— Випадок обурливий,— сказав замполіт.— Звичайно, апення — дурниця, важливий сам факт крадіжки. Поскочін
тільки-но починає служити і ВНЇЄ так зганьбив себе. Вам ві-"омо, щ0 подібне на флоті ие пробачається. Ми мусимо бути-принципові й суворі. Чортополох — геть з поля!
Росомаху попросили охарактеризувати Поскочїна.
_ Поганого за ним не велося. Я завжди вваяїав його
хорошим, дисциплінованим юнгою. Що з ним скоїлося, я й сам не розумію.
Поскочін, також не комсомолець (мало ще років), плакав і повторював одне й те саме:
— Як ви не розумієте? Просто солодкого захотілося... Кравцов твердо вдаряв ребром долоні по краю стола:
— Чи подумав ти спочатку про паскудність свого вчинку?
— Ні, не думав. Як побачив солодке, так мене й потягло.
Савка, переживаючи за Колю, підняв руку.
— Можна я?
Йому дали слово, і він сказав коротко, але гаряче:
— Я так думаю, що юнга Поскочін усвідомив усю ганебність свого вчинку, і надалі він так не робитиме.
— Ну, це ВНЇЄ розмова для дитячого садка,— заперечив Щедровський.— Якщо всі на флоті, скоївши провину, говоритимуть, що вони більше не будуть, то на що перетвориться служба? Треба міркувати серйозно.
Росомаха, кашлянувши в кулак, несміливо сказав:
— І справді, товариші, давайте серйозніше... Замполіт подивився на старших юнг:
— Хто з комсомольців хоче висловитись?
— Я!
Над столом підвівся комсорг ДНЇЄК Баранов. Він був гарний юнак. Широка голландка навипуск чудово пасувала його стрункій статурі, і навіть стрижка наголо не псувала його, як інших юнг, а здавалась особливою зачіскою.
— Давай! — сказав йому Кравцов.
— Моя думка особлива,— почав ДНЇЄК.— Вваяїаю, що Коля Поскочін вчинив з цим триклятим варенням правильно!
— Ч^було так несподівано, що спочатку Дяїека не зрозуміли. Вперто труснувши головою, він вів далі:
— Флот куркульських замашок не любить. Юнга Поскочін самовільно розкуркулив Фінікіна, але розкуркулив пра_ вйльно. Як еаведено на флоті? Твое — моє. А моє — твоє. Уявіть на хвилину, що ми зараз сидимо не в землянці, а у відсіку підводного човна. Завтра в цьому відсіку ми, можливо, задихнемося иа дні, то "невже ж ми ховатимемо один від одного якусь там банку варення?
Тиша в кубрику стернових. Тиша...
— Поскочін,— вів далі ДНЇЄК,— вчинив за законами святого морського братерства. Твоє, Фінікін, він узяв, як своє. Але якщо ти візьмеш у Поскочіна все, що забажаєш, він шкодувати не буде, в цьому я твердо переконаний.— Джек повернувся до Щедровського.
— Зрозумійте мене правильно. На чуже ми не зазіхаємо. Посилка прийшла не нам, І Фінікін має право розпорядитися нею, як хоче. Коли б він не такий Нїаднюга, взяв би дві банки варення, приніс би на снідання в камбуз і виставив би на стіл: ось вам, хлопці, смакуйте! Це було б чесніше й порядніше, ніж ховатися під стелею і— там, зігнувшись у три погибелі, насолоджуватися на самоті... Ми не захищаємо Поскочіна! Але мн засуджуємо й Фінікіна!
Ігор Московський сказав коротко:
— Поскочін завжди був хороший товариш, і з ним я пішов би в будь-яку заваруху, хоч і на загибель. А щодо товариша Фінікіна... Я ще б подумав, іти з ним чи пе йти.
Решта юнг погоджувалися:
— Правильно! Що там казати! Не у варенні суть, а щеб усе по-людськи було... Хіба можна так, як Фінікін?
