Вона відмовилася від свого паризького помешкання, скоротила до мінімуму челядь і по-матершіському розпрощалася з кількома юнаками, які, приваблені її славою, прийшли до неї по атестат повноліття, що його вона так довго й щедро видавала молодим. Проживаючи більшу частину року в Клошмерлі, а зимуючи переважно в Ліоні, вона вирішила наблизитись до бога. Але робила це без приниження, вважаючи бога представником її світу, який, породивши д'Ейшодаль д'Азен, гарну й палку натуру, допоміг їй жити як знатній дамі з усіма її перевагами, даними природою та походженням. Це переконання так міцно в ній .засіло, що ніколи, навіть під час найбільших своїх успіхів, вона по відмовлялась повністю від обрядів віри. За тієї пори вона сповідалась у досвідченого теолога де Латаржеля, котрий добре знав, які владні потреби господь закладає у людську істоту. Цей єзуїт з тонкою усмішкою скептика черпав натхнення з утилітарного вчення, взятого на озброєння церквою.
"Краще грішниця у вірі,— думав собі він,— аніж поза вірою. Тим паче, коли грішниця з сильних світу цього.
Римі вам можуть навести чимало прикладів набожності у вищих сферах". Прикладаючи до чогось руки, баронеса керувалася зовсім не лицемірством. Вона просто відчувала потребу діяльності. У Клошмерлі, як опікупка "дітей Марії", вона наглядала за тим, щоб справи парафії ішли добре, і була порадницею кюре Поносса. В Ліоні вона відала всякими доброчинними комітетами і була частою гостею архібпіскопату. Пам'ятаючи себе колись гарною Альфонсиною, однією з найбільш обожнюваних жінок свого покоління, вона й досі не скидалася владного тону і про власне багате на пригоди минуле говорила досить відверто, чим зовсім не лякала прелатів, які діставались до високих церковних посад, набачившись зблизька всякої гиді, хоч простодушного кюре Поносса деколи неабияк бентежила. Завжди дужа й бадьора, весело несучи деяку зайвину повноти, бо вже не берегла фігури, баронеса через кілька років почала скаржитись на послаблення слуху. Ця повеличка вада ще й посилила аристократичну владність її топу, і в томбрі баронесиного голосу на схилі літ з'явилися майжо чоловічі потіш. Це ще дужче зраджувало її гостру вдачу.
Син Альфонсини, Трістан де Куртебіш, пересидівши війну в штабах, тепер служив як аташе при одному з посольств у Центральній Європі. Цей хлопець з чудовою виправкою був гордістю своєї матері.
— З такою статурою, яку я йому дала,— казала вона,— Трістанові завжди щаститиме в житті. Спадкоємці повинні вміти гарно триматись.
Та баронеса не бачила охочих до руки її другої дитини — дочки Естелли, якій уже минуло двадцять шість. Матері від цього ставало прикро.
— Хотіла б я знати,— признавалася вона маркізі д'Обена-Тезен,— хто ж візьме таку брезклу тушу?
Щоправда, в цьому безталанні" вона винуватила тільки себе, кажучи:
— Я надміру любила чоловіків, люба моя подруго. І все це окошилось па моїй бідолашній Естеллі. Мені щастило тільки на молодих хлопців.
І справді, Естелла в найкращі свої літа була наче пародія на Альфонсину. Від матері вона успадкувала дужу статуру. Але тіло на дебелих кістках було якесь драглисте, воно мало аж надто багато сукровиці, а розуму лише трохи. Баронесі, попри всі її пориви палкої залицяльниці, жіночності не бракувало, тоді як Естелла, навпаки, була явно чоловікоподібна. Гарна нижня губа, що у жінок роду д'Ейшодаль д'Азенів засвідчувала ревну пристрасть, у неї відверто одвисала. Похмурий вигляд не прикрашав її безкровної жирної туші. Видовище оцього м'ясива неабияк розпалювало слабкі пристрасті тільки в хирлявого Оскара де Сен-Шуля, що шукав у баронеси-
ній дочці свого доповнення — кілограмів ваги і сантиметрів стану, яких бракувало йому щоб мати право називатись чоловіком. Через цілковиту відсутність претендентів з цим засмоктаним добродієм-муісили миритися, дарма що Сен-Шуль був майже альбінос іі раз у раз, мов та неспокійна курка, крутив червонявими гарячковими очима і морщив носа, підтримуючи пенсне. Шлюб відбувся без надмірного розголосу, та зате він мав свої переваги й рятував становище. В Оскара де Сен-Шуля на околиці Клошмерля був чималий шмат землі, рента з якої давала йому змогу прожити більш-менш заможно,— звісно, якщо не розтринькувати надміру грошей. Але взагалі баронеса не мала ілюзій щодо свого зятя.
— Нікчема,— казала вона.— 3 нього можна зробити доброго депутата для їхньої республіки!
І вона завзято працювала саме в цьому напрямку.
Нарешті почулось оберожпо човгаппя капців. Онорина прочинила двері, немов опустила до половини підіймальний місток, готова тут-таки його підняти знову. Вона не любила, коли хтось приходив до будинку забирати в неї .її кюре, і славилась тим, що неґречно приймала відвідувачів. Але Альфонсипа де Куртебіш — то була зовсім інша річ. Прибуття архіепіскопа і то не справило б па Оно-рину більшого враження.
— То це-, ви, пані баронесо? — промовила вона.— Господи, аж не віриться!
— Поносе удома? — спитала баронеса тоном, яким звичайно вимовляла "служник".
— Аякже, вдома, пані баронесо! Та ви заходьте, я його зараз погукаю. Він дихає повітрям в садку.
Вона провела баронесу, Естеллу та її чоловіка до маленької, темної й затхлої вітальні, куди зроду-віку не заглядало сопце. Всередині все просякло духом тютюну, вина, старого бурлаки й холодного рагу.
— їй-богу,— сказала баронеса, коли служниця вийшла,— ця церковна доброчесність має поганий запах. Що ви на це скажетет Оскаре?
— Авжеж, баронесо, цей аромат чеснот нашого Поносса, я б сказав, дещо демократичний. Еге ж, демократичний, народний. Але ж наш кюре щонайбільше спілкується з простолюдом, і їх, безперечно, дуже б здивувало, якби /їхній пастор пахнув трояндою. У нашу добу еліти
£ 2—і 599
161
полетіли до дідька, баронесо. Нас кидає в розбурханому океані занепаду. Але все-таки я вірю, що в нашого Поносса прекрасна душа, я б сказав, не зважаючи— на брак приємного запаху, баронесо. Треба, якщо я маю право так висловитись, нюхати на манір бідаків, не бентежачись запахом. Так мені казав у дні мої шаленої молодості мій приятель віконт де Кастельсоваж...
— Оскаре,— урвала його баронеса,— ви мені вже сто разів повторювали те, що вам казав у дні вашої шаленої молодості отой віконт де Кастельсоваж, який на мене завжди справляв враження несосвітенного дурня!