К о т и г о р о ш к о. Буду!
М а т и (виносить з хати і одягає на сина киптарик, торбу, брилик. Не стримавшись, жадібно обнімає його, цілує). Ой сину! Та я ж тебе виглядатиму і зраночку, і ввечері... Я ночей недосипатиму... все буду думати, все ждатиму...
К о т и г о р о ш к о. Не плачте, мамо, я повернусь!
Б а т ь к о (схвильовано). Не плач, стара, він повернеться...
М а т и. Як же мені не плакати? Як же мені не тужити? Один він у мене на світі...
К о т и г о р о ш к о. Прощайте, друзі мої! Прощайте!
Д і т и. Прощай, Котигорошку!
— Бажаємо тобі здолати Змія!
— Повертайся до нас.
— Не забувай нас.
— Ми будемо тебе ждати.
К о т и г о р о ш к о (до сусідів). Прощайте!
С у с і д и. Повертайся жив-здоров!
— На тебе всі надії.
— Ждемо тебе з добрими вістями.
К о т и г о р о ш к о (скинув брилик, помахав ним у повітрі). Я повернуся, мамо, повернусь! (До всіх). Прощайте! (Вклоняється). Я все зроблю, щоб принести вам добрі вісті. (Пішов).
В с і. Щасти ж тобі, хлопче...
— Повертайся живим.
— Хай тобі сили прибавиться...
М а т и. Ой, чує моє серце, пропаде... Зажди... Сину... (Поривається бігти, але її стримує чоловік).
Б а т ь к о. Хай іде наш син! Не зупиняй його. Хай щаслива йому дорога стелиться! Він сестру та братів визволятиме. Він волю народові здобуватиме. Не зупиняй його! Хай іде! (Махає йому привітно вслід рукою).
Музика.
Завіса
ДІЯ ДРУГА
КАРТИНА ТРЕТЯ
Декорація першої картини. Біля криниці виріс кущ калини. Співають пташки.
Кує зозуля. На ґанку сидять сестри.
1-а с е с т р а. Що сталося з нашим братом Змієм? Прилетів, мов хмара. Не їсть, не п'є.
2-а с е с т р а. Питаюся в нього: "Брате,—кажу,—Змію, хто міг тебе стривожити? Кого ти боїшся?" А він як гляне на мене, як тупне ногою, як мотне головою, як закричить, як заверещить: "Я нікого не боюсь! Я нічого не боюсь! Я того Котигорошка зі світу зведу!"
1-а с е с т р а. А хто ж він — Котигорошко?
2-а с е с т р а. Не знаю, тільки бачу, брат наш Змій його боїться.
1-а с е с т р а. Буде Змієві погано—буде погано й нам. Розпитаймось, порадьмось, як нам Котигорошка зі світу звести.
2-а с е с т р а. Здається, брат іде!
З'являється Змій.
З м і й. Сестри мої, вам буде робота.
1-а с е с т р а. Слухаємо тебе, брате!
2-а с е с т р а. Все, що накажеш, зробимо.
З м і й. Затруїти криниці й озера! А тут поставити столи з їжею, питвом, ласощами — і теж все затруїти!
1-а с е с т р а. Брате, скажи, кого ти стережешся так?
З м і й. Котигорошка. Я бачив його. Я силу його знаю. Але мучить мене думка: чи засліпив я його, чи лишився він зрячим? Коли зрячим лишився, то він прийде сюди... Неминуче мусить прийти! Я відчуваю це... Я знаю...
1-а с е с т р а. У нього є батько, мати?
2-а с е с т р а. Є сестри, брати?
З м і й. його сестрою була Оленка. Його брати — ті шестеро, що ми їх укинули колись в оцю темницю. Нам треба обдурити Котигорошка й знищити його.
2-а с е с т р а. Все зробимо, що ти звелиш, бо знаємо: буде тобі погано — буде погано й нам. Хіба не так?
З м і й. Так, сестри, так. Спасибі! Одразу ж беріться до роботи, а я піду до моря та подумаю. (Виходить).
