Між боярами й городянами були теж такі, що бачили різні богослужения, бачили теж і грецьке. І вони признавали:
— Так, богослужения грецьке дуже гарне! А один з старих бояр завважив:
— Княже, коли б грецька віра була лиха, коли б була неправдива, то не прийняла б була її твоя бабуня, велика княгиня Ольга, що була наймудріша з усіх людей.
Князь Володимир радів, що все йде так по його думці.
"Легко прийде мені завести в Києві християнство. А як Київ охреститься, то за ним скоро підуть всі інші городи та села", — думав Володимир.
Але своєї думки князь не висказував ще голосно.
Бачать бояри, що князь ніщо не говорить, то стали говорити йому:
— Чим скоріше, княже, візьмешся за діло — тим легше прийметься воно, бо противники нової віри не матимуть часу підбурити нарід проти неї.
— Так, так, як найскоріше треба нам стати християнами! — говорили інші.
Аж тепер сказав князь:
— Коли всі ви згідні, то й я з вами! Тільки скажіть іще: де нам прийняти хрещення?
На це заявила рада:
— Не наша в тому голова, приймемо там хрещення, де буде твоя воля, де тобі буде любо!
На тому скінчилося. Князь Володимир попрощав радних бояр і старійшин городських, і вони розійшлися до своїх домів.
Мигом розійшлася вістка по всьому Києві, що князь Володимир із радою бояр і старійшин міських рішили кинути стару віру, а прийняти нову, християнську. Християнська віра не була в Києві новиною. Вже здавна було тут чимало християн обох обрядів, а більшість із них була грецького обряду. Але ж більшість киян усе ще таки держалася старої віри, не так із переконання, як радше тому, що так вірили батьки, діди, та прадіди.
Одначе були ще в Києві завзяті погани. А перед між ними вели жерці. Найзавзятіше виступав проти християн Перунів жрець Боримир. Він то, чотири роки тому, підбурив був нарід проти варяга Теодора, що, як християнин, не хотів дати свого сина Івана на жертву Перунові. І на заклик Боримира товпа збурила Теодорову садибу, і він враз із сином погиб під розвалинами дому.
І тепер найзавзятіше виступав проти християн Боримир.
Він голосив скрізь:
— Люди, коли приймете християнську віру, наші боги важко покарають вас за те.
І на диво мало було між киянами таких, що притакували йому. І це його найбільше злостило. І він кричав по вулицях:
— Перун24 кине громами на вас та спалить увесь Київ, бо стане йому до помочі Стрибог25 із унуками своїми, вітрами. Богиня Хмара не дасть дощу, й буде посуха, Сварог2<^ спалить усе збіжжя, а Морена нашле на город недуги й пошесті та вигубить усіх тих, що відречуться старих богів...
Але й ці страшні погрози не викликали вже в нікого тривоги. Люди говорили:
— Ось є в Києві вже чимало християн, та якось не карають їх наші старі боги!
— Не тільки не карають, але їм якось краще живеться, ніж нам! — говорили деякі сміливіші, що їм Бори-мирові заклики та погрози не припадали до вподоби.
— Бо є між ними згода і любов! — говорили інші. —Вони одні одним помагають у потребі, й життя їх чисте та побожне, — говорили ще інші. — Видно, що їх Бог помагає їм!
Тільки старі жінки потакували Боримирові та ходили гуртом за ним і теж кликали:
— Не кидайте старих богів, бо боги страшно покарають вас! ,
Аж одного дня справді зірвалася буря й били громи. 1 вдарив грім у Боримирів дім, який почав горіти.
Погани не хотіли рятувати Боримирового дому, бо казали: "Це Перунів вогонь — то гріх гасити його!"
Кинулися гасити вогонь християни і вгасили, бо, на щастя, не було вітру.
Тоді говорило багато поган:
— Видно, християнський Бог правдивий! Боримир грозив, що Перун спалить Київ, а тут грім ударив саме в його дім. Мабуть, Бог християн хотів показати Боримирові, що його погрози пусті.
— І християни вгасили вогонь! Якби не вони, був би Боримир погорів дотла! — додавали інші.
Та Боримир не піддавався.
— Це за вас Перун мене покарав! — говорив він на оправдання своїх погроз.
І дальше виступав проти християн.
ХРЕЩЕННЯ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА
А князь Володимир роздумував дальше над тим: як би то прийняти християнську віру з Греції так, щоб через це не стати підвладним грецького царя. І радився з дядьком Добринею. А Добриня казав:
— Коли хочеш, щоб грецькі царі вважали тебе за рівного собі, то треба тобі поріднитися з ними. У царів Василя й Константина є сестра Ганна. Отже засватай її...
— Ба, а як мені відмовлять — тоді я ще більшого сорому наберуся!
І задумався, а по хвилині вже весело сказав:
— Знаю вже, що зроблю: я їх змушу до цього!
— Як саме? — спитався Добриня.
— Піду на них війною!
— Похід, війна — це двосічний меч! — завважив на те Добриня.
— Авжеж! — притакнув князь Володимир. — Але я не піду на сам Царгород, піду тільки на Корсунь28. Обложу його та здобуду й тоді аж зажадаю царівну за жінку. Царі очевидно не схочуть віддати сестру за поганина, та я тоді заявлю їм, що радо охрещуся.
— Так, це добра думка! — признав Добриня.
І став князь Володимир готовитися до нового похЬ-ДУ-
Весною 988 року рушив князь Володимир походом на Корсунь. Несподівано підплив із великим числом човнів під город і вислав до корсунян домагання:
— Піддайтеся, а ні — то збурю ваш город!
Але корсуняни не думали піддаватися. Вони зачинилися в городі й завзято боронилися.
Судна князя Володимира стояли в заливі на віддаль льоту стріли. Хоча і завзято боролися корсуняни, то чим дальше, тим важче приходилося їм. Князь
Володимир висадив половину свого війська на сушу і в той спосіб обложив город від суші й від моря. І знову переказав корсунянам: — Коли не піддасьтеся, стоятиму тут хоча б і три
рСКИ!
— Ми не піддамося! — заявили корсуняни твердо.
— Тепер став князь Володимир приготовляти військо до наступу. 1 велів сипати насип, щоб легше можна було дістатися на стіни города.
Та дивне диво діялося з тим насипом! Що за дня насиплять, то через ніч зникає, й рано вже з насипу ні сліду.
— Тут якісь чари діються! — говорили Володимирові дружинники.
— Аж одного дня завважили на агорі29 города Кор-суня високий насип. Зараз донесли про це князеві Володимирові. Йому відразу стало ясно, відкіля взявся цей насип.
— Це напевно корсуняни ніччю забирають землю з нашого насипу та зсипають її на своїй агорі — сказав князь до дядька Добрині.