А коли Хорив торкнув Малушку за плече, та крізь сльози усміхнулась і кинулась мужеві на шию, радісно примовляючи:
— Любий мій! Ладо мій дорогий! Живий! Повернувся!
Та Хорів тут же запечалив молодицю:
— Збирай мене в похід, Малушко! Харчів — у торбу! Сорочку чисту — на випадок смерті! Коня свіжого, найдужчого!
А Боривой збоку і собі:
— І я з Хоривом! І мені теж!
Малушка заморгала очима, знітилася від раптового горя, що каменем налягло на серце, заголосила:
— Ладо мій! Куди? Ти ж не наздоженеш братів! Та хоч один залишся з нами!
Хоривові було жалко і важко дивитися, як побивається юна жона, як сльози затуманюють її очі, та обов'язок і честь воя змусили його надати голосові суворості:
— Малушо! Час не жде!
Малуша ще більше знітилася й, опустивши голову, пішла до хижі збирати мужа в похід.
За годину все було готове — і коні осідлані, і сухарі та солонина в торбинах, і чисті сорочки на випадок загибелі. Хлопці не гаялися — скочили в сідла, махнули на прощання руками і за мить зникли в гущавині лісу.
Плач і голосіння знову залунали на Києвій горі. Заводила тонким голосом Малуша, їй вторувала Цвітанка, горюючи від того, що не застала князя і розлучилася з братом, підтягувала Рожана, тужачи за Щеком, а за ними всі жінки простягали з високої гори руки до синього неба, до золотого сонця і тужиликвилили за своїми воями любими…
* * *
Кий не став вичікувати, поки дійдуть загони з окраїн полянської землі, а наступного дня рано-вранці послал Щека в розвідку суходолом, посадив ратників на лодії та човни і рушив униз по Дніпру. Величезна флотилія розтягнулась майже на п'ять поприщ. Попутній сіверко надимав полотняні паруси, лунко гув у тугих снастях, і, допомагаючи веслярам, підганяв кораблі все вперед і вперед.
Князі пливли попереду. Тепер, після Малкової звістки, вони відклали похід на Родень. Чорний Вепр сам ішов їм назустріч, і вони вирішили перестріти його в полі, поки він не з'єднався з Ернаком.
Переночувавши в Кунянці, розлогій долині, по якій пролягав прямий і найкоротший шлях до Росави, об'єднані сили слов'янських князів залишили човни під надійною охороною і зі сходом сонця рушили в путь.
На півдорозі їх перестрів Щек і повідомив:
— Чорний Вепр уже прибув. Став табором у Холодній долині і жде Ернака.
— Він тебе запримітив?
— Ні. Гунни пустили коней пастися і розвели багаття. А полянські вої — їх біля тисячі — займаються хто чим хоче: варять куліш, купаються, лагодять взуття або ж повкладалися в тіні дерев і відпочивають.
— Ти залишив дозорців?
— Аякже! Стежать за кожним кроком Чорного Вепра. А кілька роз'їздів вислав до Росі, щоб пильнували Ернака.
— Це добре. Молодець, Щеку! — обняв Кий брата. — Тепер веди нас прямо до Холодної долини — оточимо її, щоб і миша звідти не вислизнула!
Маючи велику перевагу над Чорним Вепром, Кий сміливо рушив на зближення з ним. Давши князю Ходоті досвідчених провідників, послав його в тил Чорному Вепрові з наказом зайняти вигідні рубежі і відрізати йому відступ на південь, а сам разом з Добромислом обступив Холодну долину з півночі, заходу і сходу і зупинився в лісі, на горі, звідки вся долина проглядалася, як на долоні.
Чорний Вепр легковажно не виставив заслонів і потрапив у пастку.
В цьому не було сумніву. Не підійшов би тільки Ернак!
Широка зелена долина, по якій пробігав маленький струмок, що десь недалеко, за горбом впадав у Росаву, простяглася між крутими горами на три або й чотири поприща. Сідлані гуннські коні привільно паслися на бережку і попід горами, а гунни, розбившись на чималі гурти, сиділи навпочіпки навколо закіптюжених казанів і, гострими дерев'яними шпичаками виловлюючи з них шматки вареної конини, пожадливо їли. Дозорців вони теж не виставили, і ніхто з них і гадки не мав, що їм загрожує небезпека. Ближче до північного краю долини розташувався сам Чорний Вепр з невеликою дружиною. Його вої теж саме обідали, дерев'яними ложками сьорбаючи з казанів густий пшоняний куліш.
— Ось тут ми їх зненацька і накриємо, — промовив князь Гордомисл, поглядаючи на долину з-за куща ліщини. — Не випустимо жодного!
— Накриємо, — погодився Кий, та, трохи подумавши, додав: — Тільки спочатку запропонуємо здатися…
— А якщо не здадуться? — запитав здивований Ясен. — Тільки наполохаємо…
— Тоді й прикінчимо всіх!
— А по-моєму, відразу б насісти, щоб незчулися, де й лихо взялося, — підтримав Ясена Гордомисл.
Кий знову заперечив:
— Я був би з тобою згоден, князю, коли б там не було наших людей — полян… А то ж усе родовичі!.. Може, вони відчахнуться від Чорного Вепра і нам не доведеться проливати безневинної крові? Все ж — свої люди. Не по добрій волі пішли вони з гуннами супроти нас…
Гордомисл подумав і сказав:
— Може, й так… Роби як знаєш. Кий полегшено зітхнув:
— Дякую, князю, що зрозумів мене. Бо важко мені піднімати меча на родовичів. От якщо потім котрийсь зустрінеться в бою, тоді руки не здержу! А зараз — спробуємо домовитися по-доброму! Ходімо! Хай Чорний Вепр з гуннами побачить нашу силу! — і подав гасло: — Пугу! Пугу!
З цими словами він прогорнув кущі і вийшов з лісу. За ним почали виходити з луками напоготові ратники — полянські і сіверянські. За якусь хвилину з трьох боків Холодна долина була оточена щільною стіною слов'янських воїв.
Для Чорного Вепра і для гуннів їхня поява здалася громом серед ясного неба. Спочатку над долиною зависла німа тиша, ніби жах скував ошелешеним кочовикам і їхнім підневільним союзникам уста. Потім ворожий стан раптом зарухався. Гунни кинулися до коней. Дружинники Чорного Вепра вхопилися за зброю. Але ні вишикуватися в бойові порядки, ні навести сякийтакий лад вони не встигли. З горба пролунав гучний Київ голос:
— Слухайте всі, хто прийшов сюди з Чорним Вепром! До вас промовляю я, Кий, князь полянський… Ви оточені зі всіх боків, і виходу з долини вам немає! Хто хоче жити — здавайтеся! Особливо настійливо звертаюся я з цим проханням до вас, полянські родовичі, обдурені Чорним Вепром, — переходьте на наш бік зі зброєю! Ставайте в наші лави! Не піднімайте меча проти братів ваших! Інакше пощади вам не буде!
— Не слухайте його! — закричав у відповідь Чорний Вепр і потряс над головою списом. — Я ваш князь, поляни! З дідапрадіда князь! До мене переходьте всі! А цього самозванця — на кіл!