Сидить Матіуш на високому троні й від холоду аж зуби цокотять, а міністри по черзі доповідають, що відбувається в державі. Вісті, як правило, маловтішні, тому слухати нудно й неприємно.
Міністр закордонних справ повідомляв, хто хоче з ними жити в мирі, а хто — воювати, але говорив він так високопарно і плутано, що Матіуш зовсім нічого не розумів.
Військовий міністр перераховував, скільки фортець занепало, скільки гармат вийшло з ладу, скільки солдатів хворіє.
Міністр залізниць доводив, чому необхідно купити нові паровози.
Міністр освіти скаржився: діти погано вчаться, спізнюються в школу; хлопчики потай курять, виривають сторінки із зошитів, б'ються, вибивають шибки, кидаються камінцями, а дівчатка ображаються і сваряться.
Державний скарбник сердито заявляв: королівська скарбниця порожня й нема на що купувати нові паровози й нові гармати.
Після цього Матіуш годину гуляв у парку. Але що за радість гуляти на самоті? І він із задоволенням повертався в палац і брався за уроки. Учився Матіуш добре. Він розумів: неукові важко бути королем. І він швидко навчився підписувати своє ім'я з хитромудрою карлючкою. Крім того, він ще вивчав французьку й інші іноземні мови на випадок, якщо доведеться їхати в гості до королів інших держав.
Матіуш вчився б ще краще, якби можна було запитувати про все, що спадає на думку. Наприклад, він довго розмірковував, як би винайти збільшувальне скло, яке запалює порох на відстані. Винайти й оголосити всім королям війну, а напередодні генеральної битви висадити ворожі порохові склади. І перемога забезпечена. Адже ні в кого не залишилося б і крупиці пороху. І він став би наймогутнішим королем на землі. Але коли він поділився своїми думками з учителем, той знизав плечима з кислою міною й нічого не відповів.
Іншим разом він запитав, чому синові від батька не передаються розум і знання? Стефан Мудрий, батько Матіуша, був дуже розумний. Королівську владу Матіуш від нього успадкував, а от вчитися доводиться з азів, і ще невідомо, чи буде він знати стільки, скільки батько. А як би пречудово було отримати у спадок разом із короною і троном від прадіда Павла Завойовника мужність, доброту від Юліуша Доброзвичайного, а від батька — розум і знання.
Але на це запитання він теж не отримав відповіді.
Мріяв Матіуш і про шапку-невидимку. Надів шапку-невидимку і йди, куди хочеш: ніхто тебе не побачить. Ліг би в ліжко, сказавши, що голова болить, удень би виспався, а вночі вирушив гуляти містом, вітрини розглядати, у театр сходив би.
Тато з мамою одного дня взяли його із собою в театр на прем'єру. Але він був тоді зовсім маленький і нічого не зрозумів. Пам'ятає лише, що було дуже цікаво.
Була б у нього шапка-невидимка, вибіг би він за палацові ворота до хлопців, познайомився б із Фелеком. І в палаці зазирнув би у всі закутки. На кухні поглянув би, як різні страви готують, у стайню до коней прокрався б і усюди, куди його не пускають.
"Дивно! — скажете ви. — Чому королеві забороняють такі дурниці?" Річ у тому, що королі зобов'язані суворо дотримуватися етикету. Етикет — це правила поведінки, прийняті при дворі, які передаються з покоління в покоління. І якби захотів якийсь король-вискочка зробити щось по-своєму, його перестали б боятися й поважати. Сказали б: він втратив королівську гідність і не поважає своїх великих батька, діда, прадіда! Тому, якщо король задумав увести новий звичай, він звертається до церемоніймейстера, який стежить за дотриманням етикету й точно знає, що можна, а чого не можна робити королям.
Як відомо, Матіушу за етикетом відводилося на сніданок шістнадцять хвилин тридцять п'ять секунд, бо так робив його дід. Тронна зала не опалювалася — така була воля його прабабусі. Але прабабуся давно померла, і її не запитаєш: чи можна поставити в залі піч?
Через будь-яку дрібницю, якщо це стосується королівської особи, скликають міністрів, і вони довго радяться з розумним виразом обличчя. Так було з прогулянкою Матіуша. Така тяганина відбивала будь-яке бажання про що-небудь просити.
А Матіуш опинився ще в гіршому становищі, ніж його предки: адже етикет розрахований на дорослих, а не на дітей! Тому церемоніймейстерові проти власної волі довелося трохи відступити від суворого, манірного етикету. Так, замість солодкого вина Матіушу давали дві ложки гидотного риб'ячого жиру, а замість газет приносили книжки з картинками.
Звичайно, якби Матіуш знав стільки, скільки батько, або мав шапку-невидимку, тоді ще варто було б бути королем. А так що? Уже краще б народився звичайним хлопчиком, ходив би собі до школи, виривав сторінки із зошитів та жбурлявся камінням. "Добре б скоріше навчитися писати й надіслати Фелеку листа. Фелек відповість, і вийде, ніби ми розмовляємо", — подумав Матіуш.
Звідтоді він став особливо старанно переписувати з книжки вірші й оповідання. Він би й гуляти не ходив, якби дозволили. Але знову заважав цей клятий етикет: із тронної зали належало йти в парк. Двадцять лакеїв стояли напоготові, аби розчинити перед юним королем двері в сад. Якби Матіуш одного прекрасного дня відмовився від прогулянки, двадцять лакеїв залишилися б без діла.
"Теж мені робота — двері відчиняти!" — скаже нетямуща людина. А щоб ніхто не подумав, ніби в палацових лакеїв райське життя, доведеться розповісти, що вранці вони приймають холодну ванну, придворний перукар їх причісує, голить, підстригає вуса й бороди. Потім вони ретельно чистять свій одяг, аби ні порошинки, ні пір'їнки не пристало. Триста років тому, під час царювання Генріха Лютого, якась нетямуща блоха візьми та й стрибни з лівреї свого господаря на королівський жезл. Нечепурі лакеєві відрубали голову, а гофмейстер лише дивом уникнув страти. І з того часу дворецький об одинадцятій годині сім хвилин перевіряв, чи чисті в лакеїв вуха, шия, руки, а о тринадцятій годині сімнадцять хвилин те саме робив церемоніймейстер. За незастебнутий ґудзик призначали шість років в'язниці, за недбалу зачіску — чотири роки каторжних робіт, за невмілий уклін — два місяці сидіти на хлібі і воді.
"Дивний народ ці дорослі. Краще не зв'язуватися з ними, — твердо вирішив Матіуш. — А то ще відкопають в історії якогось короля-домосіда, який носа на вулицю не висовував, і примусять мене брати з нього приклад. Тоді все пропало! І жодного листа Фелек не одержить".