Усе ще сидячи на дивані, він мовчки розглядав мене з ніг до голови. Так завжди буває, коли приходиш до клієнта. Вибачте, Окада-сан, ви коли-небудь купували повію?
— Ні, — відповів я.
— Це як купівля товару. До такого погляду швидко звикаєш. Бо клієнт купує тіло за гроші й, природно, перевіряє товар. Але цей чоловік дивився якось особливо — ніби розглядав крізь моє тіло щось поза мною. Я почувалася незручно: начебто стала напівпрозорою.
Здається, я розгубилась і випустила з рук сумочку. Вона легко стукнулась об підлогу, але я так збентежилася, що відразу цього не помітила. Урешті-решт я все-таки нагнулась і підняла її. Впавши, вона розстебнулася, і з неї висипалася моя косметика. Підібравши олівець для брів, крем для губ і маленький флакончик туалетної води, я поклала їх назад у сумочку. Увесь цей час він не спускав з мене очей.
Коли я зібрала в сумочку всі свої речі, він велів мені роздягтися. "Можна спочатку прийняти душ? Бо я спітніла", — спитала я. День був спекотний, і в метро по дорозі до готелю я вкрилася потом. Він сказав, що його це не хвилює, що в нього обмаль часу і щоб я негайно роздягалася.
Коли я роздяглася, він сказав, щоб я лягла на ліжко долілиць. Я послухалася. Він наказав не ворушитися, заплющити очі й мовчати, поки не запитає.
Одягнений, він сів поряд — тільки сів, не торкнувшись мене пальцем. Просто сидів і споглядав моє оголене тіло. Так тривало хвилин десять. Я до болю відчувала його пронизливий погляд на потилиці, на спині, на сідницях, на ногах. Подумала, може, він імпотент. Іноді трапляються такі клієнти. Куплять повію, роздягнуть і просто дивляться. А деякі з них роздягають дівчат і кінчають у них перед очима. Різні люди з різних причин купують повій. Тож я подумала, що, може, цей з таких.
Та незабаром він простягнув руку і почав мене обмацувати. Його пальці чогось шукали, неквапливо переміщаючись від плечей до спини, від спини до попереку. Це було не загравання і, звісно, не масаж. Його пальці рухалися сторожко, ніби прокладаючи маршрут на карті. Торкаючись мене, він, здавалось, постійно про щось думав. Не просто думав, а міркував зосереджено й серйозно.
Пальці, що досі невпевнено блукали по тілу, раптом зупинялись і завмирали. Було таке враження, ніби вони то збивалися з дороги, то знову знаходили її. Ви розумієте, що я кажу? Мені здавалося, наче кожен палець жив і думав сам по собі, підкоряючись власній волі. Від такого дивного відчуття на душі ставало моторошно.
А проте дотик його пальців збуджував мене. Уперше в житті. Перед тим, як я стала повією, статевий акт завдавав мені тільки біль. Від самої думки про нього мене переповнював страх, що буде боляче. Та все різко змінилося, коли я звикла до нового заняття, — я взагалі перестала будь-що відчувати. Біль пропав, і разом з ним пропали інші відчуття. Щоб задовольнити клієнта, я стогнала і вдавала, що шаленію від збудження. Та все це було обманом, професійним трюком. А от під його пальцями я стогнала по-справжньому. Цей стогін виривався невимушено з глибини мого єства. Я зрозуміла, що в мені щось заворушилося — здавалось, начебто центр ваги тіла переміщався то сюди, то туди.
Невдовзі його пальці перестали рухатися. Обхопивши мене за талію обома руками, він, здавалося, про щось думав. Через кінчики його пальців я відчула, що він намагається вирівняти дихання. Потім він почав повільно роздягатися. Заплющивши очі, я занурила обличчя в подушку й чекала, що буде далі. Оголившись, він розсунув мені руки й ноги.
