9(27) червня сонячно а після другої грім і дощ годин до шостої йшов
10(28) червня сонячно жарко 11(29) червня сонце жарко до заходу сонця
12(30) червня сонячно жарко 13(31) червня сонячно жарко а після обід грім а ввечері грім і блискавка і дощ до шостої-сьомої 14(1) червня сонце хмарилось і вітер Трійця
15(2) червня хмарно і прохолодно сонце мало показувалось Ольга Старощучка померла
16(3) червня жарко до обід а після обіду хмарилось і тепло а на вечір прохолодно 17(4) червня сонце і похмуро вітер ввечері дощ і вночі дощ хоронили Ольгу Старощучку 18(5) червня похмуро сонце трошки показалось в годин три 19(6) червня сонячно і вітер
20(7) червня сонячно і хмарки набігали і жарко і вітерець 21(8) червня сонячно вітер до обід а з обід жарко Заговки на Петрівку
22(9) червня сонячно і жарко 23(10) червня сонячно жарко
пальцем, — неміч, сказав би, тими словами куп'яними вигадати сполуку на вповідання й не думки, й не снива, а здвигу до впізнавання в чийомусь слові одвітному; не промовиш до страху: що тобі, страше; не вичитаєш полотнами і килимами позвиш стелі за візерунками і поведенням нитки: який то вже світ; щось як питання й допитування усього до всього: шо робити. То думаєш, це ж людина, а так вдоросліла, а набутого їй невдосталь, то й назнаного, вона тобі й кольором, бльомканням капок зпопіднебесних проступить ахоч з якого боку просвіченого в кінцях тунелю підземелища, і рухнися, то й ті невидкі подоби, аж наче скіки їх там є, зашама-тають назовстріч; коли ж ні, — ти тут не той господар на мить таку, що попріч якої стіни не стань, то все спокою заживеш, як і при стовпах, попід слупами геть видкої проскрізь хати; тут не віковим здихом присторонюються що речі, що символи позосталі, — вогкез-ним напливом уторочуються поближчі видіння часів і обмарень; ти собі ухищаєшся од реєстрових надумів цим як-то ріднішим усим, що й спалює доостанку, а думаєш, от кращого вже й не зазнати, бо й те давнезне, на що тями і міри не знаходиться, й це, найбликше, буцім воно таким ведмедем на плечі налягає, торочить щось та зшиває, між чорним і білим так заохотуєшся, так обів'єш, аж не стане тебе, у щасті немов пробуватимеш без одвіту за те й друге, і хто тобі що скаже, яким безмов'ям обізветься до тебе безмовного; ти вже собі як пам'ятник, і ті попричаювані у любому їм безруху назлагідніли віки пристоювати, бо де ж іще, як тут настрах щомиті тобою воловодить, мить довша за вік, а надумане все, от що могло б учинитися, таки-и-им вистановлюється, що де і ув вік який умістити. Чутно вже ж і тими мовами неомовленими, як-то поміч тобі на це незрушення й неподумання, що то не страх рушити, не страх жити й подумати, а забутим уже словом чи там кажи реченням уступити в усе прожите і зазнане; ані жодним нічим не розпочати ні жаднісінької історії, це тобі неміч і неможливість, бо впоперед що-якого з шаленої втіхи однайденого познаку мовою шаленить ого стіки та впрошується сибі навпирід, воно ж то перве було, дай йому волю зазнати утіхи вповідження; й от де страх: зважся хоч як поступитися найсиротливішому обзиванню, осьо ж воно тут десь напоготові стогону, схиту, зголублене болем чи вишкірене недоладнім сміхом; і спливає складом ха, гу, гм, — так то ти або вкупі з чиїмсь звуком видобув найголінніше що могло уродитися із вікового мовчання; страх ще й той, як до й цього найнедолугішого озвуку щось живе, ворухке, хай вигадане або
сполучене з кимсь, кого у маленстві визирив з ванільно пахкої шухляди на пригрунтованій пухкими обкладами фотографії — хоч хто міг бути, й геть неспом'ятливий образ умиротвореної попри вазонів у крісельці завмерлої на віки постаті, нога на нозі, зікладена до колін рука; то вже не пам'яті добуватися на все несказанне, бо де таке що є чи було, аж назвав би його хоч як на ознаку пам'ятливості, от пам'ять та й, — бо спогадується не все, як було і як ведено цими світами, а такі мов діяння чужого люцтва, так приглядаєшся на впізнавання; то ж і ти чуже люцтво. Живоття це на безмір виканючує до бубини знане й аж такими невгадними мовами прописуване у рисках землі, там якомусь вигорбку очікуючому свого часу та й віку на ожиття, а не-пам'ять виворожує не такі ці побредання ландшафтами, не рипіння коліс і не поблиски литок войовничого