Спочатку через люк довго сипалися чемодани й клунки, банджо й балалайки. Американців ще не видно, а по трапу клубком котяться їхні строкаті манатки. Ось і вони! Всі молоді, років по двадцять п'ять, не більше. Хлопці здорові, один в один, з однаковим рум'янцем. Не знаю чому, але в усіх тридцятьох був чудовий настрій. Може, тому, що додому поверталися? Рухалися вони так швидко, що в кубрику зробилося тісно від їхньої штовханпни й галасу. Одразу кинулися до ілюмінаторів і швидко роздраїли їх. В кубрику стало холодно — хоч вовком вий.
Хоч була й зима, американці носили білі тропічні безкозирки, на ногах — полуботипки та фільдекосові шкарпетки з резинками. Коли хтось сяде на рундук, короткі штани задеруться, й видно голі волохаті ноги з міцними м'язами. Холоду вони, я перекопався, не боялися, і я став їх за це поважати. Вони покидали свої довгі бушлати куди завгодпо, і в усіх на грудях заблищали наші значки: "Ворошилов-ський стрілець", "Готовий до праці й оборони". На якогось
юнгу вони не звертали уваги, дивилися крізь мене, ніби ^зь порожню пляшку
раптом озвався телефон, один з американців щось сказав.
Ст0__я не зрозумів, але це прозвучало такі
Уай, уай, уай, уай... Доки я говорив по телефону, всі тридцятеро терпляче мовчали, і я відзначив їхню делікатність. Молодці — не забажали/ Дзвонив мені з салону помічник командира капїтан-Ідейтенант Григор'єв.
І — Слухай, юнго, вони вже там? — запитав він. І Тут,— говорю.— Вже закурили. їм можна курити?
— Хай димлять, все-таки гості... Ти — ось що! — наказав мені помічник.— З досвіду життєвого знаю, що американці не люблять нічого зачиненого. Ні банок, ні пляшок, ні люків, ні ілюмінаторів. Через це, папевно, німці так гарно їх і топлять. Але ми в утопленики поки що не поспішаємо...
_ Товаришу капітан-лейтенант,— доповів я,— тут уже
всі ілюмінаторі навстіж. Що мені робити? Лаятися з гостями? Чи хай живуть, як хочуть?
— Як дамо хід, одразу задрай. І — простеж... Зрозумів?
— Єсть!
Трубкою — клац. Розмову закінчено. Всі тридцятеро американців враз заговорили. Один з унтерів, певно, старший у команді, став навпроти мене і щось довго розпатякував по-англійськи. Ляснув мене по лобі, потім себе й показав на свій годинник. Я, звичайно, нічогісінько не зрозумів, зате відповів йому правильно:
— Олл райт! — кажу.— О'кей! — кажу...
Він одразу заспокоївся і знову включився в загальну розмову тридцяти. Чую, як, чіпляючись за каміння на грунті, під нами з гуркотом поповзли якорі. Ага, вже вибирають. Почав я задраювати ілюмінатори, обходячи весь кубрик за годинпиковою стрілкою. Озирнувся — за мною, також за годинниковою стрілкою, ідуть американці й розкручують ілюмінатори. Ні злості, ні хвилювання. Адже бачать, що я зачиняю — проте спокійно розкручують. І при цьому продовжують розпатякувати з приятелями. Тоді я запустив вентиляцію в палубу і, зроду не знаючи англійської мови, закричав по-англійськи:
— Камарад, ілюмінатор — ноу, а вентилятор — ієс! Зрозуміли. І не образились. Есміпець залишав
іоканьгу...
Американці стали помічати мене, коли я приніс їм з кам-Уза перший обід. Тут вони втямили, що я не для меблів, а поважна персона на кораблі. Почали вони поплескувати
мене по плечах. З тону їхніх голосів я ярозумів, ЩО Я ЇМ 1 добаюся. Варто було мені просунути в лаз мідний бачсі? з супом, як союзники здіймали такий лемент, що й словами не передати. Щось на зразок!
— Ай-йо-йо! Е-е-е... Во!
Спостерігати, як вони їдять, сама насолода. Одразу просять принести друге. Змішують Його з супом. Копирсаються в компоті. Виловлюють грушу, сливу. Роздивляться все Щ. не припиняючи бурхливо дискутувати. Тоді хлюпонуть компот туди ж, де суп і друге. Все це перемішають і їдять так що аж за вухами лящить. Білого хліба краще не нести —! І не їстимуть. Зате жадібно накидаються па наш чорний. Я тягав їм чорний хліб підносами — все змолотили! І крихти не залишилось.
Пообідавши, бачу, Один встає з-за столу. З кухлем у р ці прямує до лагуна. Взяв бутель з екстрактом. Збовтнув і роз— ' дивляється його на світло. Навіть не понюхав — що тут, і І набулькав собі півкухля. Тут я його й схопив за руку:
— Що ти робиш? — кажу Йому.— Мені, зрозумій ти, цього мотлоху не шкода. Але ти аж до Америки не розкра-вишся...
Здається, він зрозумів лише одне слово "Америка". Долив у кухоль води й вихилив. Я думав — тут йому й капець. Та нічого не • сталося. Навіть не скривився. Взяв зубну щітку й пішов у гальюн зуби чистити. За ним підходить другий. Також набулькав собі півкухля екстракту. За розмовою навіть водою не розбавив. Висмоктав до дна. І також почалапав зуби чистити. Так вчинили всі тридцятеро. З бутля, виданого нашим двом бойовим частинам на цілісінький місяць, ні краплини не залишилося.
Хто їх знає? Може, їм і смачно?
Доки дійшли ми до Мурманська, я ледве ноги волік. Не встигнеш ще своїх хлопців нагодувати, посуд сполоснути, як треба бігти на камбуз — годувати американців. Намучився я з ними. Але Курядов мав рацію: американців цілком влаштовувала та груба екзотика, яку ми їм пропонували. 1 зїйніли вони на берег у такому самому чудовому настрої, п якому ми їх прийняли в Іоканьзі... Після унт.ерів у кубрику залишилася велика купа яскравих журналів, де було безліч фотографій — Гітлера з вівчаркою, Герінга з жезлом, Гіммлера з курицею, Геббельса з сім'єю — все те, що в нашій пресі з'являлося лише в карикатурах. Довго ще після американців ми з найнесподіваніших місць витягали то черевик, то яскраву шкарпетку, то пачку сигарет. Роззяви!
в г буі
гаї
а чу.
Потім у наш кубрик спустився капітан другого рангу —
"емер Кажуть, у вас є я;урнали з картинками. Дасте почитати? ....
Ми віддали йому журнали, і він їх, певна річ, не поверив У каюті капітана другого рангу їх також не було. Гадаю, що в утиль їх також не здали. "Смерш" потім запитав мене:
— По-росшськи хто-пебудь говорив?
_ Тільки я по-російськи й говорив. А вони по-своєму.
— Дарували тобі що-небудь?
__Так. Шоколад. Сигарети. Я не взяв.
Міг би й узяти. Гріха не було б. Що, мало ти з бачком тягався? Рядові американці — парод щедрий, і до росіян вони добре ставляться...