Кафедра

Страница 2 из 78

И. Грекова

За Терновським, спершись підборіддям на кисті рук, схрещені на спинці стільця, сидить Радій Юр'єв — вузькоголовий, з відкинутою назад шапкою густого темно-рудого волосся, не першої молодості, проте з дуже привабливою юною усмішкою, що відкриває довгі жовті гарні зуби. Радієва усмішка непереможна ("проникаюча радіація",— кажуть про неї на кафедрі). В кафедральних суперечках і сутичках Радій завжди виступає в ролі буфера.

Здається, лише ці перераховані й слухають доповідача, а решта просто нудяться. Дехто, майже не приховуючи, читає одним оком роман.

Доповідає Ніна Гнатівна Асташова — смаглява стріловидна жінка, не дуже й гарна, не дуже молода (ближче до сорока), проте стрункістю і стрімкістю по-своєму приваблива. Щось є в ній від дикої тварини — сарни чи козулі.

Йдеться про двійки. Тільки-но закінчилася зимова гарячка — екзаменаційна сесія, лишилися до-складання й перескладання. "Не все іще звезене жито, та зжате. І легше їм стало",— сказав Маркін словами Некрасова. Він узагалі по вуха набитий цитатами, щохвилини вставляє їх у розмову, іноді навіть вдало. Дивовижна пам'ять. "Нецілеспрямо-вана",— каже про неї Кравцов.

Згідно з планом засідань кафедри підводяться підсумки сесії. Асташова говорить голосно, на всій лекційній поставі голосу, розрахованого на велику аудиторію, з чіткою дикцією, що виділяє кінці слів,— хоч бери й записуй. Досвідчені викладачі часто так говорять — голосно, складно й авторитетно, лишаючи враження зарозумілості, загалом помилкове. Просто професійна виучка. Така обстановка. Іде доповідь.

— Питання про двійки не нове. Кожну сесію ми його обговорюємо, товчемо воду в ступі. У цього питання немає вирішення. "У віз один впрягти не можна коня й тремтливу лань". Що треба деканату? Казенне благополуччя. Щоб процент хороших і відмінних оцінок невпинно зростав від сесії до сесії, а процент двійок падав. І таки виростає, і таки падає! Двічі на рік ми беремо участь у принизливій процедурі — слухаємо доповідь про хід боротьби за успішність. Вираховуються відсотки, долі відсотків, кресляться діаграми... І як не соромно такими дурницями забирати час у зайнятих людей?

— Правильно каже! — грубим басом схвалив Співак.

— Вам буде надане слово,— сказав Кравцов. (Емем мовчав, загадковий за окулярами).— Продовжуйте, Ніно Гнатівно.

— Продовжую. Мрія деканату — щоб усі студенти вчилися відмінно. Очевидна нісенітниця, тому що саме слово "відмінний" означає "відмінний від інших". П'ятірка немислима без фону. Це не еталон метра, що зберігається в Палаті мір і ваги. Екзаменатор, ставлячи оцінку, вимірює знання студента не за абсолютною, а за відносною шкалою.

— Ех, не те! — страждаючи, вигукнув Співак.— Справа не в п'ятірці, а в двійці.

Кравдов постукав олівцем по столу:

— Прошу доповідача продовжувати, а інших — утриматися від зауважень.

— Продовжую. З одного боку деканат, з другого — ми. їм потрібне формальне благополуччя, нам — неформальні знання. Звичайно, найпростіше було б піти їм назустріч: двійок не ставити зовсім, трійок — мінімум, четвірок і п'ятірок — за вимогою. Життя буде легке, ніхто нам не дорікне, крім нашої совісті...

— "Кігтявий звір, що серце шкряба, совість",— послужливо підказав Маркін.

— Так, совість,— підкреслила Асташова, потемнівши на обличчі.— А це, як вчить життя, опора ламка, ненадійна. Поведінку людини диктує не совість, а об'єктивні обставини. Ці обставини, хочемо ми того чи ні, штовхають нас у світ фікцій. Фіктивних оцінок, фіктивних досягнень, фіктивної звітності...

— Чи не замахуєтеся ви надто широко, Ніно Гнатівно? — обережно запитав Кравцов.

— Навпаки, замах чисто місцевого масштабу: я кажу про наші вузівські справи. Як обчислюється наша робота? За середнім балом, за процентом двійок. Це ж курям на сміх! Хто, як не ми самі, ставимо собі ці оцінки? Давайте порівняємо з іншими галузями виробництва. Де це бачено, щоб робота заводу, фабрики, майстерні визначалася за оцінками, які вони самі собі виставили? А в нас виходить саме так! Формальні критерії, не підкріплені об'єктивними способами контролю, неминуче породжують окозамилювання.

Почувши "окозамилювання", Кравцов насторожився й подав голос:

— Я заперечую. Голослівне звинувачення.

— Не голослівне. Давайте будемо чесними. Нехай кожен запитає себе, скільки б двійок він виставив, якби не натиск згори?

— Я? Стільки ж, скільки зараз,— мовив Співак.

— Вірю. Але ж ви виняток. Правило відоме: три пишемо, два запам'ятовуємо.

— Не згоден,— сказав Кравцов.— Я ставлю оцінки без будь-якого натиску.

— Ви також виняток,— нелюб'язно відповіла Асташова, вишкіривши косенький зуб.

— Ніна Гнатівна має рацію,— сказав Терновсь-кий.— Перш ніж поставити двійку, тричі замислишся. Поставиш — усім гірше: студенту, тобі самому, кафедрі, факультету... А користь яка? Ти йому двійку, а він до тебе ж вернеться перескладати, як бумеранг. А часу на перескладання в навантаженні не передбачено, іде прямим ходом у перевантаження. Ну добре, до перевантажень нам не звикати. Головне, приходить він, найчастіше знаючи не краще, а гірше, ніж минулого разу. Знову двійка. А деканат його ще раз пришле. І ще, і ще. За існуючими правилами не можна перескладати більше двох разів — на третій порушується питання про відчислення. А деканат, як відомо, боїться відчислення. Ось і присилає "як виняток" раз за разом. Крапля довбає камінь. Врахуєш усе це, подумаєш-подумаєш — і поставиш трійку. Однаково цим кінчиться.

— Ні, не однаково! — гримнув Співак.— Кому однаково, нехай забирається геть із вузу!

— Дозвольте, товариші, ми, здається, перейшли до обговорення, не дослухавши доповіді,— втрутився Кравцов.— Ніно Гнатівно, ми чули ваші критичні зауваження. Але критика без конструктивних пропозицій безплідна. Що врешті-решт ви пропонуєте?

— Невже не ясно? Пропоную припинити практику оцінки роботи викладачів, кафедр, інституту в цілому за успішністю студентів. Ліквідувати

ю дуті звіти про хід боротьби за успішність. Позбавити нас дріб'язкової опіки деканату.

— Ну, це неможливо,— солідно мовив Кравцов.— У нашому суспільстві...

— Якраз у нашому суспільстві це й можливо. Зокрема, у вузі. Нехай нашу роботу оцінюють після виходу, за якістю роботи наших випускників.