Поскочін схлипнув, щасливий. Фінікін пробурмотів:
— Це не по суті! Варення ж моє з'їли... Факт! Щедровський наказав йому замовкнути:
— Не лізь зі своїм варенням. Тут питання значно складніше...
Здається, офіпери зрозуміли, в чому річ. І зрозуміли правильно. Ситуація розрядилася, і Кравцов лукаво підморгнув Поскочіну:
— Не плач! Флот не видасть — свиня не з'їсть...
Після відбою, коли погасили світло в кубрику, з висоти третього поверху довго чувся сумний передзвін. Це Фінікін у темряві сортував свої банки з варенням.
— Мене обчистили, і я ж винний залишився. Де ж справедливість?
Шамотню з банками припинив вигук Росомахи:
— Слухай! Тобі ще не набридло твоє солодке життя? Усе вщухло. Мир і спокій...
А о шостій ранку — морок огортав Соловки — від битого ляху вже виспівують задерикуваті горни: вставай, иобуд-Ніхто потім і словом пе дорікнув Колю Поскочіна за "ото житейське прогрішєння, зате слова Джека Баранова про морське братерство твердо закарбувалися в пам'яті кожного і вони, ці слова, багато що визначать в їхній долі... Юнги вчилися бути щедрими. Інакше не можна!
Коли закінчилися комсомольські збори, Савка яа вулиці біля землянок наздогнав Щедровського. _ А Огурцов! Що скажеш?
Савка розповів про свої турботи. Бабуси в Ленінграді, батько ще влітку пішов у морську піхоту, під Сталінград, і відтоді не пише.
— Нічого мені пе сигналить! — закінчив Савка свою розповідь.
— Наскільки я зрозумів, ти хочеш навести довідки про батька. Це нелегко. Якщо загинув — швидше надійде відповідь. А якщо пропав безвісти, тоді довго ждатимеш. Звідки батько призивався?
— Він не призивався. Служив на Північному флоті, у такому ж званні, як і ви... Був комісар.
— Ну, комісарів тепер нема. Гаразд,— сказав замполіт.— Зробимо запит, але на швидку відповідь не сподівайся. Сам знаєш, яка йде війна. Не до листування.
Щедровський глянув на годинник, потім па небо, по якому розпускався павиний хвіст північного сяйва. Шумів чорний ліс.
— Комісар Огурцов... Здається, я знав його. Так, зустрічалися якось на конференції.— Щедровський раптом зняв рукавицю й подав Савці теплу долоню.— Біжи до кубрика. Вуха відморозиш.
Вранці, після вмивання в крижаних ополонках, юнги, як завжди, юрмились у кубриках біля розкладу занять, що роз-червонілі з морозу, захекані від бігу по кучугурах. Обговорювали день, який тільки-но починався.
~~ Перший урок — слунїба погоди, Зайцев веде.
Метеорологія, таємниці стихій... Лейтенант Зайцев, вав-изди^елегантний, трохи ущшитивий, цікавив юнг сам по собі, але и предмет свій вів цікаво.
Що в нас було в суботу? — запитав він, сідаючи за
Тиск. Циклони. Мусони ж пасати.
— Ага. Анероїди і барографи я вам уже читав? Читали. Зупинилися на вологості повітря.
— Так. Отже, сьогодні пробіжимо далі.
Зайцев вирушив гуляти поміж рядами столів, розливаючи аромат одеколону.
— Значення служби погоди в нинішній війні незмірно зросло. Від метеодовідок залежать дії армій-та флотів, залежить наслідок битв на воді й у повітрі. Перед вами — гі_ грограф, прилад для автоматичного записування вологості повітря. В основі його дії — властивість людського волосся скорочуватися або видовжуватися зі зміною вологості в атмосфері. Причому, як з'ясували вчені, найкраще реагує па вологість руде волосся.