Бувай!"
Я довго перечитував листа й поклав назад у конверт. Добув з холодильника ще одну банку пива і випив.
Якщо подає заяву про розлучення, то це означає, що вона не збирається чинити самогубства. І це мене трохи заспокоїло. Потім я згадав, що майже два місяці ні з ким не мав фізичної близькості. Як і писала Куміко, увесь цей час вона відмовлялася спати зі мною. Бо, мовляв, у неї легкі симптоми запалення сечового міхура, а тому лікар порадив їй упродовж певного часу утриматися від сексу. Звісно, я повірив. Бо вважав, що не маю жодних підстав не вірити.
Протягом цих двох місяців я мав зв'язок з жінками тільки уві сні або у світі, який я в межах свого словника називав сном, — з Критою Кано й жінкою, що дзвонила мені по телефону. А от з реальною жінкою в реальному світі я спав востаннє два місяці тому. Я лежав на дивані й, поглядаючи на складені на грудях руки, згадував тіло Куміко, коли бачив його останній раз. М'який вигин її спини, що відкривався, коли я застібав блискавку на її сукні, запах туалетної води у неї за вухами. Якщо все, що вона написала в листі, чиста правда, то, можливо, ми вдруге ніколи разом не спатимемо. Оскільки Куміко про все чітко написала, то можна не сумніватися, що так воно й буде.
Що більше я думав про те, що наші стосунки з Куміко, можливо, уже в минулому, то миліше згадував про тепло її тіла, яке раніше належало мені. Близькість з Куміко приносила мені насолоду. І до одруження, звичайно, і потім, через кілька років, коли гострота перших відчуттів ослабла, секс з Куміко мені подобався. Як наяву, я бачив перед собою її струнку спину, шию, ноги, груди. Згадував усе, що робили я і вона, коли віддавалися любощам.
Однак Куміко зійшлася з кимсь, мені зовсім невідомим, і несамовито з ним злягалася. До того ж, як призналася, отримувала від цього насолоду, якої не відчувала зі мною. Скрикувала, напевне, так, що в сусідньому номері було чути, й корчилася так, що ліжко під нею тряслося. Мабуть, таке з ним виробляла, чого мені й не снилося. Я встав, добув з холодильника пиво й випив. З'їв картопляного салату. Захотів послухати музику й увімкнув радіо, знайшов на УКХ класику і приглушив звук. "Я так сьогодні втомилася, — казала Куміко, — що зовсім не хочеться. Пробач". — "Гаразд, не має значення", — відповідав я. Після того, як скінчилася струнна серенада Чайковського, зазвучала невеличка п'єса для фортепіано — щось знайоме із забутою назвою. Коли її звуки замовкли, дикторка оголосила, що передавали "Віщого птаха" — сьому п'єсу із "Лісових сцен" Шумана. Я уявив собі, як Куміко ворушить стегнами під коханцем, задирає ноги, вгризається нігтями в його спину, залишаючи плями від слини на простирадлі. Дикторка пояснила, що Шуман змалював фантастичний образ лісу, де живе чарівний птах, що передбачає майбутнє.
"Власне, що я знав про Куміко?" — подумав я. Повільно зім'явши в руці порожню пивну банку, я кинув її у відро для сміття. Невже Куміко, яку я начебто розумів і з якою спав як з дружиною впродовж кількох років, насправді була тільки зовнішньою оболонкою? Так само, як майже увесь світ, в якому ми живемо, належить медузам? Якщо так, то, власне, що таке шість років, прожитих з нею разом? Який їх сенс?
Коли я черговий раз перечитував лист Куміко, украй несподівано пролунав телефонний дзвінок. Цей звук буквально зірвав мене з дивана. Власне, кому заманулося дзвонити після другої години ночі? Невже Куміко? Ні, вона в жодному разі сюди не дзвонитиме. Може, Мей Касахара? Побачила, як я йду із саду навколо порожнього дому, і зателефонувала. Або Крита Кано вирішила пояснити, куди вона пропала. А втім, це могла б бути і та загадкова жінка з телефону. Може, збирається щось передати. Правду сказала Мей: навколо мене забагато жінок. Я витер піт з обличчя рушником, що опинився під рукою, і повільно підняв слухавку.
— Алло? — сказав я.
— Алло! — почулася відповідь. Голос був не Мей Касахари. І не Крити Кано, й не загадкової жінки з телефону. Це була Мальта Кано. — Алло! — проказала вона. — Окада-сан? Це Мальта Кано. Ви мене пам'ятаєте?
— Звичайно! Добре пам'ятаю, — відповів я, намагаючись угамувати серцебиття. Ну хіба я міг її забути?
— Вибачте, що телефоную вам так пізно. Бо маю до вас невідкладну справу. Ви, звичайно, сердитеся, що вас турбую. Я знаю, але все-таки вирішила подзвонити. Ще раз вибачте.
Я попросив її цим не перейматися, сказавши, що все одно не сплю і вона мене нітрохи не потривожила.
12
Що я виявив, коли голився
Що я виявив, коли прокинувся
— Я подзвонила вам так пізно, бо вирішила, що треба якомога швидше зв'язатися з вами, — вела далі Мальта Кано. Слухаючи її, я мав враження, що вона вибирає кожне слово й ставить його на своє місце в суворому логічному порядку. — Якщо ви не проти, я хотіла б дещо у вас розпитати.
Я присів на диван із слухавкою у руці.
— Будь ласка. Питайте що завгодно.
— Окада-сан, протягом останніх двох днів ви часом нікуди не виїжджали? Я кілька разів телефонувала, але вас не заставала дома.
— Так, мене не було, — відповів я. — На якийсь час відлучився з дому. Бо захотів побути на самоті, заспокоїтись і над дечим подумати. Багато чого треба обдумати.
— Звичайно, я вас добре розумію. Якщо хочеться щось як слід обдумати, то бажано змінити місце перебування. Однак, Окада-сан… вибачте за недоречне втручання… ви, здається, від'їжджали кудись дуже далеко, чи не так?
— Ну, я не сказав би, що дуже далеко… — ухильно відповів я й, переклавши слухавку з лівої руки у праву, вів далі: — Як би вам сказати? Просто місце трохи ізольоване. Але про нього я зараз не можу докладно розповідати. Обставини так склалися… Я щойно повернувся і дуже втомився, а тому не готовий довго пояснювати.
— Звичайно! У кожного свої обставини. Вам не треба зараз нічого пояснювати. Звучання вашого голосу виразно підказує мені, що ви втомилися. Не турбуйтесь, будь ласка. Мені не слід вам докучати розпитами в таку пору. Поговоримо пізніше, в більш підходящий час. Вибачте за настирливість, але я хвилювалася, чи не сталося з вами чогось поганого цими днями.
Я збирався тихо підтакнути, але натомість видав звук, схожий на вдих морської тварини, що захлинулася водою. "Чогось поганого?" — подумав я. А що, власне, в тому, що зі мною відбувається, можна вважати поганим, а що — непоганим? Що правильно, а що — неправильно?