15(2) травня сонце сильний вітер Лесі два рочки сповнилось 16(3) травня вночі я відвідала могилу зранку прохолодно а вдень тепло сонячно 17(4) травня жаркий день
18(5) травня жарко 19(6) травня Володю Мазурика в Армію проводжали теплий день
22(9) травня Николая празник 23(10) травня зранку прохолодно вітер вдень тепло 24(11) травня вітер холодний сонце 25(12) травня теплий 26(13) травня жаркий день дощ ввечері 27(14) травня зранку жарко сонячно 28(15) травня жаркий день хмарилось дощ трошки побризкав 29(16) травня жаркий день народження Миколи
30(17) травня Іван Толмач зарізався теплий тихий зранку вдень трохи вітер був 31(18) травня сильний вітер сонячно Вознесіння 1(19) червня хоронили Івана Толмача
3(21) червня зранку прохолодно а вдень вітер тепло 4(22) червня вітер і прохолодно 5(23) червня вранці прохолодно 6(24) червня прохолодно вдень ввечері холодно вітер
ника, а як вернувся, взяв осьмачку вівса і наказав, аби батько сам прийшов до нього; батька не було вдома; тоді він узяв мою матір і забив її в колодку; коли батько почав питатися його, за що то, то Полуницький не відповідаючи наказав батька до полсмерті бити немилостиво і потім узяв у нього ще 6 р. грошей, а слуга його Іванець за працю, що бив батька, взяв дві гривни; 4) того ж 1727-го батько мій задумав було послати в Бахмут, по сіль; дізнавшись про те Полуницький переказав, що коли пішле, то він нажене підводу і заграбить її, а за намір узяв, не знать за що, грошей 10 р. Чекайте-ж-но й ви, — бо заблукуємо у віках, а тями не догребтися, чи то вже мертві так оповіщають історію й долю, чи пів-мертві, чи то смерть на мертвому їде, а мертвому ще збуватися на ожиття, а-бо то такі торги та дачки, хто кого обхитрує. А-ж ревізорові то де знати, — хіба з тої панщизни спопередьвікової, хіба з опіслявікових панщизн дібрати найсумліннішого реестра; хіба й зпосередьвікового тлуму щось утішненьке награмузяти, та й задобриш і те, й друге, — от вам іще їдна пришта, ну й годі; пише Мазепа царям як-то 1692-го, що просили гетьмана прояснити ту справу, чому то нарід так
голосно жалувався на самоволю старшини ".......................................", —
писав же у жовтні 1692-го, а в червні того ж року підходив до південної України гетьман-самозванець Петрик з татарами, і розсилав свої "прелестні" універзали, де обіцяв народові увільнення від "драпіжних панів"; отож, хотя-не-хотя, по-орельські села прийняли Петрика і тим чимало заклопотали Мазепу, що стояв тоді під Гадячем; коли Петрика прогнано, гетьман із-під Гадяча перейшов у Полтаву і тоді-то відобрав він декотрі маєтності від полтавських державців", —
впиняйся хоч коло котрого хатниська, пустки якої, продирайся кропив'яними деревиськами, на каменю такім осклизнися (аж то край жорна з-під стовпа закатного стримить; от же лихість та бідовина тій померлій бабці — вкопувати їдне жорно під струхлявілий у землі стовп); далі аж у сон такий вступай, — їдні ребра хатяні з солом'яними віхтями де-де по грабових кроквинах, але й знати хоч і вві сні, осьдо сіні, а то діра така, такі буцім двері аж без варцаби в комору; та тобі тра десь ліворучіш, до світлиць таких з поваляною піччю, загнобленою лежанкою, де лиш слід од казана, а проте з накривкою потрухлявілою насторч діри; і як-то ширше і викше показує на всі боки, де ні вікон, ні півзин, одно глиняний закид наввальці з солом'яними їжаками, — упрешся аж в стелю у найкрайнішій кімнатчині — от де стеля і вбереглася, — такий поділ
за старовини на сім'ю молоду й стару: бо чо б то і скриня, і шкельце умащене тако на захід світу, — ніяк віри не добереш, чи ти вже тут, що й хтів, чи ті погляди з вуличок повскрізь бур'яни вчахли, аж-но чи ти сам, і нікого більш. Шдступайся-н до цеї скрині з іржавою клямкою, з таким глиняним павучаним плескуном на ляді, — хіба ж то не ця вікова суша вимережує які хоч узори на колись розкислих глинах, каменях, увігнутих земляних коржах на зарощаних погрібцях; не так хіба уступає в коліна, де хоч, у пальці, що слини бракує пирскати на візерунчаті пучки задля гортання аж-найпотрібнішої сторінки у віковому реєстрі, — та й кажіть, що суша, аж так горатить пашучим теплом і зір, і віддих, бавляє розбухлою квіткою нутрощами, росить чоло над скрипом підойманої ляди, заким не вгледиш: то-ж віковими сталками вбереглося. Здоймаєш свої засмальцьовані колгоспняні вдежі, шорхаєш голизною об сухі виструби стіняні, сучки шерехаті на одвірках сколупаних, десь-то й так сокирою дошуковувалися таємних сховків; уже й світ впокорено лагіднезно вчуває твого аж грайливого поруху, — а ну-но, що ще зробить, яке його подумання на що-новий крок. Зіллятися тілом з цею деревизною, глинизною, бути всим, що на їдну мить як призналося до тебе, ожило з свідомості, що оддаруєш з свого всього, — та не знанням, не плоттю, а вже й таким, що самому жах признавовуватися; це ж ти дериво й глина, вустюк солом'яний; ти на тій картці повзвиш скрині на вцілілому забіленому коржі, — дорахуйся, скіки то віків умащено підсинькованою глиною, скіки то возів розвезено селом і селами а-ще-ж звідколи — як там якась Варка на грошві прикопаній од якогось давнезного шинкаря з утаємниченням гріхів родових та на засту-
7(25) червня прохолодно вдень і ввечері 8(26) червня з четвертої години дощик побризкав і грім
10(28) червня вітер тепло сонячно Трійця 11(29) червня жаркий день 13(31) червня жарко 17(4) червня жаркий день ясний Заговки на...
