Першим художнім твором про народного героя була невелика повість "Кармелюк" Марка Вовчка (1862, надрукована 1865 р.). Жодних документальних матеріалів у письменниці не було, і вона написала свою "повістку для дітей" виключно на основі народної творчості — пісень та переказів. Спираючись на ті ж фольклорні джерела, С. Максимов писав, що Кармалюк — "один з героїв народних (може бути, останніх), які відстоювали з енергією, послідовністю і благородством козацьку волю і долю від панського свавілля... Як запевняють перекази, він не згубив ні одної душі людської, і був лицарем у кращому" облагородженому розумінні" ("Сибирь и каторга", СПб, 1871, стор. 415).
Деякі історичні відомості про Кармалюка стали ширше відомі лише 1886 р., коли в журналі "Киевская старина" був надрукований переклад С. Венгрженовського белетризованої розвідки "Кармалюк" польського шляхетського історика-белетриста А. Ролле. В невеличкій передмові до перекладу зазначено, що "автор дивиться на Кармалюка очима потерпілої від цього останнього сторони, тобто польської шляхти, ігнорує відношення її до середовища селянського, що висунуло Кармалюка..." В розвідці Ролле не сказано "ні слова про становище народу, з середовища якого вийшов Кармалюк, про ставлення до нього шляхти, що панувала, про становище самого Кармалюка в дворі пана Пігловського".
Вже з цієї передмови видно, що Ролле висвітлював діяльність Кармалюка з шляхетсько-поміщицьких позицій, тобто як звичайного розбійника, а не організатора і ватажка кріпаків у боротьбі проти панів. Все ж публікація перекладу розвідки мала певне значення, бо це була перша (і до 1923 р. єдина) стаття, де подавалися дійсні факти з життя і діяльності Кармалюка, хай навіть тенденційно підібрані і в тенденційному освітленні. Так, Ролле не міг не відзначити його великої популярності серед населення. В 20-х рр., пише він, Кармалюк уже був "предметом вечірніх бесід і в.шляхетській вітальні, і в селянській хаті", "ім’я його було на устах у всіх".
Крім усього, стаття Ролле бідна на фактичний матеріал. У ній мало говориться про напади Кармалюка на панські маєтки, не названо навіть імен пана Пігловського та Кармалюка, немає докладніших відомостей про його сім’ю тощо. Брак фактажу автор надолужує переказами про Кармалюка, при цьому свідомо уникаючи переказів з яскраво вираженим соціальним змістом. Не позбавлена стаття й деяких фактичних помилок. Однак вона послужила певним фактичним джерелом' українським письменникам, які писали твори про Кармалюка.
1889 р. Олена Пчілка написала й поставила на сцені п’єсу на '4 дії "Кармелюк". Вистава відбувалася в селі Колодяжному на сцені домашнього театру для невеличкого гуртка селянських глядачів — дітей і дорослих. Драматичні твори про Кармалюка написали також нині забуті другорядні українські драматурги Ф. Устенко-Гармаш ("Кармелюк". Драматичні картини в 5-ти одмінах), 3. Фігнер-Бурлаченко ("Гайдамака Кармелюк-Зарізенко, або Задніпровський розбійник", Драматичні картини в 4-х діях з піснями і танцями), а пізніше — П. Питаєв-Пронський ("Кармелюк", Українська бувальщина в 5-ти діях з гуртовими співами і танцями). Не всі ці твори побачили сцену професійного театру; п’єса Олени Пчілки надрукована не була і автограф її не зберігся; п’єса Устёнка-Гармаша за те, що відображала шахи, і гноблення кріпосного права, причому возвеличувався простий кріпосний люд, а поміщики змальовувались низькими і почасти підлими людьми", двічі —1892 і 1894 рр.*— заборонялася. У п’єсах Фігиера-Бурлаченка та Питаєва-Пронського, як видно з підзаголовків, головна увага була эвернена на пісні й танці.
Отже, у драматургії так чи інакше особа і діяльність Кармалюка знайшли своє відображення. У прозі ж після Марка Вовчка протягом сорока років жодного нового твору не з’явилося. Заповнити цю прогалину взявся М. Старицький. Задум і початок праці письменника над романом "Розбійник Кармелюк" припадають на 1902 р. Це був рік масових селянських виступів проти поміщиків на Полтавщині і Харківщині. На ці події М. Старицький відгукнувся віршами "Борвій", "І гвалт, і кров... справля сваволю сила" та "Занадто вже! Чим дихати нема!", в яких засудив криваву розправу царизму над учасниками руху. Таким же відгуком на тогочасні події був і роман "Розбійник Кармелюк", у якому відображалася боротьба проти соціального гноблення. Отже, в цьому романі, як і в "Останніх орлах", історія перегукувалася з сучасністю.
Перед тим, як створити свої історичні романи й повісті, Старицький наполегливо вивчав численні історичні праці, документи, спомини тощо, надруковані російською, польською, німецькою і французькою мовами як з історії України, так і з історії сусідніх держав. Джерелами для роману "Розбійник Кармелюк" М. Старицькому були згадана вже розвідка Ролле, а ще більше — значна кількість друкованих, а почасти й недрукованих пісень і переказів про Кармелюка, Частину з них письменник сам чув від селян, коли в 70-х і на початку 80-х р. щоліта жив у деяких селах на Поділлі. Цілком зрозуміло, що Старицький віддав перевагу народній творчості, а не розвідці Ролле, хоч частину фактів узяв і з неї, доповнивши їх народними переказами.
Ролле у своїй розвідці пише, що Кармалюк — кріпак пана Піглов-ського, народився 1787 р. в селі Головчиицях, тоді Літинського повіту,
1806 р. одружився і протягом шести років був у панському дворі. За якусь провину панський управитель 1812 р. віддав його в солдати, хоч на той час у ньогр була велика сім’я — дружина і три сини. Затуживши за сім’єю, Кармалюк незабаром утік із солдатів, два роки переховувався, а потім його спіймали.
Інакше розповідається про початок діяльності Кармалюка в одному з переказів ("Киевская старина", 1886, VI). Тут говориться, що він був позашлюбним сином пана' в селі Головчинцях, а як підріс, то пан узяв його козачком до своїх шлюбних синів, коли ті їхали учитися за кордон. Після повернення з-за кордону пан одружив Кармалюка і поставив гуменним, а що гуменний з нього виявився нікудишній, то пан подарував його своїй сусідці. Кармалюк утік від неї. За це вона віддала його в солдати. Утікши з солдатів, він повернувся на батьківщину, знищив свою нову пані, а потім пана батька, зібрав ватагу і "гуляв" з нею на Поділлі, Волині та Київщині.