Над лісом завмерла луна. Від озерної осоки розповзався ииан. Тишу порушив різкий ляск по шиї.
— Гей, ти чого там?
— Та комар... Он, бачиш, скільки їх?
— Товариші,— вів далі офіцер,— давайте познайомимось. Л у званні батальйонного комісара, прізвище моє Щедров-ський, буду заступником начальника Школи. А місце, де ми з вами перебуваємо, називається Савватьєвом — названа на честь новгородця Савватія, одного з найпершпх руських людей, який півтисячі років тому висадився на Соловках з моря. Гора з маяком, повз яку ви щойно проходили, має назву Секїрна. Секїрна — бо в сиву давнину когось дуже висікли, але кого — — невідомо... Якщо в когось є запитання — прошу задавати.
Один юнга, напевне, приготував своє запитання загодя:
— А у відпустку можна буде поїхати?
— Ти вже встиг натрудитися? — запитав його комісар.
— А чи можна тоді, щоб моя мама сюди приїхала?
— Ніяких ні мам, ні тат,— відрубав Щедровський.—Тут вам не дитячий садок.
Попросив слова рудий юнга на прізвище Фінікін:
— А годуватимуть? Чи сьогоднішню вечерю зажмуть?
— Що за вислів! — обурився комісар.— Вечері ніхто не "зажме", вона просто не відбудеться." На березі озера тільки почали складати печі, щоб приготувати вам обід. Поки що їстимемо просто неба. Завтра вранці одержите гарячий чай. І хліб, звичайно. Ще й по шматочку масла. З часом, коли все стане на своє місце, ваш флотський обід складатиметься в трьох страв. Чи будуть ще запитання?
Огурцов, як і належить за статутом, запитав:
— Будьте ласкаві, що означає цей напис: "С.Т.О.П."? Щедровський повернувся до фасаду похмурої будівлі:
— Ах, цей,— засміявся він.— Він розшифровується дуже просто: "Соловецький табір особливого призначення". Тут, товариші, коли вас ще й на світі не було, була відома в'язниця. В ній сиділи бандити-убивці, зломщики-рецидивіети і майстри грабувати банки. їх давно вже тут нема, в'язниця У Савватьєві ліквідована ще у двадцять восьмому році...
Саме в цьому двадцять восьмому році Савка й народився.
Щедровський наказав старшинам, щоб вони розвели юнг на перепочинок.
Всередині колишньої в'язниці — довгі коридори, великі Камери. Лампочки ледь світяться від пилюки.
Старшини кричать:
— Щільніше, щільніше, молодняк! Залазь ночувати.
— Так тут і яблуку иема куди впасти,— зойкали менші.
— Нічого. Втрамбуєтеся. Чи, може, в лісі ночувати краще було б?
Стіни півметрової товщини. Вічка, зроблені для нагляду за бандитами, в коридорах були розміром з монету, зате в камерах вони розширювалися до величезних кратерів з півметровим радіусом, щоб око наглядача охоплювало весь простір камери. Хтось з когорти веселунів уже бігав коридором, вставляв губи в ці дірки, кричав радо:
—і Тю-тю, тю-тю! Ось ми й дома... Запрошуйте в гості маму!
Було холодно.
Синяков розштовхав слабіших юнг, широко розлігся на підлозі, поклавши мішок під голову. В мішку майже нічого не було, використати його як подушку Вітька не міг, тому поклав голову на живіт одного хлопчика, який не чинив опору.
— Ну, влипли! — звертався Вітько до всіх.— Наобіцяли царство небесне, а що сталося. Всіх ва арештантські грати запроторили... У-у, хай йому біс, до чого ж курити хочеться...
Почувся тоненький зойк. У кутку лаялися юнги.
— Ей, чого там галасуєте? Спати треба... ша!
Хтось тернув сірником і в сутінках камери освітив па стіні вишкрябані цвяхом слова: "Тут страждав за мокре діло відомий від Риги до Сахаліну московський грабіжник Ванька Вирви-Око. Боже, допоможи втекти!" Сірник погас.
"Добрий день, дорога бабусю!
Мрія мого життя здійснилася — я став моряком, а мама померла на вокзалі, так і не побачивши тата, а сам тато пішов на фронт. Зараз я тобі пишу Беред шикуванням і тому поспішаю. Ось мій номер польової пошти... А перебуваю я в такому чарівному місці, яке відоме всім російським людям, тільки ж назвати його не маю права. Ти зрозумієш, де я перебуваю, якщо сказку, що тут або молились, або сиділи за всякі справи. Тут дуже красиво. Годують нас добре, але мені все одно не вистачає на повітрі. Один лікар сказав, що при суворому військовому розпорядку я поправлюся після блокади швидше, нізк на картку утриманця. Бабусю, я тебе дуже люблю..."
Писання листа перервав сигнал ставати в шеренги. Щедровський забрав срібну дудку у вахтового юнги.
— Це тобі не свищик! — заявив сердито.— А ти не двірник, який висунувся з підворіття й кличе міліцію... Стар-* шипи,— наказав він,— надалі юнг ставити на чергування, попередньо навчивши їх морських сигналів на дудці.
Вранці пройшов короткочасний, але великий дощ. У мокрому листі мерзлякувато здригався на дереві репродуктор, і Москва передала на Соловки останнє зведення подій. Юнги мовчки слухали про жорстокі бої у степу поблизу Котельни-кова, в районі Армавіра на Кавказі; військово-морські сили союзників разом з авіацією почали наступ в районі Соломонових островів; в Індії великі заворушення, аиглійцї заарештували Ганді й Неру; Сталінград у зведенні ще ие згадувався...
Щедровський почав розмову несподівано: ■— Товариші, хто з вас любить возити тачку? Юнги подумали, що комісар жартує, а Вітька Синяков присів, щоб його не помітили, і хвацько проспівав:
Тачкою робити, Рученьки бруднити? Ха-ха-ха!
Перекуримо, подалі від гріха!
— Перекуру не буде,— сказав комісар.— А цю пісеньку я на перший раз вам пробачаю. Отже, ділове запитання: хто згоден працювати на тачках? Хто хоче копати землю? Чи бути лісорубом?
На що, на що, а на таке не сподівалися юнги: флот і раптом ці професії. Колона но поворухнулася. Щедровський був явно засмучений.
— Товариші,— говорив він,— щось я не зовсім розумію ваш настрій. Школа Юнг сама по собі не збудується. Адже вас ніхто за комір сюди не тяг. Ви прийшли самі, з доброї волі, і це покладає на всіх юнг особливі обов'язки.
Перед строєм з'явився дядько'з рівною бородою, тримаючи за поясом гостру сокиру. Це був місцевий виконроб-робо-тяга, і небазкання юнг радо схопитися за тачку він розцінив як злісне хуліганство. Виконроб втрутився в промову комісара.
— Та що ви цій шнані байки розповідаєте, товаришу начальник? Вони Ж сюди бешкетувати приїхали. Самі злодійчуки — по очах бачу. Лупцювати б їх щопонеділка, щоб у вівторок ще всипать...