Хуторяночка

— А ви хіба знали її?

— Еге.

— Ну так... нема ж... — та й захлипала: — Заміж, заміж оддала.

— Та як, та що? — питаємо. А вона:

— Та так: приїхали: "Гроші давай панові!" — "Нема". Так вони одежу... писать давай... А вона ж, бідненька: "Рятуйте, рятуйте... о придане ж моє, придане!.. о кожушанка сивенька!.. спідничка голубенька!" Билась-билась, та аж у рудці опин...нилась.

Баба припала лицем до подушки та як заголосить:

— О моя ж дитино-о, та моя й дочечко-о... та коли ж і сподіваться тебе... та з яким зятем і прийдеш до мене?

Ми вийшли. Хлопчик указав могилу. Пішли ми... дивимось... Квітки кругом, вишеньки... сонечко сяє, птички щебечуть, соловейко... А дівчина... не позирає вже спідлоба.

Спокійного сну вам, карі оченята!..