Потім мені в голові сплила думка: "Якщо вже я тут опинився, то чи не випити мені чашку ранкової кави у пристанційній кав'ярні?" Але полінувався й не пішов туди. Зрештою, я не дуже хотів тієї кави. Я подивився на себе у вітрині крамнички квітів. Хтозна-коли на майці з'явилася плямка від томатного соусу.
Дорогою додому на велосипеді я мимоволі насвистував "Canadian Sunset".
Об одинадцятій зателефонувала Мальта Кано.
— Алло! — сказав я, узявши слухавку.
— Алло! — сказала вона. — Це дім Тору Окади-сана?
— Так, Тору Окади. — Я з перших слів упізнав голос Мальти Кано.
— З вами говорить Мальта Кано. Передусім щиро дякую вам за те, що так люб'язно погодилися недавно на зустріч зі мною. До речі, ви нічого не запланували на сьогодні пополудні?
— Ні, — відповів я. Бо справді не мав ніяких планів — так само, як перелітний птах не має майна під заставу.
— У такому разі сьогодні до вас навідається моя молодша сестра Крита Кано.
— Крита Кано? — перепитав я сухо.
— Так. Здається, я вам недавно показувала її фотографію.
— Звичайно, пам'ятаю, але…
— Мою сестру звати Крита Кано. Вона — моя заступниця. Перша година дня вам підходить?
— Цілком.
— Тоді дозвольте попрощатися, — сказала Мальта Кано й поклала слухавку.
Крита Кано?
Я почистив пилососом підлогу й прибрав у домі. Зібрав газети, зв'язав їх мотузкою і закинув у шафу, повкладав у футляри розкидані аудіокасети, перемив на кухні посуд. Потім прийняв душ, помив голову, переодягнувся в чисте. Приготував свіжу каву, з'їв сандвіч з шинкою і варене яйце. А тоді, вмостившись на дивані з журналом для домогосподарок, узявся думати, що ж приготувати на вечерю. Зупинившись на рецепті салату з морської капусти і тофу, я вписав у блокнот потрібні для цього продукти. Увімкнув радіо — Майкл Джексон співав пісню "Billie Jean". Я почав думати про Мальту і Криту Кано. Оце так імена у цих сестричок! Справжній дует коміків! Мальта Кано й Крита Кано.
Моє життя справді зробило крутий поворот. Утік кіт. Телефонувала якась химерна жінка. Познайомився з дивною дівчиною й занадився у двір порожнього дому біля доріжки. Нобору Ватая збезчестив Криту Кано. Мальта Кано напророкувала, що знайдеться моя краватка. Дружина сказала, що я можу обійтися без роботи.
Я вимкнув радіо, поклав журнал на книжкову полицю і випив ще одну чашку кави.
Крита Кано подзвонила у двері якраз о першій. Вона мала точно такий же вигляд, як на фотографії: невисока, тихої вдачі жінка років двадцяти з лишком. Її зовнішність прекрасно передавала стиль початку шістдесятих років. Якби "American Graffiti"[17] знімався в Японії, то Крита Кано могла б стати постійною статисткою і без гриму. Та ж сама, як і на фотографії, зачіска: розпушене волосся із закрученими вгору кінцями. З чола воно було стягнене назад і закріплене великою блискучою шпилькою. Чорні брови акуратно підведені олівцем, накладні вії таємничо відтінювали очі, губна помада вміло відтворювала колишню моду. Здавалось, досить дати їй у руки мікрофон, і вона заспіває "Johnny Angel".
Однак її одяг був набагато простішим і непримітнішим від макіяжу. Можна сказати, робочим: проста біла блузка і вузька зелена спідничка. Жодних прикрас. Вона тримала під пахвою білу лаковану сумочку, на ногах — гостроносі білі туфельки-човники. Малюсінькі, з тонкими, як грифель олівця, каблуками, вони здавалися іграшковими. Я просто здивувався, як вона змогла в них дійти до нашого дому.
Я запросив її зайти, посадив на диван і запропонував підігрітої кави. Запитав, чи вона вже їла, бо здалася мені голодною. Відповіла, що ні, ще не обідала.
— Та ви не турбуйтесь, — поспішила вона додати. — Зазвичай на обід я їм дуже мало.
— Справді? — сказав я. — Не соромтесь. Бо сандвіч я приготую запросто. Давно звик умить робити такі дрібниці.
Крита Кано похитала злегка головою.
— Дякую за люб'язність. Та ви справді не завдавайте собі клопоту. Досить кави.
На всякий випадок я таки приніс тарілку з шоколадним печивом. Крита Кано з'їла з охотою чотири штуки. Я з'їв дві й випив кави.
Покінчивши з печивом і кавою, вона начебто трохи заспокоїлася.
— Я прийшла сьогодні як заступниця моєї старшої сестри, Мальти Кано, — сказала вона. — Мене звати Крита. Звісно, це не справжнє моє ім'я. Справжнє — Сецуко. Я назвалася Критою, коли стала допомагати сестрі. Це, так би мовити, мій робочий псевдонім. До острова Крит я не маю жодного стосунку й ніколи туди не їздила. Це сестра так вибрала псевдонім, щоб підходив до її імені. А ви, Окада-сан, часом не бували на Криті?
Я відповів, що, на жаль, ні. Не бував і найближчим часом туди не збираюся.
— А от я хотіла б коли-небудь поїхати на острів Крит, — сказала вона і з серйозним виразом на обличчі кивнула. — Крит — найближчий до Африки грецький острів. Великий острів, на якому колись процвітала стародавня цивілізація. Моя сестра Мальта бувала там і каже, що це чарівна місцевість. Там сильні вітри й надзвичайно смачний мед. А я дуже люблю мед.
Я кивнув, хоча не дуже охочий до меду.
— Я прийшла до вас сьогодні з одним проханням, — сказала гостя. — Якщо ви не проти, я хотіла б узяти у вашому домі пробу води.
— Води? — спитав я. — З водогону?
— Це мене цілком задовольнило б. Та якщо десь тут поблизу є колодязь, то я хотіла б набрати води й звідти.
— Зовсім поблизу, здається, немає. Точніше, є, але на чужому дворі, до того ж уже давно без води.
Крита Кано спантеличено глянула на мене.
— Справді без води? Точно?
Я згадав глухий звук, який почув тоді, коли дівчина кинула камінь у колодязь порожнього дому.
— Колодязь справді висох. Це точно.
— Ну гаразд. Тоді з вашого дозволу візьму пробу з водогону.
Я провів її на кухню. Вона добула з білої лакованої сумочки дві маленькі пляшечки, як для ліків. Одну наповнила водою з-під крана й ретельно закрутила кришечку. Потім сказала, що хотіла б зайти у ванну. Я завів її туди. Там сушилася білизна й панчохи Куміко, але Крита Кано, не звертаючи на них уваги, відкрила кран і набрала води в іншу пляшечку. Закрутивши на ній кришечку, перевернула її догори дном, щоб перевірити, чи не протікає. Кришечка на кожній пляшечці мала свій колір: синій для води з ванни, зелений — з кухні.