Професор добряче труснув його.
— Так, так, я міг би сказати, — нетерпляче мовив Расмус. — А нічого ж не сказав. — Він випнув губи, трохи подумав і додав: — Хоч це й не "небо". І не "вода".
7
Єва-Лотта роззирнулася по своїй в'язниці. Щиро казати, цілком затишній. Якби той Ніке не забив кількома грубими залізними прутами вікна, то вона могла б уявити себе бажаною гостею на острові. Бо ж хіба її не поселили в чудовий будиночок для гостей, у якому вона могла порядкувати як сама хотіла? Тут було справді затишно, наче вдома, — чотири канапи попід довшими стінами, оббиті картатою бавовняною тканиною, гарна ширма перед умивальником, біля вікна — столик із книжками й газетами, щоб не було нудно. "Це напевне найкраще кубло кіднаперів з усіх, які лише є на світі", — подумала Єва-Лотта. Мало в якому з тих кубел з вікна відкривається такий гарний краєвид, як із цього, за залізними прутами. Внизу яскріла в промінні сонця затока, взявши у свої блакитні обійми зелені острівці. Єва-Лотта тяжко зітхнула. Ото якби можна було піти всипаною чатинням стежкою між ялинами до пристані, пірнути з головою у чисту воду, а тоді лягти на помості, заплющити очі й засмагати, слухаючи тихий хлюпіт хвиль, на яких погойдуються прив'язані човни!
До речі, про човни! Кіднапери мали їх кілька. Єві-Лотті видно було моторного човна, який перевіз їх через затоку. Три човни з веслами стояли біля самого берега й погойдувалися на легеньких брижах. А крім того, на довгій пристані лежало витягнене з води канадське каное.
"Цей острів дуже зручний для кіднаперів, — подумала Єва-Лотта. — Тут вистачило б місця на цілий ескадрон, якби виникла така потреба. Тісно йому не було б".
По острові грайливо розпорошилось багато маленьких будиночків на чималій відстані від великого ошатного будинку, в якому перебував шеф кіднаперів. Може, в усіх тих будиночках жили кіднапери. По одному в кожному осиному гнізді. Коли б хтось постукав у двері, то, мабуть, звідти вискочив би маленький отруйний кіднапер і до смерті перелякав би його!
Додумавшись аж до такого, Єва-Лотта рішуче стріпнула головою. Вона не дасть залякати себе. Ніхто не сяде на голову Єві-Лотті Лісандер! Тому Ніке дістанеться, коли він узагалі залишиться живий.
Стиснувши кулаки, вона підійшла до замкнених дверей і крикнула:
— Ніке! Ніке, ходи сюди! Принеси мені їсти! А то я переверну цей будинок!
Андерс і Калле, які лежали за ялиною і слухали, що Петерс казав професорові, втішились, коли почули її крик.
Дякувати Богу, Єва-Лотта жива і, видно, нітрохи не зламалася!
Ніке теж почув Єву-Лотту, хоч її крик далеко не так утішив його. Він щось сердито забурмотів і попростував до будиночка, щоб заткнути їй рота.
Єва-Лотта затихла, як почула, що двері відмикають. Ніке зайшов, наміряючись добре вилаяти її. Але він був не дуже меткий на розум, і Єва-Лотта випередила його.
— У цьому готелі погано обслуговують, — мовила вона.
Ніке раптом забув, що хотів їй сказати. Він витріщив на неї очі, здивований і навіть трохи ображений.
— Слухай-но, — почав він, — слухай-но…
— Аякже, слухай-но, — перекривила його Єва-Лотта. — У цьому готелі погано обслуговують. Принеси мені їсти! їсти, розумієш?
— Ти звалилася нам на голову за наші гріхи, — сказав Ніке. — А все через того пришелепуватого Сванберґа, що не стеріг як слід машини. Цікаво буде послухати, що скаже про це шеф.
— О, таж ви повинні радіти, що я тут, — мовила Єва-Лотта. — Це ж для кіднаперів велике щастя — отримати двох дітей, коли вони розраховували тільки на одне.
— Послухай-но, — знов сказав Ніке. — Твоє базікання мені не подобається. Я тобі не кіднапер!
— Ні? Якраз ти кіднапер. Кіднапер Ніке. Хіба ти не знаєш, що як хтось викрадає дітей, то він кіднапер?
Видно було, що Ніке знов здивувався і водночас образився. Він зовсім не вважав себе викрадачем дітей, і йому не сподобалося, що його так називають.
— Я тобі не кіднапер, — уже не так упевнено повторив він. А тоді раптом заревів, зовсім знавіснівши: — І перестань галасувати! — Він схопив Єву-Лотту за руки і труснув нею. — Чуєш, перестань галасувати, а то дістанеш так, що на тобі місця живого не залишиться!
Єва-Лотта весь час дивилася йому у вічі. У неї десь мріло в пам'яті, що саме так треба приборкувати диких звірів.
— Я хочу їсти, — рішуче сказала вона. — І галасуватиму, як цілий клас у школі, коли ти не принесеш мені їсти.
Ніке вилаявся, відпустив її і рушив до дверей.
— Добре, добре, зараз принесу, — сказав він. — Може, ваша вельможність хоче чогось особливого?
— Ну, хоч би яєчні з шинкою, — відповіла Єва-Лотта. — Це мій улюблений сніданок. Яєчка підсмажиш з обох боків, дякую! І, коли можна, якнайшвидше!
Ніке грюкнув дверима. Єва-Лотта почула, як у замку обернувся ключ і Ніке знов вилаявся.
Але зразу після цього почула й щось інше. Те, що сповнило її радістю. Почула за вікном поклик Білих Троянд. Тихий, але все ж то був їхній поклик. Для неї він здався кращим, як звук небесної арфи!
8
Калле здригнувсь і прокинувся. Він вражено озирнувся навколо. Де він? І чи це вечір, чи ранок? І чого тут спить Андерс і його чуб, мов грива, затуляє йому очі?
Та помалу в голові у нього проясніло. Він у курені, який збудував разом із Андерсом. І це вечір. Сонце от-от зайде, його останнє проміння забарвило в червоний колір сосни на скелі перед ним. Андерс спить тому, що він страшенно втомився!
Який день! Він, власне, почався ще вчора ввечері у руїнах замку. А тепер знову вечір. Вони з Андерсом проспали від полудня до самого вечора, їм потрібний був відпочинок. Але спершу спорудили собі цей гарний курінь.
Калле простяг руку й доторкнувся до стіни з ялинових гілок. Ох, як йому подобався цей курінь! Це було їхнє житло, їхній невеличкий затишний прихисток, що його вони спорудили якомога далі від кіднаперів. Тут їх ніхто не знайде. Курінь стояв у надійному сховку між двома скелями. Його важко помітити, хіба хтось просто натрапить на нього. Тут вони були захищені від усяких вітрів і мали м'яку постіль із ялинових гілочок. Скелі з обох боків зберігали ще сонячне тепло, тож їм не доведеться мерзнути вночі. Це був справді чудовий курінь!