— Падлюка! — крикнув йому Лейте. — Отака ваша вдячність! Пірати!
— Жалійтеся самі на себе, — відказав Ландрупп, не криючись, що знає англійську мову — Ви самі нав'язались іти зі мною. А для чого вам нападати на мене? — нахабно глузував крижаний лоцман.. — Для чого ви затримуєте наших матросів? Тепер вам нудно? Нічого, скоро буде весело. Ха-ха-ха!.. Прощайте!
Ландрупп вийшов.
— Що він сказав? — спитав Стьопа
Лейте розповів юнзі про розмову, яку підслухав, і передав останні слова Ландруппа. Хлопець жахнувся, але заразом відчув якусь полегкість, бо тепер стало все зрозумілим.
Навряд чи захоплять вони пароплав! Навіть коли замкнуть наших у кубрику, так там же на палубі ще буде Павлюк. Він сам їх усіх переламає.
— Павлюк? — боцман плюнув крізь зуби.
— Авжеж, він...
— Ша! — перебив Лейте свого друга і розповів йому про всі підозри, що впали на кочегара з часу пожежі, і про те, чого раніше не сказав, а саме, що у норвежців на пароплаві є один свій.
Стьопа ще раніше чув від товаришів підозрілі натяки на Павлюка, але навіть зараз ніяк не міг повірити, що його кращий на пароплаві товариш здатний зрадити.
— Ні. цього не може бути! — сказав він Лейте. — Я з вами не погоджуюсь. Це хто завгодно, тільки не Павлюк.
Знову запанувала мовчанка. Вони почули, як з намету вийшли люди. Знадвору долітав шум багатьох голосів.
Незабаром гамір стих. Полонені зрозуміли, що норвежці вирушили в похід. Після півночі вони зроблять напад. Саме тоді, коли на пароплаві всі, крім вахтового, сплять. Але ж вахтового приберуть Карсен і Елыар...
— Ельгар? —уголос мовив Стьопа, наче запитуючи. — Ні, ні!
Юнга не міг повірити в нечесність цього норвезького моряка, який йому так подобався. Ще хвилину тривало мовчання.
— Лейте, прошепотів юнак, — переверніться обличчям до землі. Я спробую розгризти мотузок, яким зв'язано ваші руки.
Лейте з надією підставив йому свою спину. РОЗДІЛ XVI
РОЗДІЛ XVІ
— Ну, ну, там! — боцман штовхнув юнгу плечем. — Ти тільки не кусайся.
Незважаючи на трагічне становище, Стьопа приснув сміхом.
— То я ненароком.
Слова боцмана свідчили про те, що юнга розгризав мотузок з азартом. Він відчував, як волокнина за волокниною піддавалася його зубам. В роті було неприємно від брудного мотузка, та він радів своїй перемозі. Він намагався захопити мотузок усім ротом, щоб дати відпочити переднім зубам. Перетираючи кутніми, він ненароком і зачепив руку Лейте передніми зубами.
Хвилин через п'ятнадцять руки боцмана стали вільні. Але довелося лежати ще хвилин з десять, доки він зміг ними ворухнути, так вони затерпли. Стьопа тим часом безперервно спльовував, очищаючи рот і зуби. Коли б не півтемрява, він би побачив, що плювки його були закривавлені. Перегризаючи мотузок, він пошкодив собі ясна.
Боцман узявся розв'язувати мотузки на руках юнги. Норвежці міцно зашморгнули його і, здавалося, без ножа нічого не вдієш. Але не було таких вузлів, яких не міг би розв'язати старий моряк. За кілька хвилин Стьопині руки були вільні. Залишалося звільнити ноги. Лейте швидко розв'язав собі ноги, але юнга нічого не міг вдіяти. Боцман прийшов йому на допомогу. Робили все це вони надзвичайно тихо, бо за перегородкою хтось був. Щоб не викликати підозри, боцман час від часу роздратовано лаявся або починав спокійним голосом розмову.
Покінчивши з мотузками, полежали кілька хвилин. Прислухалися. Скільки людей було за перегородкою — не знали. Звідти чути було хропіння лише одного. Аж ось почулися кроки і хтось вийшов з намету. Хропіння не змовкало. Там могло бути і більше, ніж один сонний. Проте Лейте вирішив рискнути. Він підвівся і зазирнув у другу половину намету. Там горіла піч, а за кілька кроків від печі на ведмежій шкурі спав чоловік. Тут же таки лежали дві рушниці. Кожну секунду можна було сподіватись, що повернеться той, хто перед тим вийшов. Діяти треба швидко і рішуче. Лейте, захопивши мотузки, якими їх зв'язали норвежці, махнув рукою Стьопі йти за ним.
Старий боцман, як тигр, кинувся на сонного вартового. Раніше ніж той отямився, рот його було заткнуто кляпом. Норвежець спробував боронитись, але руки йому були вже зв'язані вузлом значно справнішим, ніж той, який розв'язав Лейте у Стьопи. Норвежець почав брикатись, але знайшовся мотузок і на ноги. Лейте стояв навколішки й кінчав зв'язувати переможеного ворога, коли знадвору повернувся другий норвежець. Побачивши таку картину, він, не вагаючись, плигнув на старого моряка. Але юнга теж не гаяв часу. Схопивши з долівки рушницю, він стиснув її за дуло і, звівши вгору, вдарив норвежця прикладом по голові. Норвежець мав міцну голову. Перший удар на нього не вплинув. Тільки після другого удару він випустив із своїх цупких рук боцмана. Ту ж хвилину Лейте заходився в'язати напасника.
Старий моряк та його юний друг забрали рушниці вишли з намету. Вони були на волі. В таборі не чути було жодного звуку. Цілковита тиша. Очевидно, крім них да двох вартових, що лежали тепер зв'язані, не залишилось тут нікого.
— Треба поспішати, — сказав Лейте. — Там, у наметі, помітив дві пари лиж. Давай їх візьмемо і — рушаймо, Повертаючись у намет, Стьопа захопив снігу і поклав його на голову непритомного. Лейте витяг кляп з рота першого вартового.
— Нехай поговорять, коли другий прочухається, сказав боцман. Після цього погасив у пічці вогонь і додав: — Щоб часом не погоріли. А замерзнути, не замерзнуть. — І прикрив норвежців ведмежою шкурою.
Забравши лижі, моряки вийшли з намету і, не затримуючись, рушили в дорогу.
Ми запізнюємось майже на годину проти норвежців, — сказав Лейте, — але ми мусимо їх наздогнати й випередити. Тут годин зо дві ходи. Навряд, щоб вони дуже квапились. Ми зможемо їх випередити. Аби не потрапити їм до рук.
Вирішили йти не понад берегом, як ішли сюди і, як видно по слідах, пішли до пароплава норвежці, а навпростець. Для цього треба було пройти через горби.
Місяць стояв ще досить високо, і це надавало певності, що вони не заблудять і не потраплять у лапи напасників.
Коли підіймались на гору, Лейте порадив іти повільно.
— Щоб не задихатись і не захлянути передчасно, — сказав він.
— Зате з гори помчимо, — відповів Стьопа.