— А який найголовніший прилад у кораблеводінні?
— Голова,— відповідали педагоги...
Ось і вечір. Засвітилися вікна в землянках радистів, а в роті стернових затопили печі. Поплив над лісом смачний димок.
Велике людське життя кожного юцги тільки починалося. Саме в листопаді, коли радянські солдати почали знищення армії Паулюса під Сталинградом, коли ворога вигнали з передгір'я Кавказу, юнг привели до присяги.
Було цього дня якось незвично тихо над озерами й лісами давніх російських островів. Нечутно падав м'який сніжок. Навіть не хотілося вірити, що за тисячі миль звідси гримить у брязкоті гусениць танків велика битва...
Ще з побудки юнги відчули деяку врочистість. З нагоди свята стіл у кубрику заслали червоною тканиною. З плакатів дивилися на юнг — зі славного минулого — Ушаков і Сенявін, Нахімов і Макаров. На камбузі панували чистота й лад. Замість чаю — какао. Вертались у свої роти з піснями про морську гвардію:
А ворог лиш з'явиться тільки. Його доганяє наш гнів! Форсунки відкриті, і в топках Вирують дотопи вогнів. Вривайтесь, торпеди, в глибини, Лети за снарядом снаряд...
Від тамбура днювальний оповістив кубрик:
— У боцманів уже прийняли присягу... Сюди йдуть! Класи Колесника й Росомахи вишикувались уздовж
"бортів" кубрика. З вулиці внесли засніжені карабіни. Флотського зразка, трохи вкорочені з цівки, вони в теплому затишку зберігали пежйвий холодок. Боронована чорнота-стволів мимохіть настроювала на суворість. Савка подумав про батька: "Лише один лист, а в Сталінграді вже наступають... Невже лист був останній?"
— Струнко! — виструнчилися старшини.
До кубрика стернових увійшли контр-адмірал Бронев-ський, офіцери політвідділу гарнізону, Аграмов із Щедров-ським. За ними спритний писар бази ніс під пахвою теку з текстом присяги. Юнг привітали, потім почали викликати за алфавітом.
Перший наблизився до столу Федя Артюхов. Хвилювання своє він видав лише тим, що читав присягу занадто голосно... Він її прийняв!
— Розпишись ось тут,— сказав йому писар.
Дзвінко й радісно дав присягу Джек Баранов, другий за алфавітом. Савка терпляче чекав своєї черги.
— Огурцов! — покликали нарешті від столу. Зброя ще не відігрілася в кубрику — мерзла рука.
— ...присягаюся бути чесним, хоробрим, дисциплінованим, пильним воїном,— вимовляв Савка,— Я присягаюся добросовісно вивчати військову справу, всіляко берегти військове й народне майно і до останнього подиху бути відданим своєму народові...
Вже наближалися наприкінці дещо сумні, але необхідні в присязі слова, і Савка прочитав їх, стишивши, хоч і не хотів, голос:
— Коли ж зі злого умислу я порушу цю мою врочисту присягу, то хай мене спіткає сувора кара радянського закону... вагальна ненависть... презирство трудящих!
Після цього неквапно ровписався. Зайнявши місце в строю, він не міг стриматися, щоб не оглянути одержану зброю. Це був справжній бойовий карабін, уже без клятої дірки. Ото б такий: йому тоді, вночі, коли він стояв у караулі, страждаючи від своєї безпорадності!
Отже, відсьогодні починалось у них нове життя.
Тепер юнги не давали сцокою своєму командирові роти:
— А коли стрічки на безкозирки? Раніше ж казали, що не можна без присяги. Але ж присягу ми прийняли!
У відповідь Кравцов осліплював юнг білозубою усмішкою:
— Ви не матроси, а юнги! І начальство ще не вирішило, що написати на ваших стрічках-... Подумайте самі — що?
Юнги напружували свою фантазію. Коля Поскочін перевершив усіх:
<— Хай напишуть нам золотом: "Не чіпай мене!"
ЕПІЛОГ ДРУГИЙ
(Написаний Савою Яковичем Огурцовим)
Пізньої осені, якраз у передзим'я, Льодовитий океан страшний — він високо підкидає есмінці. Морок довгої ночі вже повисає над хвилями. Радисти мучаться на вахтах, бо радіодонесення штабів руйнує тріскотнява розрядів північного сяйва. Однієї такої ночі — морозяної та вітряної — міноносці вийшли а Внєнги, щоб відкоїівпювати до Кіркене-са три кораблі. Це булн транспорти, трюми яких наповнені подарунками норвежцям від Радянського Союзу; хліб, медикаменти, будівельний ліс та інше. На швидкості есмінці лунко вибивали з хвиль міріади бризок, і вони на льоту робилися крижинками, що, ніби кулі, обсипали шибки рубок.
Один з транспортерів у складі ескорту здався мені знайомим за своїм силуетом, і я запитав сигнальника:
— А хто це наріває по правому від нас траверзу?
— Це "Волхов"... госпітальний.
Давній знайомий — на цьому судні я плив 8 Соломбали на Соловки.
На той час обстановка в океані була тривожна. Фашисти різко збільшили в Заполяр'ї кількість підводних човнів. Наприкінці війни їхні підводні човни були значно вдосконалені, вкриті шаром ізоляційних пінопластиків, щоб важче було виявити їх у воді. Вони мали дихальні хоботи — "шнорхелі" — й широко зостосовували акустичні торпеди, націлені в машину чи під гвинти кораблів.
На світанку я почував себе дуже погано. Тріщала голова. Разів, напевне, з п'ятнадцять за ніч мене терміново викликали на місток, щоб зняти з навігаційної оптики плівку криги. Із задушливих кубриків — на мороз, потім назад у люки повертаєшся мокрий, хоч викручуй, зуб на зуб не попадає. Захворіло багато, особливо команда, яка несла службу нагорі,"Але своїх постів ніхто, звичайно, не залишив. Ось і
8^
день настав — сірий; у сірому тумані гойдалися сірі тіні кораблів. Я ліг на рундук; раптом почувся вибух, і Одразу просурмили тривогу. Підводний човен торпедував "Волхов", від якого тієї Ж миті й сліду не лишилося,— тільки десь дуже далеко стрибали на хвилях голови людей, ніби в море хтось покидав м'ячі. Доки міноносці займалися гідропошука-ми, бомбамп загапяючн ворога на критичну для нього глибину, наш есмінець промчав над місцем загибелі корабля. Люди з "Волхова" ще плавали, бо їх тримали на хвилях рятувальні жилети, наповнені повітрям. Але всі потерпілі, пробувши в морі не більше п'яти хвилин, були вже мертві. В Баренцевому морі розрив серця від різкого охолодження майже немипучий. Декого вдалося вихопити з води. їх складали на цементну підлогу душової. Повз мене матроси пронесли жінку в кітелі й спідниці — жіночій формі флотського офіцера. Коси її звисали довгими крижаними бурульками, миттю закостенівши на морозі. Жінка була лікарка.