чоло-віцтва, але дух зчуженілих земель; що не з тобою було, а з кимсь. Помежи спогадом і пам'яттю от-де проступить змаліле зерня знання, — то не віками прогребувалося те все, що йому конати за дрібкою спогад-ливості, то тебе попущено за останнім спогадуванням на відпочинок перед найтяжчим із дознань; то понад тобою гримкотить очікуваний змій товарняцький, із цих підземель аж догледіти, що не тручалося зору спо-перед-віку, от-тут-то уздріти і гадку свою переношену, і нутровисько повзучих по континенту осель: вже й зм'якчіла молодеча сторожа подрімує й ледачкувато-мовчазно припускає терпеливих бранців до бочки, і та пісна сеч так просівається у безвість дна; і видерті дошки, і втечі, і прибування додоми з невгадною владою на щодень. Відгримкоче й провз цей вік осліплений така мов надія на зустрічання не знати із ким і потребу-но ввечері грім і блискавка 24(11) червня сонячно а після обід грім дощ з вітром 25(12) червня сонячно жарко 26(13) червня до обід хмарилось сонячно жарко після 27(14) червня сонячно жарко і хмарилось розписалися Колька Лідин з Черед... 28(15) червня сонячно жарко надвечір хмарилось Ліди Чередничкової в сина було весілля 29(16) червня сонячно жарко ввечері дощ до 12 йшов грім блискавка 30(17) червня сонячно жарко 1(18) липня сонячно жарко вітер 2(19) липня сонячно жарко вітер 3(20) липня сонячно жарко вітер і хмари були
5(22) липня сонячно і вітер надвечір хмарилось 6(23) липня до одинадцятої похмуро а після сонячно жарко ввечері хмарилось дощик кропив трошки 7(24) липня сонячно а на вечір хмарилось 8(25) липня зранку похмуро вдень сонце а надвечір хмарилось а ввечері грім і блискавка 9(26) липня зранку похмуро а вдень
на яку, перебудеш цю мить дозволенну, навтішишся мов свободою невдоволення і узгледженою у нутровиську переселень, блукань, невертань тою радісною явою все-знання, що обпече і одпустить; тепер тобі воля й що хоч. Пораділе люцтво, мов рід увесь такий уселенський признається шелепом вдеж празникових уприкінцях підземелля, з-освітлять небесним маєвом виходи до всіх сторін очікуючого дення; навстріч твоєму тіканню аж наддаровують думку безмовну, що й не в тобі оживе, а так наче поблизу світу й твого одчайдушного зрушення: не тими й такими словами сказано було про це все, що воно і слухать не захотіло; то що ж, це так научаєшся думати й жити, до цього знемовленого руховиська примовиш аж дальшим чимсь ніж душа, то крик у захльості сліз дошукається і найтемнішого закапелка, де очікують інші владарі світу на твою нововбутілу щирість, — та о-в, якщо вже до того, що я такий, то і говоритиму так. Бо-о-ж, бо одтручено сіпається що-кожда подоба на побит ідеї; збиваються купами не війська і не юрмиська, завченим, як не назнаним нутром знань самих допевняються що-одне, що-друге у такі кагали збиті; і промов хоч і так, що то всіх винуватість обсіла, а винуватого годі й шукати; то нещасність упростується до якої хоч-де шпарини життя, а ми все не за те й не об тім, ми життя перебабруємо, а образити й натяком хоч їдного нещасного у його нещасності, як не хоче в нещасність аби цю повірити, то вже цілі роди й кагали встають, наїжачують озвірячені тіла; за що ж ти й кого винуватиш, якою інакшою древньою подобою докорятимеш цім, що в подобах нових позбувалися, і це вже ж вони люцтво, і це такий світ; і хто ти такий. Не допитатися ані в сльозі й доріканні, ані в догоджанні перед сваволею нової подоби, й одступаєш у ще дальше приниження, з-усиль угнічуєшся у незнане тобі єство, допоминаєшся інших предків, що десь-то колись та могли заблукати і приновити й в тобі нездогадну породу, що й від гадки такої сахнувся б, — замало виправду недобачних гріхів, не впоможе і найтрагічніший продвиг по цілому континенту збурених на приниження й безрадність предків, бо чаїлися інші по норах, дочі-куючись години на голосіння про свою одвічну приниженість — а щоб ще й світ почув, одпочилий урешті та розчулений не своїми жертвами. То-то-т тобі мова, а й слово кождісіньке, напоумлене на голосіння й пригадування до речей позабулих, — а ти ще й на речення яке здужуєшся, а ще й барвою думки пручаєшся наозна-чити, мов ти живий, і твоїй пісні місце хоч скраю стола; і яка ж то та пісня буде, во славу яких нащадків тугошиїх, кабани такі