– А що це за акції? – спитав я. – Я вважав, що ти опікуєшся всім його майном.
– Я теж так думав, але цих акцій не мав і навіть не знав, що вони існують. – Він узявся руками за голову, спершись ліктями на коліна. – Якщо вистроїти в лінію все те, чого я не знаю…
30
До вітальні вийшла Мімі з лікарем.
– А-а, добридень! – привіталася вона сухо з Маколеєм і потисла йому руку.
– Знайомтесь: доктор Грант, містер Маколей, містер Чарлз.
– Як там хворий? – поцікавився я.
Лікар Грант відкашлявся і сказав, що, на його думку, нічого страшного з Гілбертом нема – наслідки побоїв, а той незначний крововилив припиниться. Він знову прочистив горлянку і повідомив, що був дуже радий з нами познайомитись, після чого Мімі проводила його до дверей.
– А що сталося з хлопцем? – спитав мене Маколей.
– Уайнент послав його займатися марними пошуками в квартирі Джулії Вулф, а там він наскочив на лютого фараона.
Мімі повернулася назад.
– Вам розповів містер Чарлз про акції та чек? – запитала вона.
– Уайнент надіслав мені листа, повідомивши, що передав їх вам, – відповів Маколей.
– Тож не виникне ніяких…
– Ускладнень? Не бачу причин для цього.
Мімі трохи полагіднішала, очі її потеплішали.
– Я також не бачу, але ось він, – вказала вона на мене, – напускає жаху.
Маколей ввічливо вишкірився:
– Містер Уайнент не поділився часом з вами своїми планами?
– Він щось казав про терміновий від'їзд, але, мабуть, я неуважно слухала. Не пригадую, чи казав він, коли і куди їде.
Я глузливо рохнув, Маколей удав, що повірив.
– Чи не розповідав він про Джулію Вулф, свої ускладнення чи щось таке інше стосовно вбивства? – спитав Маколей.
Мімі категорично похитала головою.
– Ані слова, ні натяку. Я його намагалася розпитати, але ви ж бо його знаєте. Звертаєшся, буває, наче до стіни.
Я задав запитання, що його Маколей, схоже, соромився поставити:
– А про що він взагалі говорив?
– Та так – ні про що: про нас, про дітей, зокрема – про Гіла. Він дуже хотів його побачити й чекав майже годину сподіваючись, що той повернеться. Розпитував і про Доррі, але без особливого зацікавлення.
– Він не казав про свій лист до Гілберта?
– Ані слова. Я можу повторити всю нашу розмову, як бажаєте. Я не знала, що він прийде, бо він не зателефонував навіть знизу. Почувши дзвоник у двері, я пішла відчиняти, дивлюсь – він, помітно постарілий з часу нашої останньої зустрічі й ще більш схудлий. "Боже мій, Клайде!" – здається, вигукнула я, а він спитав: "Ти одна?" Я відповіла ствердно, і він зайшов. Тоді…
У двері подзвонили, й Мімі пішли відчиняти.
– Що скажеш? – прошепотів Маколей.
– Якщо мені захочеться їй повірити, – відказав я, – сподіваюсь, вистачить глузду цього не робити.
Мімі повернулася з Гілдом і Енді. Гілд кивнув мені, потис руку Маколею, а тоді обернувся до Мімі:
– Отже, пані, прошу вас розповісти…
– Лейтенанте, – урвав його Маколей, – дозвольте спершу мені взяти слово. Моє повідомлення передує оповіді місіс Йоргенсен і…
Гілд махнув дужою рукою адвокатові.
– Прошу! – Він сів на краєчок дивана.
Маколей повторив ранкову розповідь. Коли він згадав, що повідомив мене ще ранком, Гілд тільки сумно зиркнув на мене, а тоді взагалі перестав помічати й уважно слухав Маколея, який виклав усе докладно і зрозуміло. Двічі Мімі поривалася було щось сказати, та кожного разу затиналась. Скінчивши, Маколей простягнув Гілду записку про акції та чек.
– Це приніс посильний сьогодні вдень.
Гілд дуже уважно прочитав записку і звернувся до Мімі:
– Тепер ваша черга, місіс Йоргенсен.
Вона переповіла про прихід Уайнента те саме, що казала й нам, додавши кілька подробиць після спокійних запитань Гілда і причепивши разом з тим до оповіді, мовляв, Уайнент відмовився говорити про Джулію Вулф та її вбивство і що, передаючи акції й чек, просто висловив бажання забезпечити Мімі та дітей і, хоч повідомив, що від'їздить, не сказав ні куди, ні коли. Складалося враження, що Мімі була байдужа загальна невіра її словам. Посміхаючись, вона скінчила:
– Загалом він дуже милий, але геть божевільний.
– Тобто ви хочете сказати, що він справді хворий? – спитав Гілд. – Не просто нестриманий?
– Так.
– Чому ви так вважаєте?
– О, досить трохи пожити з ним, щоб відразу збагнути – він несповна розуму, – безтурботно відказала вона.
Гілда, схоже, не задовольнила така відповідь.
– Як він був одягнений?
– Коричневий костюм, коричневі пальто і капелюх та, якщо не помиляюсь, коричневі черевики, біла сорочка, сіра краватка з червоними чи рудувато-коричневими візерунками.
Гілд кивнув головою до Енді.
– Піди розпитай.
Енді вийшов.
Замислено насупившись, Гілд поскріб підборіддя. Всі мовчки за ним стежили. Зрештою він подивився на Мімі та Маколея, зовсім не помічаючи мене, й запитав:
– Чи не знайомі вам ініціали Д. У. К.?
Маколей повільно похитав головою.
– Ні, – сказала Мімі. – А що?
Гілд тепер покосився в мій бік.
– Ну?
– Ні, не знайомі.
– А що? – перепитала Мімі.
– Спробуйте пригадати, – наполягав Гілд. – Власник цих ініціалів мусив мати справи з Уайиентом.
– Як давно? – поцікавився Маколей.
– Важко сказати напевно. Кілька місяців, а може, й кілька років тому. Великий, довготелесий, опасистий і скоріше за все кульгавий чоловік.
Маколей знову похитав головою.
– Не пригадую такого.
– Я також, – підхопила Мімі, – одначе згораю від цікавості. Поясніть, у чому справа.
– Звісно, поясню. – Гілд витяг з кишені жилетки сигару, розглянув і сховав назад. – Такого вигляду небіжчика поховано під підлогою лабораторії Уайнента.
– А-а, – озвався я.
Мімі затулила рота рукою, очі її оскляніли й округлилися.
– Ви певні? – похмуро спитав Маколей.
Гілд зітхнув.
– Як відомо, абсолютної істини не існує, – втомлено відказав він.
Маколей спалахнув і дурнувато вишкірився.
– Безглузде запитання. Як вам вдалося розшукати його… цей труп?
– Гм, містер Чарлз постійно натякав, що необхідно ретельніше оглянути лабораторію. Знаючи, що містер Чарлз із тих, хто знає більше, ніж розповідає, я послав зранку туди кількох агентів зробити обшук. Раніше ми вже робили це там, одначе нічого не виявили. Цього разу я наказав підлеглим оглянути кожну порошинку, підстьобнутий словами містера Чарлза. І він таки мав рацію. – Гілд холодно подивився на мене. – Крок за кроком вони обстежували приміщення, аж поки помітили, що цементна підлога в одному з кутків виглядає поновленою, зламали її й знайшли рештки містера Д. У. К. Що ви на це скажете?