Клошмерль

Страница 47 из 90

Габриэль Шевалье

Та пора вже розкрити великий ,задум Бартелемі П'єшю. Він намірився за три роки стати сенатором замість пана Проспера Луеша, якого знали в добре поінформованих колах як трохи недоумкуватого. Це потьмарення його розумових здібностей і далі не було б поважною перешкодою до поновлення його мандата, якби не висунуте проти нього обвинувачення в досить скандальній діяльності. Стариган, бачте, дуже прихильно ставився до молоденьких дівчаток, проте зовсім не з добродійною метою. Час від часу його доводилося замикати в психіатричній лікарні, щоб урятувати від лютого обурення та вимог грошового від-шкодуваппя за те, що неповнолітні набирались розуму під час деяких, власне, чисто умоглядних сеансів. Оці його вчинки, які досі доводилося затирати, загрожують знеславити добре ім'я партії. Звісно, пан Цроспер Луеш буде, зани-куючись, виправдовуватися, що с т його колега, шановний пан Вільпуль, бавить своє парламентське дозвілля теж так само. Тільки ж пан Вільпуль належить до правих і виховувався колись у єзуїтів, Ьеред яких має впливові зв'язки.. Цей визначний католик явно стоїть у перших лавах розважних людей свого часу. Слава.надає йому неабияку можливість тішитись дрібними переступами, і ніхто не насмілиться висловити сумнів у його непогрішності. А Проспер Луеш, його/ політичний супротивник і вірний товариш у деяких пустощах, що служать утіхою старим літам, на жаль, проявив себе в молодості передовими ідеями з реформаторськими викрутасами. Дарма що згодом Проспер Луеш дав заспокійливі докази свого виправлення, спершу добившись буржуазних почестей, по-яім засвідчивши палкий патріотизм у Бордо 1914 року, а далі закликаючи з сенатської трибуни, щоб війна велась неослабно до переможного кінця,— численних ворогів він таки не позбавився. А що не можна було взяти під серйозний сумнів його чесність, то вирішили дошкулити йо-[му з боку моральності. Праві знають про його подвиги від пана Вільпуля — вельможі з гарантованою безкарністю, який сам розповідає про пих, наче й без наміру зашкодити своєму давньому приятелеві. "Цікаво,— каже пан сенатор Вільпуль своїм упевненим аристократичним тоном,— щоЧу нас із Луешем неоднакові ідеї, але однакові смаки: обидва любимо зелененькі фрукти. В наші літа це бадьорить! Проте, слід визнати, в цих справах Луеш досить вигадливий... На чарівні пустощі, любий мій, наш співбрат завжди був новатор, це видно з усього!" Одно слово, пан Вільпуль наполягає на усуненні пана Проспе-ра Луеша, якщо хочуть уникнути неприємної історії. Бартелемі П'єшю це знає. І маневрує. Він уже має підтримку впливових осіб, а тепер розраховує ще й на Бурділью та Фокара, з яких кожен повинен приїхати до Клошмерля, тільки тепер уже нарізно.

Зробившись сенатором, П'єшю віддасть заміж свою доньку Франсину, якій уже сповнилося шістнадцять років. Це гарна дівчина, освічена, з манерами, що її не соромно пустити до будь-якого салону (за ці манери дорого заплачено, та ще й церковникам!). Сватами для своєї доньки він вибрав Гонфалон де Беків із Бласе, старовинний шляхетний рід, чиї фінанси в ще гіршому стані, ніж фасад

їхнього замку, що велично стоїть на горбі серед чудового французького парку з двохсотрічними деревами.

Гонфалон де' Беки — люди горді, проте відчувають потребу в золоті. їхній двадцятилітній син Гаетан за два-три роки якраз буде пара для Франсини. Кажуть, що цей Гаетан трохи безкебетний і ні до чого не здатний. Тим краще: Франсина міцно триматиме його в руках, бо вона заповідається бути такою крутою на вдачу, як і мати, пильною до кожного су, тільки ж дочка ще й учена, чого її матері бракує. Маючи багатство, а через одруження з Гаотаном ще й титул, Франсина підніметься до рівня Куртебішін та Соп-Шулів, стане вище від Жіродо, і його, ГГєшкА політичне становище зміцниться завдяки підтримці місцевої аристократії.

Збивши капелюха на потилицю, а ліктями спершись на стіл, мер Клошмерля думає про все це й повільно пережовує їжу. Треба використати убиральню й баталію в церкві для здійснення своїх задумів. Круг нього тихенько сидить сім'я, шанує його мовчанку, притлумлюючи в собі цікавість. Однак наприкінці обіду Ноемі питає:

— І що тобі дасть оця історія в церкві?

— Зачекаймо трохи! — відповідає П'єшю, підводячись із-за столу й прямуючи до свого кабінету, де полюбляє, курити люльку на самоті.

— Він уже все продумав,— каже дітям Ноемі.

ВТРУЧАННЯ БАРОНЕСИ

. Баронеса Альфонсина де Куртебіш стала проти дверей будинку кюре Поносса, зійшовши зі скрипучого лімузпна випуску 1911 року, на високих, мов у фаетона, колесах, подібного до герцогського екіпажа, витягненого з каретного сарая й підсиленого кволим двигуном. Якби за кермом сидів хторь інший, а не її старий шофер, то ця машина — насправді жалюгідна хура — здалася б сміховинною. Але з гербами на дверцятах і з Куртебішами всередині, ця старомодна зачахкана тарабайка доводила, що володіння такою давньою технікою — зовсім не смішне у касти, чиє генеалогічне дерево, репрезентоване часто-густо байстрюками, народженими внаслідок уподобань монархів до деяких жінок цього шляхетного родоводу, не всихає й по сьогодні від 960 року. Навпаки, цей старезний автомобіль був ще й до пари великому замкові з бійницями, що тримали під прицілом усе містечко.

Отже, баронеса жваво зійшла з автомобіля в супроводі своєї доньки Естелі де Сен-Шуль та зятя Оскара де Сен-Шуля й постукала в двері церковного будинку, невдово-лена, що їй довелось прийти з візитом до "цього сільського попика", як вона називала Поносса. Не можна сказати, що вона повністю відкидала його духовні прерогативи. Ні, відколи баронеса жила відособлена від світу, вона сповідалась у буденних своїх гріхах саме перед клошмерльським кюре, не бажаючи щоразу їхати в Ліон до пана де Латаржеля, проникливого єзуїта, що був її сповідником ще за тих часів, коли в її житті вирували бурі пристрасті. "Бідоласі Поноссові,— казала вона,— місце серед бедуїнів. Цьому мацапурі неабияк лестить сповідати баронесу". На додачу ще одна річ, сказана під секретом маркізі д'Обена-Тезен, своїй сусідці: "В час, коли я мала ароматні гріхи;— ви мене добре розумієте, моя люба,— я б нізащо не змогла сповідатись перед оцим селюком. А зараз у мене гріхи старої жінки, для яких потрібне хіба що кропило. Топер від нас відгонить нафталіном вимушеної доброчесності, люба моя кралечко!"