державцеві певну скількість живності і сільських продухтів. Волає люд у прошеніях до столиці імперії про несказанну наругу, і от якийсь-то Мазепа звістує універзалом 1701-го "абы не больше два днъ въ тиждень, роботу ему панщиною отправовали, а иншіе днъ на свои оборочали потребы, и въ рокъ по осмачки овса отъ робочой товарний давали надщо (поверх того) жаднихъ датковъ и повинностей не маетъ и не повиненъ будетъ онъ п. сотникъ вимагати, подъ неласкою нашою", — та коб лиш того права та тих універзалів, бо право роду військового дужче понад універзалів силу; й ви знаєте кращ, як хто, де ті реєстри ваш тато позакопував, що ні їден міліціянт, ані санітар не годен до-гребтися, а ви мусите ховатися по чужих розвалюхах та вслід собі віничком сліди підмітати, а я мушу з пам'яті віків випоминати де який реєстр, що який універзал; бо хіба не тим селом осьо цим разом пробігали, не тих посполитих напоумляли на їхнє право і віру, — тож і спогадування хоч яке, та вже й на вашу віру і право; чи ж не в того Йвана Курочки, що володів Домишлином у менсь-кій сотні в кінці якогось XVII віку, Мазепа одібрав за кривди й надмірні повинності, — "одобравши мы село Домышлинъ зъ подъ держави Курочки и хотячи мы абы тамошній жилій люде одъ такихъ работизнъ были свободни и въ своихъ господарствахъ огля-дьлися, беремо тую всю громаду домыш-линскую подъ нашу гетманскую оборону,... мають они належати до замку нашого бату-ринского й що слушно, въ повинности своей, повинни оддавати послушенство, въ чомъ господаръ нашъ батуринскій имъ роска-жетъ", — та й зажили під гетьманом зносно, а особистої повинності в таких разах по більшій частині не робили, та лиш платили
29(16) квітня вітер сонце і хмарно 30(17) квітня хмарно і ясно 1(18) травня хмарки набігали сонце і тепло у платтях ходили люди
2(19) травня жарко сонце 3(20) травня тепло сонячно
4(21) травня хмарки набігали тепло сонячно
5(22) травня жарко сонячно
6(23) травня тепло ясно і хмарно після обід дощ бризкав Григорія празник 7(24) травня зранку холодно вдень тепло похмуро
8(25) травня зранку прохолодно а вдень жарко
9(25) травня похмуро до обід жарко після обід
10(27) травня жарко до вечора ввечері прохолодно 11(28) травня ввечері дощ побризкав один рік Москаленчихи Каті 12(29) травня Іри свахи день народження похмуро
0 четвертій годині вияснилось вітер сильний холодний 13(30) травня вдень вітер холодно
на вечір дощ 14(1) травня зранку похмуро і холодно а вдень тепло
1 хмарно було
чинш; ну та недовго був Домишлин під гетьманом, він скоро його Орликові оддав, а коли ж той пішов з Мазепою, то волею Петра одійшов Домишлин Полуботкові, а той Полуботок, діставши тоді і містечко Любеч, хотячи заокруглити свої посілості, і заміняв Домишлин у військового товариша Василя Полуницького за село Боровичі та слободу Боровицьку; і це вже і 1710-й, а п'ять років впісля домишлинці писали до гетьмана "зъ горкимъ нашимъ плачемъ и неутомими слезами прибьгаемъ до велможности вашой... ускаржаемся на п.Полуницкого, державцу нашого домышлинского, одъ которого незносніе и невиповьдиміе поносимъ долегливости й утяженя, такъ въ роботизнахъ уставичнихъ, яко и въ подачкахъ не мърныхъ. За прежнихъ державцевъ, платили въ годъ по пол таляра денегъ й по пол осмачку овса; а теперь Полуницкій беретъ одъ двора по 16 шаговъ деньгами и по три четверики овса.... і так робитъ що хоче; особливо, коли всіх нас загоном вишле з робучою худобою в Любещину, в своє село Козел, для оранки і сівби... і робимо ми там тижнів по шість, по сім, без віддиху; і нехай би ми ще самі робили полеву роботу, а то й тут у Домишлині, жінки й діти наші що дня на панщині, в дворі п.Полуницького. Але й се ще не все, — почав він п.Полуницький накладати на нас ріжні дачки: виїхавши сими днями до Чернигова, наказав своїй пані брати від нас, як до богатства, у кого золотих (= 20 к.) 20, у кого талярів 5, у кого золотих 10... За незаплату сеї дачки пані запроторила жінок і дітей наших у тюрму (до в'язеня тюремного) і мучить їх не по-християнськи обставивши міцною сторожею й не позволяючи нам і хліба їм подати. І все те — аби ми заплатили назначену дачку. Та й маєтком нашим орудує п.Полуницький, як своїм: бере з наших стад собі баранів найситніших, на вибір, за що і слова йому не кажи... землі наші власні так само самовільно відбирає. А ми й гетьманські універзали мали на своїй землі, а він п.Полуницький їх відобрав; пасіки наші рубає й руйнує..."; ще й підпис добренний "вся обще громада домышлинская одъ мала до велика"; та не вбійтеся, ще ж є суди, ще право, і кличе генеральний суд на відповідь і державця, і підданих його, — виправдовується Полуницький "коли дістав я в державу від полковника чернігівського Полуботка Домишлин, тоді віддано мені й інвентар — скілько з тамошніх людей даремної повинності міг брати"; то чом би й ні, задля того й хотів установити дачки, на котрі жалуються селяне; та суд рішає своє, бо ти, Полуницький, поступав не по правді, тож скасовуємо ті дачки, а ще ж і з потвердженням, аби "по давніх звичаях, як усі давніщі
державці того села, так і він п.Полуницький в відбиранню річної, в осені, від мешканців дачки, обходився зі своїми підданими лагідне, як належить державцеві"; та й що ж Полуницький, — а те, що, невдоволений таким присудом, зачав говорити на домиш-линців, що вони, бесчестячи його, нахвалюють давніщого державця того села, того зрадника Орлика, надіючися, що, може, він знов стане паном села; допитуються свідка, козака охотничого пішого полку, що тицір стояв у Домишлині, і той посвідчує, що-би справді домишлинці не раз і не два ізга-дували з жалем про Орлика, що за нього вони не терпіли аніжадних тягарів і навіть не сповняли ніколи при нім громадських повинностей, а теперички, мовляли домишлинці, ніхто нашого державця не боїться, через те й, окрім нього самого, нас кривдять; та суд не зважа на таку завину, і декретом постановляє, аби Полуницький вернув селянам усе заграблене, — та що ж присуд на папері, що декрет, декрет та й годі, а вже 1727-го домишлинець Кугученко подає жалобу цариці, де поясняє, що Полуницький нічого не сповнив по декрету і самий декрет відобрав від селян і далі давить їх і грабить: 1) 1720-го забрав у батька позивача пасіку 45 улиїв і всю землю, з лісом і ставом, привернув до себе; 2) 1724-го у брата мого, каже позивач, народилася дитина, на хрестини котрої, явно а не тайно, взяв батько мій з боку пів кади горілки; дізнавшися про се Полуницький заграбив у нас вола; а потім наказав достачити осьмачку вівса, обіцяючи, що вола верне, — повіз я овес і прошу: накажіть, пане, вола мені віддати! — пан овес узяв, але вола не віддав, а ще й палицею мене побив; 3) 1726-го, ідучи в Гименський похід, Полуницький узяв у батька коня і челяд-