5
Краєвиди далеких міст
Вічний півмісяць
Закріплена драбина
Майже тієї миті, коли я заснув, задзвонив телефон. Спочатку я спробував знехтувати дзвінком й далі спати, але він, ніби вгадавши мій намір, не переставав уперто, безперестанно дзеленчати разів десять-двадцять. Я неквапливо розплющив одне око й глянув на годинник біля мого узголів'я. Минула шоста ранку. За вікном уже зовсім розвидніло. А що, як це Куміко телефонувала? Я встав з ліжка, пішов у вітальню і взяв слухавку.
— Алло! — сказав я. Однак відповіді не почув. Я здогадався, що на тому кінці лінії хтось був, але розтуляти рота не збирався. Я також мовчав. Приклавши слухавку до вуха, я почув чиєсь тихе дихання.
— Хто це?
Знову жодної відповіді.
— Якщо ви та сама, що мені завжди дзвонить, то, будь ласка, подзвоніть трохи пізніше, — сказав я. — Поки не поснідаю, про секс говорити не маю охоти.
— А хто це вам завжди дзвонить? — раптом почувся голос Мей Касахари. — З ким це ви ведете розмови про секс?
— Та ні з ким.
— З жінкою, яку обіймали вчора ввечері на веранді? Ви з нею по телефону про секс розмовляєте?
— Та ні. Це зовсім інша.
— Заводний Птаху, скільки жінок навколо вас крутиться? Крім дружини, га?
— Довго пояснювати, — відповів я. — А ти знаєш, уже шоста ранку, а вночі я погано спав. А хіба ти приходила сюди вчора ввечері?
— І бачила, як ви з тією жінкою обіймалися.
— Насправді це нічого не означає. Як би це сказати… Невеличка церемонія…
— Не треба переді мною виправдовуватися, Заводний Птаху! — холодно сказала Мей. — Бо я не ваша дружина. Та скажу вам відверто: ви маєте якусь проблему.
— Можливо, — сказав я.
— Я не знаю, в яку халепу ви вскочили — напевне, таки неприємну, — та мені здається, ви самі її накликали. Ви маєте якусь головну проблему, і вона, немов магніт, притягує до себе різноманітні клопоти. А тому будь-яка хоч трохи кмітлива жінка дала б від вас драла.
— Можливо, що так.
Мей Касахара трохи помовчала. Потім, прокашлявшись, вела далі:
— Здається, ви приходили вчора на доріжку? І довго стояли навпроти нашого задвір'я. Наче злодій-невдаха. Я все це добре бачила.
— І не вийшла?
— Іноді буває і так, що дівчата не хочуть виходити, — сказала Мей. — На них нападає така впертість. Мовляв, якщо хтось хоче ждати, то нехай жде.
— Угу.
— Однак потім я відчула докори сумління і подалася до вас. Як дурепа.
— І побачила, що я обіймаюся.
— Послухайте, а вона сповна розуму? — поцікавилася Мей. — Тепер уже ніхто так не одягається і не гримується. Якщо вона не прилетіла з інших часів, то їй варто було б піти до лікаря і голову перевірити.
— Не турбуйся. Голова в неї нормальна. Просто у людей різні смаки.
— Це правда, що кожен може мати свій смак. Але нормальна людина до такого не доходить. Вона з голови до ніг… як би це сказати… наче взята з фотографії старого ілюстрованого журналу.
Я мовчав.
— Заводний Птаху, ви з нею спали?
— Не спав, — завагавшись, відповів я.
— Справді?
— Справді. Ніяких фізичних стосунків з нею не мав.
— То чого ж ви обіймалися?
— Просто жінкам іноді хочеться, щоб їх обіймали.
— Можливо, але, як на мене, така думка небезпечна.
— Напевне, — погодився я.
— А як її звати?
— Крита Кано.
Мей Касахара знову на хвилю замовкла.
— Ви що, жартуєте?
— Зовсім ні, — відповів я. — А її старша сестра — Мальта Кано.
— Але ж це не справжнє ім'я.
— Не справжнє. Робочий псевдонім.
— Вони що, комічний дует? А може, якось пов'язані із Середземним морем?
— Так, вони справді мають якийсь стосунок до Середземного моря.
— А її старша сестра нормально одягається?
— Загалом нормально. Принаймні, набагато нормальніше, ніж Крита. Тільки от завжди носить червоний вініловий капелюшок.
— Мені здається, що й вона схибнута. І чому ви навмисне з такими водитеся?
— Надто довго розповідати, — відповів я. — Коли все вляжеться, я, можливо, тобі розкажу. А от зараз не можу. У мене в голові нечуваний розгардіяш, не збагну, що зі мною відбувається.
— Зрозуміло, — сказала Мей недовірливо. — А дружина все ще не повернулася?
— Ще ні, — відповів я.
— Послухайте, Заводний Птаху! Ви ж доросла людина, то чому б вам не думати головою? Що було б, якби ваша дружина передумала й, повернувшись учора ввечері додому, побачила, як ви притискаєте до себе цю жіночку?
— Справді, таке могло статися.
— А якби не я вам зараз подзвонила, а дружина? І якби ви заговорили про секс по телефону, то що тоді вона подумала б?
— Твоя правда.
— Отож я й кажу, що маєте велику проблему, — зітхнувши, сказала Мей.
— Здається, маю, — визнав я.
— Не треба так просто з усім погоджуватися. Бо не думайте, що геть усе розв'яжеться, якщо чесно визнаєте свою помилку й попросите вибачення. Визнаєте чи ні, а помилка залишиться помилкою.
— Це правда, — сказав я. Вона мала цілковиту рацію.
— Ну, досить! — роздратовано сказала Мей. — А що вас приводило до мене вчора ввечері? Щось було потрібне?
— Тепер уже це не має значення.
— Не має значення?
— Ага. Коротко кажучи, не має.
— Хочете сказати, що пообіймалися з нею, і до мене не маєте ніякого діла?
— Та ні! Я тоді лише подумав…
Мей Касахара обірвала розмову. "От тобі й на!" — подумав я. Мей, Мальта Кано, Крита Кано, жінка з телефону й Куміко… Здається, правильно сказала Мей, що останнім часом навколо мене крутиться забагато жінок. І в кожної свої незрозумілі проблеми.
Однак більше думати я не міг — страшно хотів спати. А як прокинуся — доведеться зробити одну справу.
Я вернувся на ліжко й заснув.
Прокинувшись, я вийняв із шафи рюкзак, в якому на випадок евакуації містилися баклага, сухарі, кишеньковий ліхтар і запальничка. Коли ми переселилися в цей дім, увесь цей набір десь купила Куміко, яка боялася великого землетрусу. Однак баклага виявилася без води, сухарі відсиріли й розм'якли, а батарейка в ліхтарику сіла. Я налив води, сухарі викинув, вставив у ліхтарик нову батарейку. Потім подався до найближчої крамниці господарчих товарів і купив мотузяну драбину, використовувану в разі пожежі. Подумав, що ще знадобиться, але, крім лимонних карамельок, нічого не згадав. Обійшовши зсередини дім, зачинив вікна, вимкнув світло. Замкнув на ключ вхідні двері, але потім передумав: а що, як хтось прийде? Може, Куміко повернеться. А крім того, у нашому домі не було нічого, що б злодій захотів украсти. На столі в кухні я залишив записку: