всіма його маніпуляціями.
За допомогою ножа каторжанин виколупав залізну раму душника й, розширивши таким способом отвір, засунув у нього руку по плече.
— Іде,— промовив він, важко переводячи подих і обернувся до товаришів,— обличчя його було червоне від напруження, великі краплі поту вкривали лоб, але очі каторжанина дивилися вже веселіше.
— Ех, немае лома! Давай хоч гирю або герлигу!
Всі в камері пожвавіли. Зараз же кинулися по нарах, і за хвилину до Махнидралова простяглося кілька рук з усілякими імпровізованими інструментами.
— Ну, гаразд, годі... Засипайте яму, та так, щоб і сліду не зосталося; всі інші лягайте на нарах та духа (вартового) з очей не спускайте.
Арештанти розійшлися й знову повкладалися на нарах; двоє заходилися загортати й утоптувати яму, але декілька найгарячіших, у тому числі друзі Кармелюка, все-таки стовпилися навколо каторжанина.
На щастя, груба була так глибоко в кутку камери, що вартовий не міг її бачити з віконечка, проробленого в дверях.
Товариші, обступивши каторжанина й затаївши дихання, стежили за його роботою.
•— Слухай, старий, пусти лишень ще І мене,— не витри-мЙв нарешті молодий арештант.—Я змалку пічником був.
— Чого ж мовчав, диявол! — гаркнув на нього каторжанин, витягаючи з душника руку, вкриту кривавими саднами.— Пічник, пічник! А не напоумив раніше хід у грубі пробити. Ач ти, хайло, солоні вуха! Плювати в твої безсоромні очі, ось що!
*— Та не спало зразу на думку, дядечку.
Ну, ну тебе під три чорти, лізь уже скоріше, а то втомився!
Каторжанин зліз з плечей товариша й, витираючи піт з обличчя, прихилився до груби.
Молодий пічник ретельно взявся до роботи. Хвилин через двадцять почули в грубі глухий шум від падіння каменя одного й другого, і в той же час біля віконечка почувся окрик вартового:
г— Що за шум?
Витрішкуватий з нар упав,-^ відповів сонним голосом велетень, підводячись на нарах,
— Ач ти, глот єнісейський! — схвально пробурчав Махнидралов.
— Чорт, просто чорт! — почувся дружній шепіт по кутках.
Хвилин зо дві в камері напувало глухе мовчання, перериване лише вдаваним хропінням.
< Лізь же, лізь скоріше! — не витримала Уляна й смикнула каторжанина за рукав.
Тихше, матінко, зараз!
Батько, батько голос подає,— радісний шепіт Андрія перебив Махнидралова.
Справді, всі почули глухий звук з груби.
В одну мить Андрій' вискочив на плечі товаришеві й припав вухом до душника.
, Живий, не вмер,— сказав він радісно, обертаючись до Уляни,— йога не переломлена, тільки стати на неї ніяк не може. Питає, чого так довго з грубою вовтузилися?
— Ну, всього ж зразу не подужаєш! — пробурчав каторжанин, широко усміхаючись.— Ти йому про вікно скажи, нехай грати спробує, якщо зможе до них добратися.
Андрій знову припав до душника, але за хвилину обернувся до товаришів, які стовпилися навколо нього, й розгублено сказав:
Батько каже, що в камері й одного вікна немає.
ї*" Як немає? — скрикнув каторжанин.— Куди ж воно під три чорти поділося? Та ти не розчув, чи що?!
Чую,'— відповів Андрій, але все-таки ще раз припав до душника й після короткого обміну фразами з Кармелюком, знову обернувся й сказав рішуче: — Немає, каже батько,— голий мур навколо.
Анафеми! Чортове насіння прокляте!..— заричав Мах-нидралов.—Це вони його замурували, падлюки. Стривай, пусти мене, я йому розкажу, де шукати..Г Може, недавно.,, не вивели ж вони, іроди, нової стіни?! ^
Махнидралов заходився пояснювати Кармелюкові, де пси винно було бути вікно, в якому він підпиляв грати.
Довго з камери отамана не чути було ніякої відповіді. Нарешті до слуху каторжанина долинув глухий голос:
— 6, знайшов, закладене камінням... Мабуть, недавно... Глина ще м’яка...
— Ну й гаразд! Виламаємо! Хочемо тебе визволити, отамане! — зрадівши, гукнув Махнидралов.
— Важко,— почулось у відповідь,— стати не можу, нести мене треба.
— Є в чому й нести. Кажи тільки, що робити.
— Важко.
— Нас сорок, усі за тебе підемо.
— На смерть, на муку, всюди за тебе! — мимоволі скрикнула Уляна, почувши слова каторжанина..-— Скажи йому,— шарпнула вона його,— що тут і я, й Андрій, і Явтух, що ми за нього, за сокола нашого, живими у вогонь кинемося...
— Гаразд, гаразд, отаманшо, не гарячкуй. Тепер уже є надія...— І Махнидралов передав Кармелюкові в діру слова Уляни.
—* Спасибі за добре слово отаманші, друзям і вам, дітки,— почулася відповідь.— Ще бенкетуватимем на волі. Слухайте ж і робіть усе так, як я вам скажу.
І довго говорив у діру Кармелюк.
Шпанка жадібно прислухалася до слів, які до неї долітали.
А дощ усе лив і лив, розмочуючи чорнозем, затопляючи дороги.
Вранці голосні покрики вартового розбудили шпанку на перевірку. Позіхаючи й протираючи заспані очі, всі скочувалися з нар і заходжувалися квапливо вмиватися; умивання це відбувалося дуже просто: кожен набирав у рот ковток води, випускав його на руки й цією кількістю вологи обмивав і руки, й обличчя, а втирався краєм брудної сорочки.
О сьомій годині ранку з’явився на перевірку наглядач. З ним належало б прийти й корнетові поглянути на головного арештанта, але йому цілу ніч не щастило, а перед ранком не хотілося переривати щасливого паса... Та й наглядач, як люб’язний господар, обіцяв сам оглянути й, крім того, запевнив своїх гостей, що з його мішка й блоха не вискочить.
Наглядач залишився вельми задоволений з вигляду арештантів. Він оголосив їм, що з огляду на безперервний дощ партія зостанеться на сьогодні в тюрмі й що в його тюрмі арештантів випускають тільки на прогулянку, а що сьогодні негода прогулянці не сприяє, то вони всі повинні зоставатися в камері під замком; виходити ж у коридор тут суворо заборонено, то щоб і не просили...
Така промова іншим часом могла б сильно збурити арештантів, але цього дня шпанка поставилася до промови наглядача майже байдуже.
Наприкінці наглядач спитав, чи не має хто претензій або якоїсь просьби. .
Претензій не заявив ніхто, а тільки Уляна звернулася до наглядача, прохаючи помістити її в окрему камеру. Законне бажання Уляни зразу ж було задоволено; наглядач навіть розсердився за припущене вчора порушення правил і наказав негайно перевести Уляну в опрічну камеру, що була з протилежного боку до загальної арештантської камери. Замкнувши арештантів, наглядач перейшов до камери Кармелюка. В цьому закапелку спершу важко було розгледіти щось. Усі стіни його були глухі, і кволе світло з коридора пробивалося тільки в невеличке віконечко в дверях. Наглядач спинився на порозі, не знаючи, куди ступити, й звернувся до вартового: