необхідності. Яка ж це приємна турбота прознати, на що зараз є найбільший попит, чого бракує або важко дістати, кожному швидко і легко приставити все, чого запотребиться, завбачливо зробити запаси і здобувати прибуток з цього величезного обігу. Ось що, на мою думку, дає велику радість кожному, хто має голову.
Вільгельм, здавалось, цього не заперечував, і Вернер вів далі:
— Побувай лише спочатку в великих торгових містах, відвідай кілька гаваней, і ти, безумовно, будеш у захваті. Коли побачиш, скільки там працює людей, коли побачиш, звідкіль що прибуває, куди йде, то й ти, звичайно, будеш пускати товар через свої руки. 1 побачиш також, що й надрібніший із них є зв'язаний з усією торгівлею, тоді і не вважатимеш за дрібницю незначних речей, бо всі вони збільшують обіг, з якого твоє життя здобуває живлення.
Вернер, розвиваючи в стосунках з Вільгельмом свій тверезий розум, звик і своє ремесло, і свої ґешефти вважатп високими і завжди був такої думки, що має більше права на це, ніж його, правда, розумний і шанований друг, але який, здавалося йому, віддається найнереальні-шим у світі химерам і вкладає в них усю свою душу. Іноді йому здавалось, що він ось-ось подолає його хибний ентузіазм і наверне цю славну людину на правильний шлях. В цій надії він і повів далі:
— Сильні світу сього заволоділи землею, вони живуть у розкошах і достатках. Кожна місцина світу нашого вже захоплена у чиюсь власність, кожна власність закріплена, державна служба та інші громадські діла дають мало прибутку, то де ж знайти якийсь законний заробіток, дешевше завоювання, як не в торгівлі? Адже ж князі світу сього посіли всі ріки, шляхи, гавані, і з усього, що повз них іде, вони мають великий зиск. То чого ж нам ловити гав і, на втіху собі, не скористатися з доброї нагоди та за свої труди не стягнути прибутку з речей, що стали необхідною потребою чи й забаганкою в людей? І можу тебе запевнити, коли ти захочеш поставити силу своєї поетичної фантазії проти моєї богині, то мою сміливо можеш вважати за нездоланну переможницю. Вона, правда, радніше несе оливкову галузку, аніж меч, кинджала і кайданів зовсім не визнає, але своїх улюбленців винагороджує також і коронами, які, не в образу другій хай буде сказано, блискотять щирим злотом і перлами, добутими з чистих джерел і з морських глибин її пильними, завжди працьовитими слугами.
Вільгельмові трохи прикро стало від цього випаду, але він приховав свою образу, бо згадав, що й Вернер спокійно слухав його нападки. До того ж він був і досить справедливий і добре розумів, що кожному своє ремесло найкраще, але хай же не чіпають того, якому він так пристрасно себе присвятив.
— А для тебе,— покликнув Вернер,— що так щиро піклуєшся про людські справи, яке б то було видовище, коли б ти на власні очі побачив щастя, що супроводить сміливі починання людини! Хіба є що приємніше для ока, як корабель, що після щасливого плавання завчасно повертає до гавані з гойним виловом! Не тільки родичі, не тільки знайомі, учасники — кожний сторонній захоплюється, коли бачить радість, з якою знудьгований моряк вискакує на берег передше, ніж корабель торкнеться причалу, і, відчувши себе знову бадьорим і вільним, віддає укоханій землі все те, що вирвав із зрадливих вод. Не в одних цифрах, мій друже, полягає наш прибуток. Щастя — це богиня живих людей, і, щоб відчути її справжню прихильність, треба жити і бачити людей в їх життєвій діяльності, як вони в житті працюють і як уживають радощів.
Розділ одинадцятий
А тепер час уже нам ближче познайомитися з батьками обох наших друзів. Це були люди вельми різних поглядів, проте обидва вважали, що торгівля — найблагородніша праця, і обидва добре пильнували кожного зиску від того чи іншого ґешефту. Старий Майстер одразу ж після смерті свого батька продав коштовну колекцію малюнків, картин, гравюр і старожитностей, грунтовно перебудував і за найновішим смаком опорядив свій дім і якнайкраще упорядкував свої статки. Значну частину капіталу він вклав у справи старого Вернера, що зажив слави як добрий купець, бо йому завжди щастило в торгових спекуляціях. Але нічого так не бажав старий Майстер, як надати своєму синові властивостей, котрих йому самому бракувало, і залишити своїм дітям статки-маєтки, в посіданні якими вбачав найбільше щастя. Він мав, наприклад, великий нахил до розкошів, до всього, що впадало в очі, але що разом із тим було цінне і тривале. Любив, щоб у його домі все було солідне і міцне, запаси достатні, срібний посуд ваговитий, столовий сервіз коштовний; але гості бували в нього не часто, бо кожна така гостина переходила в бенкет, що вводив у чималі кошти і завдавав великого клопоту. Його домашнє життя йшло спокійним, одноманітним кроком, і всілякі зміни та новини в домі були саме такі, що не давали нікому задоволення.