Звідси видно, як баропоса до Куртебіш дивилась на кюре Попосса. Загалом вона його ставила в ряд зі своєю челяддю: він доглядав за її душею, як манікюрниця доглядала за її нігтями або масажистка за тілом. На думку баронеси, до фізичних та моральних вад високородної дами, яка мала за собою десять позначених геральдикою віків, представники посполитого люду, байдуже, кюре вони чи пі, повинні ставитися з великою повагою: адже вона робить їм завелику честь, відверто розкриваючись перед ними. Коли баронеса де Куртебіш потребувала послуг кюре, то посилала по нього свого шофера з лімузином (мовляві "Я не хочу набиратись кріпацьких бліх у вашій сповідальні"). Він приїжджав і сповідав її в маленькій замковій каплиці, призначеній для цієї мети. Причому господиня вибирала дні, коли не приймала гостей, що дозволяло залишати Поносса на обід в простій обстанові, яка його не відстрашували.
Але ще ніколи баропоса ио з'являлася до кюре без попередження, тож цей хід її весолив. Щойно удар молотка пробудив глухе відлуння у довгому холодному коридорі, як вона, обернувшись до зятя, мовила:
— Оскаре, друже мій, ви. будете триматись твердо з Поноссом!
— Неодмінно, баронесо,— відповів несперечливий де Сен-Шуль, слабкодух із слабкодухів, що сам боявся надмірної твердості своєї тещі.
— Сподіваюся, Поносе не подався пити зі своїми виноробами! Треба його негайно знайти. — Не розумію, чому, коли все це сталося, він не прийшов спитати поради в замку?
Отак говорячи, вона все тарабанила в двері рукою, вибивала по них перснями і роздратовано пристукувала кінчиком туфля. !
— Він у мене ще дістане нагінку від архієпіскопа! —
заявила баронеса. І
І і
Після своїх п'ятдесяти років життя баронеса зберігала залишки вроди, які разом з усвідомленням її уявлювано-го покликання на землі надавали їй гордого й владного вигляду. Рішуче викресливши з історії революцію, вона обходилася з поселенцями долин круг замку так, ніби її родові повернено лей і ці поселенці відбували кріпаччину, що було б законним відновленням випробуваного історією ладу, який ставив кожного на своє місце.
Гарна й сильна жінка, сто шістдесят два сантиметри на зріст, баронеса була від двадцяти до сорока семи літ досить тілистою істотою, що мала білу шкіру, очі"— немов справжні магніти, уста, які свідчили про бурхливу пристрасність, та чарівні гнучкі стегна. В цій гнучкості стегон замилувано вбачали владність і марнославство, і те, що в когось іншого здавалося б неподобством, у неї, завдяки шляхетному походженню, вважалось добропристойною невимушеністю високородної панії, підбарвленою зухвальством. Бездоганно' посаджений на дужі стегна пружний таз був найбільшою привабою цієї амазонки в часи, коли канрни жіночої вроди визнавали тільки класичну повноту. Що ж до бюста Альфонсини в ту добу корсетів, то окрасою її були чарівні перса, високі, й обтягнені відкритим корсажем, воістину кошик з двома рідкісними плодами. Однак це спокусливе тіло належало шляхетній особі і вульгарного панібратства не терпіло. Цю відмінність відразу відчували всі чоловіки. І тільки найсміливіші наважувались, та й то трепетно, підступати до цієї королеви, яка зухвало читала в поглядах страдників, чим можуть вони прислужитися для її примхливого задоволення. Отака була баронеса, ця невтомна амазонка, що двадцять сім років свого життя 'майже повністю присвятила коханню.
Ось деякі визначні події в житті цієї гордовитої особи. У двадцять років Альфонсина д'Ейшодаль д'Азен, з вельми старовинного роду з-під Гренобля (що претендував на походження від Маргарити де Сассенаж, яка була коханкою Людовіка XI й подарувала йому доньку), тільки страшенно зубожілого, вийшла заміж за барона Гі де
Куртебіша, старшого від неї на вісімнадцять років, досить таки підтоптаного, але ще дуже багатого, дарма що ввесь свій дорослий вік він робив самі тільки дурниці. Гі де Куртебіш (Бібіш для своїх близьких) провадив у Парижі марнотратне життя гультяя, утримуючи на великі гроші таку собі Лору Толледу, знамениту напівсвітську жінку, яка його сто разів висміяла (але такий уже був його смак) і вела до розорення, раз у раз підстібуючи своїм презирством. Красуня Альфонсина йому відразу видалася ще імпозантнішою за його Лору, та ще й з тією перевагою, що її можна було показувати всюди у вищому світі. Крім того, за непереборну спокусу правив йому владний вигляд дівчини, бо барон слабував на своєрідний" моральний мазохізм, завжди стаючи рабом жінок, які його принижували. Рідня Альфонсини, з другого боку, напосідала на неї, щоб не випустила такої блискучої партії. Поради ці були зайві: невситна вдача й без того підказувала Аль-фонсині хапатись за першу-ліпшу нагоду, аби здобути незалежність. Хоча й те сказати, що напередодні свого фізичного піднепаду Гі де Куртебіш, овіяний паризькою славою, мав ще значний авторитет в очах юної провінціалки.
Барон жив з відсотків на капітал у Ліонському банку, і молоде подружжя держало одне помешкання в Парижі, друге в Ліоні й замок у Клошмерлі. Як у Парижі, так і в Ліоні красуня Альфонсина була сенсацією. Вона спричинилася до однієї гучної дуелі, після чого слава про неї розкотилася по всіх усюдах. ,
Гі де Куртебіш, лисий і передчасно зжовклий від свого розгульного життя, яке мало рано покласти його в могилу, швидко перестав бути повноцінним чоловіком. Породивши дітей, Альфонсина трималася цього імпотента задля титулу й прибутку, а також для того, щоб дбати про нього, бо, бувпіи сильною жінкою, полюбляла мати когось під опікою, і сама вирядилась на пошуки задоволень, в яких честолюбство й соціальний стан не бралися до уваги. Труднощі вона мала тільки з вибором коханця: казали, що їй важко було спинитись на комусь одному. В своїх численних пригодах вона ні від кого не крилася й вела себе так зухвало, що перед нею не встоював жоден наклеп, який не знаходив поживи там, де бракувало лицемірства.
Ставши вдовою, до того ж багатою, баронеса воліла незалежність, аніж послух, для якого, на її думку, вона зовсім не була створена. Вона зажила на широку ногу, збільшуючи свої видатки в міру того, як старішала. Такий спосіб життя серйозно позначився на її багатстві, що ним вона порядкувала з королівською невимушеністю та презирством до буржуазної дріб'язковості, завжди принизливої для маєтних аристократів. Під час війни вона боролася з поважними фінансовими труднощами та тяжкими сентиментальними ускладненнями, які вістували захід її сонця. Вона віддала себе в руки нотаря, як ото віддаються в руки хірурга. Але найстрашніше було ще не це. У свої сорок дев'ять років Альфонсина мала з собою пещадну зустріч віч-на-віч перед дзеркалом. Тоді вона виробила настанови, які відразу ж стала виконувати так само рішуче, як і взагалі провадила всі власні справи. "Тіло дістало свою велику частку,— сказала вона собі,— тож мені ні за чим жалкувати. Тепер треба тільки пристойно старішати і не бути іграшкою в руках безсовісних негідників".