— Інакше воно не може бути! — признав Добриня. —Бо відкіля взяли б у городі стільки землі?
А князь Володимир сказав:
— Треба поставити сторожу біля насипу на всю ніч. Але й сторожа не встерегла, земля таки зникла.
— Тепер я вже й сам не розумію, як вони це роблять? — замітив князь Володимир.
Аж одного дня зголосився в князя молодий дружинник.
— Княже! — сказав він. — Я викрив тайну: як і кудою крадуть корсуняни землю з нашого насипу.
— Кудою? — питає цікаво Володимир.
— Вони підкопали в одному місці городський мур і цим отвором носять землю з нашого насипу. В городі сипали цю землю в себе на агорі.
— Хитро придумали! — признав князь Володимир. — Але тепер поставимо сторожу саме невподалік цього підкопу. І треба вже мені почати рішучий наступ на город.
І став князь Володимир готовитися до наступу. Саме тоді принесли князеві Володимирові стрілу, що впала з Корсуня невподалік княжого намету. До стріли був причіплений платок, а на ньому написане щось грецьким письмом.
Князь велів покликати дружинника-варяга, що знав грецьку мову й умів читати грецьке письмо.
— Прочитай це! — сказав йому князь.
Він читав: "На схід від твого табору є криниці, а з них тече рурами вода в город. Прокопай ці рури й не пусти в город води, і корсуняни піддадуться". І підпис був під сподом: "Анастазіос".
Князь дуже зрадів і промовив:
— Ах, це, певно, Настас, родич священника Григорія! Певно, священник уже зазделегідь повідомив його про ціль мого походу.
І зараз велів князь копати землю, щоб відшукати водопроводи та перетяти їх.
Вкоротці дружинники докопалися до водопроводів і відтягли корсунянам доплив води. Гірко стало корсунянам без води. Вони ще держалися кілька днів, а там і вислали посольство до князя Володимира.
— Піддаємося, пощади нас! — переказали посли.
1 ввійшов князь Володимир із дружиною в город та зараз таки післав посла в Царгород до грецьких
царів.
— Це"і ват славний город узяв я! Чую, що маєте сестру, ще дівчину. Дайте її мені за жінку. Коли ж не віддасте її за мене, то піду й візьму ваш Царгород, так, як узяв Корсунь.
І стривожилися царі Василь і Константин та дуже зажурилися.
— Лихо буде! — сказали. — Цей київський варяг, син славного Завойовника, готовий справді виконати свою погрозу.
І по нараді вислали послів до князя Володимира в Корсунь з таким предложениям:
— Не ялося християнам віддавати дівчат за поган. Коли охрестишся, тоді віддамо за тебе сестру нашу. Тоді ти теж і царство небесне осягнеш, і будеш однієї віри з нами. Коли ж не схочеш охреститися, не зможемо віддати сестри нашої за тебе!
На це сказав князь Володимир царським послам:
— Скажіть вашим царям від мене таке: — я охрещуся, бо вже давніше пізнав закон ваш, і сподобалися мені й віра ваша, й богослужба ваша, бо про це говорили мені мужі мої, що їх післав був у Царгород.
Посли негайно поспішили назад у Царгород та переказали царям відповідь князя Володимира. Обидва царі зраділи такою відповіддю.
— Тільки біда, — сказав цар Константан, — з нашою сестрою! Вона не схоче віддаватися за варварського князя, що його досі ще навіть на очі не бачила.
— Мусить погодитися! — відповів цар Василь. — Бо це для добра нашої держави. А що не бачила його, то це пусте — поїде й побачить!
І обидва царі стали намовляти свою сестру, царівну Ганну, щоб згодилася стати жінкою князя Володимира.
Царівна Ганна довго-довго опиралася тому предложению братів, однак укінці таки послухала й піддалася їх намовам.
Тоді царі переказали князеві Володимирові:
— Охрестися вперше, а тоді пішлемо до тебе нашу сестру!
Але князь Володимир боявся, що грецькі царі можуть потім не додержати умови, бо знав добре хитрість грецьку, й тому переказав:
— Пришліть священників з сестрою, хай охрестять мене, а потім повінчають нас!
Побачили царі, що князь Володимир рішучий, і стали говорити царівні Ганні:
— Нема ради, сестро, мусиш їхати в Корсунь! А вона вдарила в плач:
— Не хочу, не поїду, це якась дика країна, десь на краю світа.
— Як не поїдеш, — сказав їй на це цар Василь, — то стягнеш на нас велике нещастя. Князь Володимир приїде і здобуде Царгород, тебе візьме силою вже не як на жінку, але на рабиню.
А цар Константин додав:
— Не думай, сестро, що це дика країна. Наші купці їздять туди й оповідають, що це багата и гарна країна, а в їх столиці Києві є вже багато християн, що мають там церкву свою та священників.
А цар Василь став Ганні предкладати:
— І заслугу матимеш, сестро, перед Богом, що причинишся до схрещення такої могутньої держави й такого великого народу та що стільки нових вірних дістане християнська Церква. По вічні віки згадуватимуть тебе з вдякою всі покоління цього великого народу.
— 1 подумай над тим, — докинув цар Константин, що коли київський князь не охреститься в нас, то звернеться до Риму й там охреститься, а це ніяк не вийде нам на користь.
І так вкінці намовили царівну Ганну, що вона згодилася їхати в Корсунь.
Надійшов день від'їзду. Царівна Ганна прощається з братами та з родиною й заливається слізьми.
— Як у полон іду, — каже, — краще б мені тут умерти! І сказав їй на те цар Василь:
— Подумай, сестро, над тим, що тобою Бог наверне руську землю в покаяння, а грецьку землю вирятуєш від лютої війни. Чи ж не бачиш, кілько зла сотворили русичі грекам? А як вони стануть християнами, то будуть під грецьким впливом і будуть нам помагати проти наших ворогів.
1 так ледве заспокоїли її. Царівна Ганна війшла на корабель і тут ще з плачем прощалася з родиною. Разом з царівною їхало духовенство та високі державні достойники.
І поплив корабель до Корсуня.
Корсуняни знали вже, що має приїхати царівна Ганна з духовенством, тож, як тільки здалеку побачили, що наближається корабель із царським стягом, юрбою подалися до пристані, щоб повітати її.
І як царівна вийшла з корабля в супроводі світських достойників і духовенства, привітали її голосними радісними окликами:
— Слава, слава царівні Ганні!
Князь Володимир не міг вийти на стрічу своїй судженій, бо саме тоді занедужав на очі так, що зовсім не бачив. Вислав за себе дядька Добриню з почотом, і цей виправдував князя перед царівною.