Він вибрався з басейну — а за ним не менш як десяток дітлахів — і побіг до вужчого боку будівлі. Там, у кінці басейну з глибокою водою, була вежа для стрибків униз із метрової та триметрової висоти.
Суботик ліг животом донизу на місток для стрибків з метрової висоти й замахав ластами й руками — так, ніби поплив.
— Оце й усе? Оце таке надводне пірнання? — спитала невеличка дівчинка. — Це кожен уміє!
— Кожен? — сказав Суботик. — Якщо це, по-вашому, так легко, то чому тоді я — єдиний пірнальник-надводник на цілий басейн? Чи, може, ви бачите тут ще хоч одного?
Якийсь чоловік у білому, зі свистком на шнурку на шиї, що досі звільна походжав понад басейном, швидко попростував до Суботика.
— Доглядач!".Доглядач! Тікаймо швидше, доглядач іде! — загукали діти.
— Стривайте! — гукнув Суботик. — Куди?!
— Він дуже нечемний, — сказала маленька дівчинка. — Аби хто з нас стрибнув із цямрини басейну у воду, він як засвистить і враз витягне тебе звідти. А тоді на п'ять хвилин садовить на лавку перед входом до купальні, аж потім дозволяє купатися.
— Так-так, це правда, — додав один хлопчик. — І якщо хтось галасує, то він теж одразу свариться.
Тим часом доглядач підійшов до їхнього гуртка.
— Що тут скоїлося? —забажав він знати. —Чого цей лежить тут на животі?
— Я лежу на животі, бо я пірнаю не у воді, — заримував Суботик.
— Як-як? — не зрозумів доглядач.
— Тут здійснюється перша в нашій країні спроба надводного занурення, — пояснив Суботик.
— Ти, мабуть, гадаєш, що я дозволю такому шмендрикові робити з себе дурня? Зараз ти в мене зануришся, але під, а не над воду!
Доглядач обома ногами скочив на місток для стрибків, де лежав Суботик. Місток добряче гойднувся вгору-вниз, Суботик підлетів догори і з оглушливим ляском шубовснув у воду, здійнявши цілий сніп бризок.
Доглядач перехилився через цямрину басейну, дивлячись, чи той щасливо випливе на поверхню. Коли Суботик, пирхаючи й відсапуючись, виринув і підплив до цямрини, охоронець порядку заспокоївся.
— Зі мною жарти кепські! Хай це буде вам наука! — сказав він до гурту дітей, повернувся й хотів уже йти геть.
Проте не пішов, бо Суботик у воді заходився виспівувати:
— Доглядачу, я все бачу, ти їси бурду собачу. Доглядачу, викрадачу, я нічого не пробачу!
Усі діти зареготалися.
— Ха-ха-ха, як дотепно! — загорлав доглядач. — Дурнішого ти нічого не придумав?
— Дурнішого — ні, а розумнішого — так! — вигукнув Суботик і голосно заспівав:
Оцей доглядач, дітки, купається так рідко! Та й то вмочає ніжки, живіт і дупу трішки. Тож довго не гадаймо, доглядача спіймаймо, гарнесенько скупаймо!
— Чекай, чекай, ось як вилізеш із басейну, тоді начувайся! Буде тобі непереливки! — зарепетував доглядач, увесь червоний мов жар.
— Чекай-чекай, ось як опинишся в басейні, буде тобі непереливки! — гукнув із води Суботик. Він озирнувся на пана Пляшкера. Той саме протирав хустинкою окуляри, хоча йому з тим не дуже щастило: хустинка була геть мокра.
— Агей, татку, в мене є невеличке бажання! — сказав Суботик. — Я хочу, щоб оцей доглядач добряче плюхнувся черевом у воду!
Не встиг він доказати, як доглядач, зашпортнувшись об власні ноги, полетів у воду, ще й так ляпнувся об неї черевом, аж бризки у стелю вдарили.
— Не дуже-то елеґантний стрибок! Мій татко стрибне значно краще! — гукнув Суботик до дітей.
Доглядач підплив до сходів край басейну, видерся з води і стояв тепер на твердому, скрушно оглядаючи свій мокрий як хлющ одяг. Урешті він, здається, дійшов висновку, що одяг доведеться змінити, отож, стікаючи водою, побіг до невеличких бічних дверей і зник за ними.
Коли ж із води виліз Суботик, діти оточили його, сміючись і поплескуючи по плечах.
— Тобі пощастило, що він беркицьнувся у воду, — сказав один хлопчик. — Ти його добряче розлютив своєю пісенькою.
А інший хлопчик запитав:
— А що ти казав про свого батька? Він справді так класно стрибає? Ото ж він стоїть, правда? А наче й не схожий на чемпіона зі стрибків у воду...
— Чого це не схожий? Ви мого татка не ганьбіть! — Суботик хвильку подумав, гукнув дітям: — Зачекайте, я зараз! — і помчав кахляною підлогою, виляскуючи ластами.
Пан Пляшкер тим часом скинув свої повні води черевики й саме хотів поставити їх на цямрину басейну, коли підбіг Суботик.
— Будь ласка, ходімте, пірнете разочок! — прошепотів малий.
— З головою? — запитав пан Пляшкер. — Таж окуляри геть намокнуть!
— Ну тоді по шию, — вирішив Суботик.
Коли ж пан Пляшкер занурився аж до підборіддя, малий прошепотів йому на вухо:
— Я хочу, щоб на вас були купальні труси!
— Дякую, — сказав пан Пляшкер і виринув. — Нарешті хоч одне розумне бажання!
— Я — залюбки, тату! — розцвів Суботик. — А тепер мені дуже хотілось би, щоб ви пішли зі мною. Я хочу дещо показати своїм друзям. Ви ж тепер не боїтеся вилізти з води, на вас купальні труси!
— Чудово, що тобі бодай раз чогось хотілось би, тобто що ти не наказуєш, а ніби просиш, — сказав пан Пляшкер і рушив із Суботиком до дітей, котрі чекали біля вежі для стрибків у воду.
— Це — мій татко! — відрекомендував малий пана Пляшкера своїм новим знайомим.
— Ой, який він, —здивувалася маленька дівчинка. — Ти не чорнилом його покрапав? — Вона вказала на цятки для здійснення бажань на обличчі в пана Пляшкера.
— Так-так, це синє чорнило, — квапливо запевнив Суботиків тато.
— А чого ж воно не змилося? — спитала дівчинка. — Ви ж були у воді!
— Бо це таке особливе водотривке чорнило, — відповів Суботик. — І годі вже про ті цятки. Ви ж хотіли подивитись, як елеґантно мій татко стрибне у воду.
— Щоцетинадумав? —похоловпан Пляшкер. — Не роби дурниць! Не забажаєш же ти, щоб я плигонув у воду з оцієї вежі? — Про всяк випадок він позадкував кроків на три від небезпеки.
— Ні, татку. Стрибати у воду з метрової висоти просто нецікаво, — сказав Суботик.
— Ну, слава Богу! — Пан Пляшкер з полегкістю ступнув на крок уперед.
— .. .бо я хочу, — повів далі Суботик і вказав на місток для стрибків у воду з триметрової висоти, — щоб ви, по-чемпіонськи гарно, стрибнули он звідти головою вниз.
— Господи Боже, оце-то бажання! — пробелькотів пан Пляшкер. — На, візьми в мене окуляри, починається!