Сестри виносять з палацу стіл, ласощі.
1-а с е с т р а. Де ж ми поставимо: чи тут, чи там?
2-а с е с т р а. Поставимо ось тут, біля криниці, щоб на виду було.
Ставлять. 1-а сестра приносить відро.
Давай сюди. (Вмочує у відро кропило, бризкає ним на стіл). Страшна отрута. Чи візьме оце яблуко, чи пиріжок, чи скибку кавуна... аби хоч раз вкусив, то вже він буде наш.
1-а сестра (милується калиною). І що б це воно значило? На тім місці, де пролилась Оленчина кров, бач, яка рясна та пишна виросла калина. Чи не зазнаємо ми від неї лиха? Може, зрубати її?
2-а с е с т р а. Яке ж то лихо може бути від деревини? Нехай собі росте, а ми ходім тепер затруїмо озера й криниці.
Виходять. За сценою чути голос бабусі: "Голубчику, батечку, пожалій". Входить Зміїв слуга, тягне стару за руку. У старої в'язочка хмизу.
С л у г а. Не пручайся. Все одно не вирватись тобі від мене. Всіх наказано карати, хто хоч гіллячку а чи хоч дубчик вкраде з лісу Змієвого. Буде тобі, бабо, смерть!
Б а б у с я. Я ж не крала. Я підібрала те, що з дерева впало. Голубчику, батечку, відпусти...
Слуга. Не відпущу!
З протилежного боку входить Котигорошко.
К о т и г о р о ш к о. Гей, чоловіче, куди бабусю тягнеш?
С л у г а. А ти хто такий? Звідкіля ти взявся?
К о т и г о р о ш к о. Звідкіля б не взявся, а стареньку відпусти!
С л у г а. Відпустити? (Сміється). Оцю бабу відпустити? Та їй зараз буде смерть!
К о т и г о р о ш к о. Відпусти її!
Б а б у с я. Відпусти мене.
С л у г а. Я тобі відпущу зараз. (Підняв палицю з гадючою головою. Засвітились гадючі очі вогнями).
К о т и г о р о ш к о (підбіг, схопив руку, здавив. Палиця випадає. Б'є його).
Слуга втікає.
Ідіть, бабусю, тепер уже він вас не зачепить.
Б а б у с я. Сину, ти врятував мені життя. Не знаю, звідки ти прийшов, хто ти є і як тебе звати, але бачу: в тебе добре серце. Візьми оцей перстень. У старих руках він уже не діє, а діє тільки в молодих. Хто серцем чистий, хто сміливий, чесний та відважний, тому завжди він у пригоді стане, бо це перстень не простий, а чарівний. Бери його собі. Ти молодий, тобі жити, а я вже скоро помру.
К о т и г о р о ш к о (розглядає перстень). Що ж я з ним, бабусю, робитиму?
Б а б у с я. Коли тобі буде сутужно, коли сам чогось зробити не зможеш,— забажай. Перекинь тоді його з лівої руки на праву, то й побачиш, що воно буде. (Озирається). А ще хочу я тебе попередити — втікай швидше звідціля.
К о т и г о р о ш к о. Чому?
Б а б у с я. Тому, що ти потрапив до Змія. Піду і я. (Виходить тією стежкою, якою вводив її Зміїв слуга).
Звір заступає дорогу бабусі. Котигорошко знищує його.
Такого звіра одним ударом убив. Бачу, є в тобі сила, але стережись хитрощів Змія. Стережись. (Виходить).
К о т и г о р о ш к о (оглядає дім). Добряча хата. А море! Яке ж воно широке та гарне. (Сідає на камінь, розв'язує вузлик). Ні скориночки вже не лишилося. А їсти ж хочеться. Хіба пошукати? У Змія, напевне, щось знайдеться. (Помічає біля калини столик). Ого, скільки тут ласощів. Що ж його взяти? (Взяв пиріг, поклав). Ні, краще яблуко. Бач, яке воно красиве і, мабуть, смачне-смачне. (Роздумує), їсти чи не їсти? їстиму!