Незабаром юнгам видали першу їхню зброю — протигази. Звичайно, вони по-хлоп'ячому вмнть розгвинтили і загвинтили все, що в протигазах відгвинчувалося. Це закінчилося для цікавих погано, бо юнг одразу ж погнали в герметичні камери, де їх обдимлювали хлороцетафеноном. У кого протигази виявилися несправними, ті потім до вечора не могли розплющити очей, з яких бігли рясні сльози.
Юнги вивчали правила військового статуту. їм наказали твердо пам'ятати нумерацію форм одягу.
— Ось зараз ви одягнені за формою номер три. При температурі повітря до мінус шести, коли належить носити шинелі, форма буде номер шість. Але як заміните безкозирку на зимову шапку, це вже форма сьома...
З'ясувалося, що деяким юнгам номери зовсім не пасували: у них не було бушлатів, не було й білосніжних форменок — лише фланелівки. Починався бунт;
— А коли бушлати дадуть?
*— У мене черевики каші просять...
— А чому нам білих форменок не дали? Ми що — гірші за інших?
— Спокійно! — уговкували юнг офіцери.— Форменок ви й не побачите, тому що на Північному флоті їх не передбачено формою одягу. Бушлати випишуть пізніше. А хто й тижня не прослужив, але вже умудрився черевики порвати, ну, це, знаєте... На вас не настачиш! Згідно атестата взуття видається матросу на рік служби. Нема чого гратися у футбол каменюками замість м'ячів!
Заняття були корисні, й невдовзі жартівники винайшли нову форму для перебування в тропічних морях. Вони стрибали по ліжках у білизні з протигазними масками на голові*
— Шикуйся за формою раз — кальсони та протигаз!
За монастирем лежало глибоке Святе озеро, і юнги, тіль-* ки-но відвернеться начальство, нещадно, до посиніння, до тремтіння губів купалися в ньому. Савка в цей час вилежу-* вався на березі.
— Огурцов,— гукали його з води,— давай до нас.
— Не хочеться,— відповідав він, заздрячи товаришам^ чорною заздрістю знедоленого.— Та и не дуже припікав сьогодні.
Огурцов... брехав! Він брехав від сорому, який спопеляв його.
Огурцов не вмів плавати! Так сталося, що, мріючи про
пике море, він не навчився плавати в тій мілкій рїчцї, біля якої жив на дачі. І ось тепер Савку мучив сором перед оварипіами, коли вони хором обговорювали переваги кроля, бюасу та батерфляю. Щоб не бути самотнім, Савка підкидав і свої брехливенькі слова:
_ д я — так більше люблю саженками.
Мирне життя в тихому пристановищі раптом закінчилось. Юнгам не раз вгатили по два таких уколи, що й сісти не можна було. Усім наказали виходити з Кремля з речами. Святі ворота, схожі на в'їзд до боярського терема, випустили їх на берег гавані Благополуччя.
Колона проминула селище, юнги заглибились у густий ліс. Знову ніхто нічого не знав — куди, для чого, чому?
Савка озирнувся й здивувався:
— Мені й на думку не спадало, що нас так багато. Поряд крокував рудий юнга з фальшивою залізною коронкою у роті.
— Назбирали нас чимало,— погодився він.— Якщо всі почнуть одного лупцювати, то одразу пиши — амба! Живим не пустять.
Ліс, ліс, ліс, густіший, темніший, вологіший. Куди ведуть?
— Ішачити, напевне,— пророкували песимісти.
Зате оптимісти раділи... Вона була пречудова, ця дорога, і юнги, вчорашні городяни, навіть принишкли, побачивши її красу.
Скільки озер! Складна система старовинних дамб, зведених працею богомольців, була створена цілком художньо — гармонія з природою дотримана. Ідеш такою дамбою, праворуч, біля самісіньких ніг, плюскає рибою озеро, ліворуч, унизу, ніби в проваллі, також затуманилося чарівне озеречко.
Як люди примудрялися лише лопатою творити такі дива — незбагненно!
Юнги були в дорозі цілий день і нарешті стомились.
Над лісом виростала конічна гора, на її вершині стояла церква, в куполі якої містився маяк. Це був той маяк, теплі спалахи якого освітили юнгам ніч їхнього першого плавання. —А підніжжям гори опускався до дороги занедбаний фруктовий сад.
— Товаришу старшина, а чи далеко ще нам тюпати? Тепер уже недалечко! Вважай, через усі Соловки
пройшли ми сьогодні з півдня прямо на північ. Простуємо до затоки Соснової.
— А що там? Чи знову секрет?
— Там колгосп рибальський. Місце старовинне.
— Невже й ми в колгоспі житимемо?
■— До Соснової ми не дійдемо. Незабаром побачимо наше озеро.
У просвіті між величних сосон і справді з'явилося озеро — довге, похмуре, відьомське. Хотілося вірити, що вночі, коли принишкне природа, в цьому озері починають свої ігри водяники, високо хлюпне водою чарівна русалка... Неждано-негадано, порушуючи солодке зачарування, величезний чорний щур з довгим хвостом скочив з купини у воду. За ним — другий, третій, ще один, ще щур.
— Бий їхі — закричали юнги, ламаючи стрій. Хто — за камінь, хто — за палицю. І — пішло...
— Стій! — владно затримав їх офіцер, який супроводжував колону.— Це ж мускусні щури з Канади — ондатри. Людям не шкодять, а хутро чудове і на міжнародних аукціонах у високій ціні.
Покидали каміння й палиці. Повернулись у стрій.
— І треба ж! А я зрадів... ну й дурень.
Ще один поворот, і за лісом виросла змурована з каміння конюшня, в воротях якої стомлено форкав самотній кінь. Там, де є кінь, мають бути й люди. Так і е: ось лазня топиться, древня, теж кам'яна. Виріс будинок, як диво у цій глушиш — двоповерховий, з різьбленими карнизами, а на даху — вежка, схожа на альтанку, для огляду околиць. Перед будинком сквер з клумбами й берізками. А за садком виникла похмура будівля з чорними отворами вікон, і на кожному вікні — грати. Поряд, майже впритул до будівлі, красувалася церква святої Одигітрії. Ледь тримаючись на останньому цвяхові, висіла над похмурим будинком дошка з незрозумілим написом:
С. Т. О. П.
— Стій! — скомандував старшина.— Право-руч! Вільно. День уже згасав. Останні чайки відлітали яа північ, де
вишумовувало недалеке море;
Перед строєм з'явився офіцер політичної служби флоту з трьома нашивками, такого ж звання, яке мав Савчин батько. Окинувши оком стрій, він сказав: г
— Вітаю вас, товариші юпгп, з прибуттям на місце вашої майбутньої служби. Саме тут, за наказом Верховного командування, буде створена перша в нашій країні Школа Юнг Військово-Морського Флоту, і звідси, товариші, ви підете на бойові кораблі.