Почувся Оленчин голос: "Не їж тут і не пий нічого".
Хто це промовляє? (Зазирає під кущ). Нікого. Може, мені вчулося таке? (Бере пиріг). Смажений! Їсти чи не їсти? Їстиму!
Знову почувся Оленчин голос: "Не їж і не пий нічого". Входять Змієві сестри.
Котигорошко їх не помічає, бо знов оглядає кущ калини.
2-а с е с т р а. Може, це він?
1-а с е с т р а. Може, й він.
2-а с е с т р а. Біжи розшукай Змія, а я тут з ним погомоню.
1-а сестра зникає, 2-у сестру помічає Котигорошко.
Здоров був, хлопче!
К о т и г о р о ш к о. Здорова була, дівчино! А чи правда, що тут живе Змій?
2-а с е с т р а. Правда. А хто ж ти такий і чого сюди прийшов?
К о т и г о р о ш к о. Хто я такий? Так собі, хлопець, Котигорошком прозиваюсь...
2-а сестра аж похитнулась.
2-а с е с т р а. Котигорошко? І це правда?
К о т и г о р о ш к о. Авжеж, не брехня.
2-а с е с т р а. І ти не боїшся Змія? Він же тебе з'їсть.
К о т и г о р о ш к о. А може, і не з'їсть. А ти хто така?
2-а с е с т р а. Я була одна дочка у батька й матері, та мене Змій украв, а шестеро братів пішли визволяти.
К о т и г о р о ш к о. Де ж вони?
2-а с е с т р а. Закинув їх Змій до темниці, там вони й на попіл потрухли.
К о т и г о р о ш к о. Як же тебе, дівчино, звати?
2-а с е с т р а. Оленкою.
К о т и г о р о ш к о (кидається до неї). Ти? Оленка? Сестрице моя рідна! Я ж тебе прийшов визволяти!
2-а с е с т р а. Де тобі визволити! Шестеро не визволили мене, а то щоб ти сам!.. (Оглядає його). Я була у батька та матері найменша.
К о т и г о р о ш к о. А тепер я меншенький. Я все тобі розкажу. А зараз дай мені, сестрице, чогось гаряченького, бо дуже зголоднів.
2-а с е с т р а. А чому ж ти ласощів не береш? Котигорошко. Я до них не звик. Мені борщу або каші. 2-а с е с т р а. Добре. Зараз винесу. (Вибігла).
Гойдається біля криниці калинове гілля, промовляє Оленчин голос: "Не сестра вона тобі, не рідна.
Ти не пий тут і не їж нічого. Ти виріж із мене сопілку та заграй — всю правдоньку будеш знати".
К о т и г о р о ш к о. Зроду не чув, щоб калина людським голосом промовляла.
Той же голос: "Я не калиною зростала, я була колись дочкою у батька та матері".
Входить 2-а сестра з мискою, ложкою та окрайцем хліба.
2-а с е с т р а. Їж, братику, та швидше, бо скоро сюди Змій прилетить.
К о т и г о р о ш к о. А дай мені, сестрице, ножа.
2-а с е с т р а. Нащо він тобі? Ти ж просив їсти? Котигорошко. Я потім їстиму. Дай ножа!
2-а с е с т р а. Не розумію, нащо тобі ніж? (Дає ножа). Котигорошко. Сопілку виріжу. (Вирізує).
2-а с е с т р а. І для чого тобі, братику, тая сопілка? (Стежить, як він майструє).
К о т и г о р о ш к о. Гратиму зараз. (Взяв до рота, сопілка заспівала. Під час співу калина освітлюється сильніше).
Ой помалу-малу, мій братику, грай,
Та не врази мого серденька вкрай,
Мене, молодую, із світу згубили,
У моє серденько гострий ніж встромили.
Щоб б це воно значило, що калинова сопілка так промовляє?
2-а с е с т р а. Не вір! Неправду та сопілка промовляє.
К о т и г о р о ш к о. Ану, ти заграй.
2-а с е с т р а. Не хочу й до рук її брати.