У кімнаті панувала глибока тиша. І тільки слабо шумів кондиціонер. Чоловік не видавав жодного звуку. Навіть його дихання я не чула. Він поклав долоні мені на спину. Я обм'якла. Його прутень торкнувся моїх сідниць, але все ще залишався м'яким.
У цю мить в узголів'ї ліжка задзвонив телефон. Я розплющила очі й зиркнула на обличчя клієнта. Однак він наче й не чув дзвінка. Продзвонивши разів вісім-дев'ять, телефон затих, і в номер знову повернулася тиша.
Повільно зітхнувши, якийсь час Крита мовчки дивилася на власні руки.
— Вибачте, — сказала вона, — дозвольте перепочити. Ви не проти?
— Звичайно. — Я долив собі кави й зробив ковток. Крита випила холодної води. Хвилин десять ми сиділи мовчки.
— Його пальці знову взялися обгладжувати мене геть-чисто всю, — вела далі Крита. — Не було місця, якого б вони не торкнулися. Я вже ні про що не думала. Серце калатало під вухами на диво рідко й голосно. Я вже не могла себе стримувати й раз по раз скрикувала під його руками. Намагалась приглушити той крик, але замість мене стогнав і кричав хтось інший. Здавалось, ніби всі гвинтики мого тіла ослабли. Згодом, через досить довгий час, я, все ще лежачи долілиць, відчула, як щось увійшло в мене ззаду. І зараз не знаю, що це було. Щось тверде і величезне, але, в усякому разі, не його прутень. Це точно. Я тоді подумала: "А все-таки він справді імпотент".
Незалежно від того, що це було, я відчула біль — уперше після невдалої спроби накласти на себе руки. Відчула сама, а не хтось інший. Неймовірний біль — такий, ніби щось розривало мене зсередини надвоє. Але разом із страшним болем на мене наринула насолода. Насолода й біль злилися воєдино. Ви розумієте? Біль викликав насолоду, а насолода — біль. Ці два відчуття я сприймала як щось одне. Моє тіло, занурене в біль і насолоду, швидко розколювалося, але я вже не могла цього зупинити. А потім сталася дивна річ. Зсередини мого розірваного тіла, проштовхуючись, вирвалося щось, чого я раніше не бачила й не торкалася. Невідомо, велике чи мале, воно було мокре й слизьке, як щойно народжена дитина. Зовсім не уявляю собі, що це було. Воно здавна жило в мені, але я про нього не знала. І от цей чоловік витягнув його назовні[39].
Я хотіла дізнатися, що це таке. Дуже хотіла. Хотіла побачити власними очима. Адже це — частина мене самої! Я маю на це право! Однак нічого так і не побачила. Я потонула в бурхливому потоці болю й насолоди. Раз у раз скрикуючи, я несамовито рухала стегнами й, захлинаючись слиною, навіть не могла розплющити очей.
Нарешті я досягла вершини сексуального екстазу. Та ні, відчуття було інше — ніби мене скинули вниз з високої кручі. Я зойкнула, і все, що було в кімнаті зі скла, здавалось, ущент розбилося. І не тільки здалося, а насправді я помітила, як віконні шибки й склянки, розлетівшись на шматки, посипалися дощем на мене. Після того мені стало зле. Свідомість покидала мене, тіло похололо. Вам може видатися дивним таке порівняння, але я відчула себе каструлею з охололою кашею — клейким, липким місивом, що судомно здригається за кожним ударом мого серця. Я пригадала цю судому — на це пішло небагато часу. Цей тупий фатальний біль я відчувала перед тим, як учинити спробу самогубства. Біль, який, немов важелем, силоміць виламував кришку свідомості й всупереч моїй волі витягував з мене пам'ять, схожу на желе. Як це не дивно, я почувалася людиною, що стежить за розтином власного трупа. Ви розумієте, що значить бачити збоку власними очима, як розпанахують твоє тіло й поступово витягують нутрощі?