Клас дружно зрадів:
— У нас Фіггікін рудий! Якщо його два роки не підстригати, він увесь флот вабезпечить рудим волоссям. Можна буде й за кордон продавати!
Зайцев навіть не всміхнувся.
— При всій моїй повазі до товариша Фінікіна мушу одразу його засмутити. Волосся для приладів беруть від рудих жінок.
Вік живи — вік учись.
— А чому від жінок, товаришу лейтенант?
— Жіноче волосся м'якіше, піддатливіше до атмосферних впливів і еластичнїше. Підійдіть-но до столу. Спокійніше, не юрміться. Ось він, цей прилад, дуже важливий у морській метеорології. Завдяки йому корабель своєчасно уникає вибухонебезпечної сухості або вологості в погребах, де зберігаються боєприпаси.
Зайцев дозволяв юнгам не лише дивитися, але й мацати пальцями, крутити барабан автомата. Не біда, якщо зіпсують навчальний прилад,— важливо навчити!
— Надивилися? По "місцях. Відкрийте зошити. Хто з вас чптав книгу Лухмапова "Солоний вітер"?
З'ясувалося, що половина класу знайома з нею.
— Добре! — похвалив їх Зайцев.— Лухмапов, колишній капітан вітрильника "Товариш", написав вірші... Багатовіковий досвід британських мореплавців виявив ряд навдивовижу точних прикмет погоди. Лухманов, щоб краще запам'ятати, виклав ці прикмети у віршах. Звичайно, всі знають: як вечірнє небо бурякове, нічого боятись морякові, а коли уранці червоніє, то моряк ніколи не радіє... А ось ознаки по хмарах:
Райдуга вранці — справа негожа, Райдуга ввечері — днина погожа. Коли сонце сіло в воду,
Можна гарну ждать погоду. Коли сонце сіло в хмарку, Бійсь одержати припарку. Ввечері небо коли у вогні, Вранці аорю огортають тумани,— Справжні прикмети в погожому дпі, І парусів додають капітани.
Савка, записуючи вірші, втішався, і урок закінчився непомітно.
— _ Вітаю вас,— сказав Зайцев на прощання,— до Сав-
ватьєва прибув викладач електрона вігаційних інструментів. Тямущий спеціаліст флоту, мічман Сайгін, прошу любити й поважати.
— Уррр-а! — зраділи юнги, схоплюючись з-за столів.
— Чого радієте? — здивувався Зайцев.— Мічман Сайгін зараз дасть вам перцю...
— Ми радіємо зовсім з іншої причини,— зізналися юнги...
Дзвінок — і з чемоданчиком у руці мічман зайшов до класу стернових. Звичайний мічман, яких багато на флоті. Лише малого зросту. Та на лівому рукаві кітеля два золоті шеврони, це означало десять років служби понад строк. Що було неприємне в Сангіна, то це солоденька усмішка. Проте юнги вже розуміли, що зовнішність людини, буває оманлива. Той же Аграмов спочатку якимось страховиськом здавався юнгам, а тепер вони упадають за ним усією душею.
Сайгін діяв мовчки. Покопирсався у своєму чемодані, і в руках у нього раптом з'явилася дзига. Найзвичайнісінька дитяча дзига з магазину іграшок. Не поспішаючи, мічман запхнув чемодан під стіл і — усмішка! усмішка! усмішка! — розкрутив дзигу на нлощипі столу. Юнги дивились, як крутиться іграшка, і нічого не розуміли. Адже Сайгін до них ще й словом не прохопився. Схоже було на те, що мічманові просто закортіло трохи погратися...
Нарешті мічман озвався:
— Оп! — і лінійкою підсік дзигу знизу.
"Г^епеР дзига крутилася на самісінькому кінці лінійки, і Сайгін обійшов з нею весь клас, продовжуючи усміхатися. Почулося:
— Оп! — із лінійки дзига перестрибнула на підвіконня... Дзига перестала крутитися, і мічман уже не всміхався:
— Усім нам знайома ця іграшка,— почав він.— Проте талановитий Леонард Ейлер ставився до дзиги з великою
повагою. Він здогадувався, що дзвта ховає в собі загадку але... яку? Якби дзига була лише іграшкою, то її властивості не стали б вивчати такі корифеї науки, як Софія Кова-левська, академік князь Голіцин, кораблебудівник Крилов та батько російського повітроплавання Жуковський. Раджу вам забути про іграшку... Зараз перед вами відчиниться вікно в новий світ.
Сайгін підсмикнув рукави, пібн фокусник на естраді, і знову тицьнувся у свій чарівний чемоданчик. Він витяг звідти прилад, що виблискував нікелем. У системі карданових кілець розташувалася дзига — але вже масивна, на шарнко-пїдпшпниках.
— Про карданний підвіс ви вже знаєте. Саме завдяки йому вісь дзиги й крутиться в будь-якому напрямку, а сама дзига ніби підвішена у вільному просторі. Через це вона й перестала бути іграшкою, а перетворилася на особливий прилад, що має назву г і р о с к о п... Пїдійдіть-но хто-не-будь!
Артюхов наблизився до гіроскопа. Мічман наказав йому:
— Натисніть на будь-який кінець осі зліва направо. Федя легенько штовхнув гіроскоп по горизонталі.
— Тепер штовхніть ного знизу вгору... сміливіше! Артюхов виконав наказ.
— Ви перекопалися, що гіроскоп охоче вас слухається?
— Так,— кивнув Федя.— Дуже добре переконався.
— Тоді сідайте на місце.
Сайгін дістав з кишені довгий тонкий шнурок.
— Зараз ми примусимо цей гіроскоп працювати.
Він протяг шнурок в отвір на осі гіроскопа і на всю довжину намотав його на вісь. Потім узявся за кінець шнурка, притих, папружуючись перед ривком, і сильно рвонув шнурок на себе. Гіроскоп стрімко почав обертатися, клас наповнився рівним пиючим звуком. Сайгін заховав шнурок у кишеню.
— Гіроскоп працює,— сказав він, знову солодко всміхаючись.— Зверніть увагу, зараз його вісь дивиться он у той куток класу. Уявіть собі, що він крутиться годину, дві, три, чотири години. Куди, на вашу думку, буде спрямована вісь гіроскопа, скажемо, годин через п'ять-шість?
Ніхто не знав. Почулися припущення:
— Туди ж... у куток.
— Неправда! — раптом вигукнув Сайгін.— Через п'ять-шість годин постійного обертання гіроскоп спрямує свою вісь ось у це вікно.
Єдиний видих, що свідчив про здивування юнг.
_ д ВСе так просто,— приголомшив їх мічман.— Ви зов-
. забулн про Землю! Гіроскоп збереже своє положення в просторі незмінним. Але ж Земля за цей час здійснить оберт. За двадцять чотири години роботи гіроскоп обведе своєю' віссю всю кімнату і через добу спрямує знову в цей куток... Ви мене зрозуміли?
Оберталася планета, і ніби незалежно від неї крутився гіроскоп. Сайгін рукою зупинив його рух. Ротор одразу ожив. Чергуючись у виблисках нікелю, замиготіли його карданові кільця, що обіймали гіроскоп, який уже відпочивав від швидкого бігу.
_ Відкрийте зошити, "запишіть великими літерами. Слово в слово, як я вам скажу. Диктую: "Вісь вільно підвішеного гіроскопа зберігав в світовому просторі незмінний напрямок"... Оце і є перше, найосновнїше правило гіроскопа!