(Комедія із міщанського побиту з співами і танцями в 4-х діях)
ДІЙОВІ ЛЮДЕ:
П р о к і п С в и р и д о в и ч Сірко — міщанин, має крамницю.
Я в д о к і я П и л и п і в н а — його жінка.
П р о н я — дочка їх.
С е к л и т а Пилипівна Лимариха — сестра Сірчисі, перекупка.
Г а л я — її дочка.
Свирид Петрович Г о л о х в о с т и й — промотаний цилюрник.
Н а с т я
подруги Пронині, манірні.
Н а т а л к а /
X и м к а — наймичка у Сірків.
П и д о р а — поденщиця у Лимарихи.
С т е п а н Г л е й т ю к — був наймитом у Лимарихи, тепер слюсар.
М а р т а — бублейниця
У с т я — черевичниця гості у Лимарихи.
М е р о н і я — живе при монастирі /
Д в а б а с и
Й о с ь к а — жид.
К в а р т а л ь н и й , к а т е р и н щ и к, м і щ а н е і л ю д.
Дія перша
(Глибокий яр. Під горою наліво гарненький домик Сірків з садком; за ним баркан і знов якийсь садок і домик, направо — гора, баркан, а далі яр. На дальній горі видко Київ. Вечір.)
ВИХІД І
(П р о к і п С в и р и д о в и ч і Я в д о к і я П и л и п і в н а. Сидять на лавці біля дому.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Бач, як сьогодні вечірню зарання одправили, ще й сонечко не зайшло! А то тим, що новий дячок гарно вичитує.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Чим же гарно?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Як чим? Голосно: словами, мов горохом, сипле.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Так, так! Як пустить язика, то він у його, як млинове колесо, тільки бр-р-р!.. І меле разом, і шеретує...
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А твій старий мне, мне той язик, як баба вовну...
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Прирівняй ще цього штокала до старого дячка! Той таки і чита по-стародавньому, по-божественному, а цей...
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Заступається за свого шкарбуна тим, мабуть, що табакою поштує.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Так що ж, що поштує!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А то, що і в церкві заживаєш табаку, мов маненький...
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Лопочи, лопочи; а ти заступаєшся за нового тим, що молодший.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Вигадай ще що!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та й вигадаю!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. От уже не люблю, як ти почнеш вигадувати та дратувати! (Одвернулась).
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ну, ну! Не сердься, моя старесенька, то я пожартував!
(Стара мовчить надуто.)
Не сердься-бо, моя сивесенька!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та годі вже!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Чого годі? Хвалити бога, прожили вік у добрій згоді та лагоді, діждалися й свого ясного вечора... Да не зайдет сонце во гніві вашім...
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та я вже на тебе не сердюся! Тільки не вередуй.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Ні, ні, не буду. А нам таки справді нарікати ні на що: вік пройшов, лиха не зазнали, хоча й були хмарки, та господь хранив од тучі. Єсть на старість і шматок хліба, і закуток.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А працювали ж зате як, рук не складаючи!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . То що ж! Хто дбає, той і має! Неперестанно трудітеся, да не увійдете в напасть! Аби чужого хліба не заїдали та з чужої кривавиці не користувалися!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Здається, уже на нас голубе, нікому й скаржитись!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . А хто зна? Може, й нам перепала марно чужа копійка!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Як же гандлювати без того? То вже нехай бог проща! Нам же треба було дбати: дочка росла — єдиначка; треба було на посаг складати.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та так, так... А наградив-таки нас господь дочкою — розумні!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. І вже! Що розумні, так на весь Подол! Так не жалували ж на їх і грошей: у який кошт та наука увійшла — страх! Скільки отій мадамі до пенціона переплачено!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . А за який час? Довго там побула?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Мало хіба? Аж три місяці! Ти б уже хотів свою рідну дитину запакувати у науку — на муку, аж до загину!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Я не про теє: мені ті пенціони і не до смаку, а коли гроші за рік заплачено, то треба було б принаймні за їх одсидіти!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Грошей шкода було, а дитини то ні" що за три місяці змарніла та знівечилась, хоч живою в труну клади! Там уже мало того, що науками вимучили, вимордували, та ще й голодом морили! Дитина не видержала й утекла!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . То нічого: одпаслися ж дома; одно тільки негаразд...
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що там? Уже знов почав вередувати?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та я й мовчатиму, а тільки той пенціон...
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Що пенціон?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . От тут у мене сидить! (Показує на потилицю).
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Ти знову?
П р о к і п С в и р и д о в и ч (зітхнув). Та й мовчу ж!
Чути знавдалі гуртову пісню:
Не щебечи, соловейко,
На зорі раненько,
Не щебечи, манюсенький, Bis
Під вікном близенько! /
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А славно співають! Я страх люблю хлоп'ячі співи!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Славно, славно! Затра неділя, а вони гукають.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А коли ж їм і погуляти, як не під свято! За будні натрудяться!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . То й розходились би спати, а то й самі не сплять, і другим не дають... (Позіха).
Я в д о к і я П и л и п і в н а. То й іди ж собі спати, хто ж боронить?
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Та я б уже такий, щоб і лягати, та Проні ж ждемо.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. А правда, чого вони так забарились? Уже й ніч надворі; ти б пішов та знайшов їх!
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Де ж я їх буду шукати? Та їх і кавалер проведе.
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та проведуть... кавалерів за ними, як полови за зерном, а все-таки страшно.
П р о к і п С в и р и д о в и ч . Не бійся — не маненькї. (Позіха здорово). Ой господи помилуй мене, грішного раба свого! (Знов позіха і хрестить рота). Чого це я так позіхаю?
Я в д о к і я П и л и п і в н а (позіха й собі). Оце! Ти позіхаєш, а я за тобою.
П р о к і п С в и р и д о в и ч (позіха знов). Пху на тебе, сатано! Позіхнув так, що трохи рот не роздерся!