18(5) червня жарко 19(6) червня тридцять три жари земля дуже гаряча 20(7) червня звечора грім блискавка 21(8) червня перед ранком дощ і вдень до обід 24(11) червня Драгуновського хоронили Колю 25(12) червня льотчики чотири місяці літають 29(16) червня жаркий день 30(17) червня похмурий тихий теплий у Хрипкового Володьчиної дочки Олі свайба 4(21) липня звечора дощ і всю ніч ішов дощ
5(22) липня хмарно цілий день до півдня йшов дощ 6(23) липня Варка Ткаченкова о п'ятій ранку померла Ш... Федора померла об одинадцятій годині ранку
7(24) липня хоронили Варку
пання жебрацтва навпозірного приймакує іще їдного возовця глини здалекішньої на впотреб громади неперебутньої, — якийсь-то Павло, одкатувавши свій рід, а пристане до невидкого багацтва; і в-оч не зазнаєш блиску срібляного у підпічному замурівку, та все ж гадка — а є, може бути; правуй цим коником; глина, глина; а Варка така ж мов дурна, загноблена під лахманами спомином вікової пишноти, одбере й ще їдну дачку, не звідуючися за виторг; а Павлові щодень свято, а є й собі, і всім. А над'їде з городів далекезних правнук корчмаря убієнного, пересидить без вилазу у мамуньки на мовчазнім віковім упослідженню, та з якоїсь немочі ненависної дорахується й тих Павлових дачок, вкладе у затушкані чорнотою вуха Варчині віковий здогад на ошуканство, не-пам'ять, — то ж тра якоїсь-то новішої революції, аби й правнукам очутитися на нових державців, та вписатися у компути, що перш то були козацькі реєстри, а намість уже з них пороблено ревізькі книги; бо до компутів потребується справжденних імен, а що вже ревізьке, то — аби мав гроші, впишешся і козаком, і хоч і чортом, ще й фамилію добереш з віків найсмаковитішу. А то й ні, — уже ж ти й мовби якийсь генеральний хорунжий Горленко, і прибув дослідити справу на місці, і от би ж то котрийсь Галаган так почав надуживати при тому свою власть, що Апостол не лиш післав тебе на розстеження, а й "із певних відомостей дізнався я, писав гетьман хорунжому, що п.полковник прилуцький, не вважаючи на тамошню старшину, природних мужиків, котрих батьки й діда посполиту відбували тяглість і самі вони в мужицькім перебували званню — кого схоче, вписує в козацький компут, маючи при тому собі за порадника писаря свого полкового, котрий у дворі його п.полковника край конюшні полковою канцелярією править; і хоть полкова старшина багато разів йому, писареві, завважувала, що коли хто шукає козацтва, то треба про тих збирати свідків, "а не такъ, що въ кого денги толко чують, то хочай весма не надлежить, по своєму пристрастію онъ писаръ производить, а п.полковникъ поставляете"; і богато вже з ріжних маєтностей поприймали, а мало кого по годности (як би треба, по справедливости), аби тілько були гроші... Бажаючи дістати про це достовірні відомости, пропонуємо вам зробити про тих нововписаних козаків докладне слідство, при помочи полкової старшини, окрім писаря, і старих людей із козаків, котрі би могли потвердити їх право на козацтво", — то ж чи не я, Горленко, приїхавши до Прилук, покликав до себе на поміч полкового обозного Огроновича, осаулів Мовчана і Панковича, та почав