К о т и г о р о ш к о. Грай! (Наказує). Грай!
2-а с е с т р а. Коли ти вже хочеш та просиш... (Взяла до рук сопілку і тільки притулила її до губів, як сопілка заспівала).
Ой помалу-малу, душогубко, грай
Та не врази мого серденька вкрай.
(Кидає сопілку). Неправду вона вимовляє, неправду... Я не душогубка, я твоя сестра Оленка...
К о т и г о р о ш к о (грізно). Грай.
2-а с е с т р а. Не хочу й до рук її брати... Не хочу!
К о т и г о р о ш к о (грізно). Грай.
2-а с е с т р а. Ну, добре. (Притулила сопілку до губів. Освітилась калина яскравіше).
Ой помалу-малу, душогубко, грай,
Та не врази мого серденька вкрай.
Мене, молодую, ти з світу згубила,
У моє серденько гострий ніж встромила.
К о т и г о р о ш к о. Так це ти мою сестру Оленку із світу звела?
2-а сестра (падає навколішки). Не вбивай... Пожалій... Я всю правду тобі розкажу!
К о т и г о р о ш к о. Веди, показуй, де Оленчина могила.
2-а с е с т р а. Немає могили, її тіло спалили, і попіл той вітер розвіяв.
К о т и г о р о ш к о. Не вірю тобі, Зміївно, не вірю. Ось мені сопілка правду скаже. Скажи, сопілонько, де мені сестрицю Оленку шукати?
Заспівала сопілка.
Ой помалу-малу, мій братику, грай,
Від Водяника мене виручай.
Я у Смертоносця в царстві злім томлюся,
Я за матінкою рідною журюся.
Хто це такий Водяник? Якою дорогою йти до нього? Як мені визволити Оленку?
2-а с е с т р а. Водяник-смертоносець—Зміїв брат. Ані доріг, ані стежок до нього нема. Чи попливеш на човні, чи на кораблі — він здійме бурю, розіб'є твій корабель. До його царства водяного добратися не можна.
К о т и г о р о ш к о. Ні, Зміївно, доберусь я і до Водяника-смертоносця! А зараз говори, де мої брати томляться?
2-а с е с т р а. Брати? їх давно вже на світі нема. Пропали вони в цій темниці.
К о т и г о р о ш к о. Де ключі? Я сам хочу глянути.
2-а с е с т р а (з надією). Ключі? Вони там... У палаці... Я тобі Їх зараз винесу.
К о т и г о р о ш к о. Добре. Я почекаю.
2-а сестра зникає.
(Позирає на двері). Втекла. (Підходить до темниці, гукає). Агей, брати мої, озовіться! (Слухає). Я ваш рідний брат, Котигорошко. Я прийшов вас з неволі визволяти. Чи ви ще живі, озовіться!
Чути голос: "Живі. Двері відмикай, нас на волю випускай".
Чую, живі мої брати, живі. Набрехала мені Зміївна. Що ж робити? (Пробує замки). Міцні. Без ключів їх не відкриєш. Коваля б сюди гукнути, але де його розшукати? Ага! (Виймав
перстень). Спробую бабусин подарунок. (Перекинув з лівої руки на праву). Хочу я, щоб зараз же мені тут був коваль з ключами,
Входить коваль з в'язкою ключів.
К о в а л ь. А хто тут викликав мене у царство Змієве?
К о т и г о р о ш к о (здивовано і радісно). З'явився... Чи не диво? (До коваля). Та це я вас викликав. Здрастуйте!
К о в а л ь. Здрастуйте! А хто ж ти будеш, хлопче? Чого прийшов у володіння Змія і що тобі потрібно від коваля Максима?
К о т и г о р о ш к о. Я Котигорошко. Братів моїх і сестру Оленку полонив Змій. Я прийшов їх з неволі визволяти.
К о в а л ь. Хлопчику мій, я бачу, ти сміливий. Чоло в тебе мудре і погляд ясний. Говори, якої допомоги ждеш від мене?