Виходять. Забудько лишає санчата. Чути голос Телесика: "А де твої санчата? Забув? Знову забув?" Входить 3 а —
б у д ь к о.
Забудько (бере санчата, тягне їх за собою). Ходи... Шукай... І ця ялинка була б добра. (Виходить).
Знову лине чарівна музика, знову спалахують в лісових хащах різнокольорові вогники. Чути голос Зайчика-стрибайчика: "Снігу-ронь-ко-о-о!" І відповідає йому такий же далекий голос: "Лови-и... Я ту-у-ут..." Входять батьки Телесика.
Марія Степанівна. Чуєш? Хтось озивається. Може, то наш синочок Телесик заблудив у лісі та ніяк не може на дорогу потрапити?
Чути ті самі голоси.
Чуєш, Андрію?
Андрій Петрович. Ні, Маріє, то не наш Івасик. Оце ми ходимо тут, шукаєм його, а він, може, дома сидить, ялинку прикрашує. Ліс великий, дрімучий — могли розминутися.
Марія Степанівна. Ой чує моє серце, щось недобре скоїлося з ним. Може, вовча зграя...
Андрій Петрович. Таке скажеш... Не хочу й слухати.
Марія Степанівна (гукає). Іва-а-асику-Телеси-ку, озо-ви-и-ся-а-а!
Прислухаються, але ніхто не відгукується. Тільки миготять, як і раніше, в хащах різнокольорові вогники.
Де його шукати, синочка? Хто нам скаже, в який бік іти: сюди чи сюди?
Андрій Петрович. Мабуть, ходімо так.
Музика, а потім чути виразний голос Снігуроньки: "Лови-и, лови, Зайчику!
А-у-у! А-у-у-у!"
Вбігає Снігуронька, а слідом за нею подруги Сніжинки.
Снігуронька. А-у-у! А-у-у! Оце і є та поляна, де ми будемо зустрічати Новий рік. Подруженьки мої, Сніжинки, скажіть, чи подобається вам ялинка?
Всі. Подобається, Снігуронько. Хороша ялинка.
— Струнка!
— Рясна!
— Красива!
Снігуронька. А ми її зробимо зараз іще кращою. Подруженьки мої, Сніжинки, часу в нас лишилося небагато. Прикрасимо ялинку?
Всі. Прикрасимо, Снігуронько, прикрасимо.
Чіпляють на віти різні іграшки. Вбігає Зайчик-стрибайчик.
Зайчик (тривожно). Снігуронько, ти бачила її? Снігуронька. Кого?
Зайчик. Зміючку. В лісі, ось звідси недалечко, я натрапив на неї. Обличчя люте, очі, мов у вовка, горять. Боюся, щоб вона тобі якогось зла не заподіяла, бо краєм вуха чув, як згадувала вона твоє ім'я недобрим словом.
Снігуронька. Я не боюсь Зміючки. Ну що вона мені зробить? Що?
Зайчик. Не знаю. Тільки ти її, Снігуронько, стережись. Люта дівчина, недобра. Боюсь її.
Снігуронька. Не бійся, Зайчику-стрибайчику. Сядь ось тут на пеньочку, відпочинь. Ти ж, мабуть, дуже втомився?
Зайчик. Відпочиватиму потім. А ще тобі, Снігуронько, скажу. Коли я втікав від Зміючки, то помітив біля однієї ялинки хлопчиків.
Снігуронька. Хто ж вони такі?
Зайчик. Здалось мені, рятівники мої. Ті самі хлопчики, що впіймали мене колись підстреленого, перев'язали мені рану й відпустили на волю. Одного із них звали Телесик, а другого Забудько. Я про них тобі вже говорив. Обоє добрі хлопці.
Снігуронька. Коли вони добрі хлопці, то поклич їх сюди. Може, захочуть з нами зустрічати Новий рік. (До дівчат). Подруженьки мої, запросимо Телесика з його другом до нашої ялинки?
Всі. Запросимо!
— Охоче пограємося з ними!
— Потанцюємо разом!
— Поспіваємо пісень!
— Нехай приходять!
Зайчик. Та я їх зараз розшукаю. (Вибігає). Снігуронька (оглядає ялинку). Стала вона ще кращою. Подруженьки мої, Сніжинки, потанцюємо?
Всі. Потанцюємо! Заспіваємо! Починай, Снігуронько!
Снігуронька (заспівує).
Ми легкі, як пушинки, Подруженьки Сніжинки.
Всі.
Давайте ж веселитися, Співать і танцювать, Бо всі ми тут зібралися Наш Новий рік стрічать.
Снігуронька.
Нам зорі-зоряниці Засвітять, мов сестриці.
Всі.
Давайте ж веселитися, Співать і танцювать, Бо всі ми тут зібралися Наш Новий рік стрічать.
Снігуронька.
Рясну красну ялинку Квітчали ми, Сніжинки.
Входить Зміючка, спинилась осторонь, стежить за Снігуронькою, не відважуючись підійти до неї ближче.
Всі.
Давайте ж веселитися, Співать і танцювать, Бо всі ми тут зібралися Наш Новий рік стрічать.
Зміючка стежить за танцями, потім закриває обличчя руками, плаче.
Снігуронька (підходить до неї). Що трапилось? Чого ти плачеш, Зміючко?
Зміючка. Як же мені не плакати, як же мені не тужити, коли ніхто з вас не хоче зі мною гратися? Нікому я не потрібна. Всі мене цураються.
Снігуронька. Не плач. Заспокойся. Витри сльози.
З м і ю ч к а. А хіба ви приймете мене до гурту?
Снігуронька. Приймемо. Ось побачила я, що ти плачеш, і мені тебе шкода стало.
Зміючка. У тебе, Снігуронько, добре серце. Мабуть, тому тебе й люблять подруги.
Снігуронька. Бо живу я з ними у великій дружбі. Адже так, дівчата?
Всі. Так. Звичайно, так. Дружба у нас міцна.
Зміючка. А я теж хочу з тобою дружити. Я тобі разок намиста подарую. Хочеш?
Сніжинки милуються намистом.
Сніжинки. Яке ж красиве!
— А як воно грає барвами!
— Самоцвітами!
— Такого намиста зроду я не бачила! З м і ю ч к а. Візьми його собі, Снігуронько. Снігуронька. Нащо воно мені?
З м і ю ч к а. Візьми, візьми. Я хочу подарувати його тобі. Нехай це намисто буде початком нашої дружби. Снігуронька. Ні, не візьму.
З м і ю ч к а. Значить, ти не хочеш зі мною знатися? А я, Снігуронько, люблю тебе. І так хотілося мені з тобою подружити. Візьми, візьми оце намисто.
Снігуронька (рішуче). Не візьму!
Зміючка. То хоч приміряй, чи до лиця воно тобі?
Сніжинки. Снігуронько, не відмовляйся.
— А ми подивимось, як буде воно сяять.
— Та вигравати барвами.
— Що тобі станеться від того? Приміряй.
Снігуронька. Ну, гаразд, приміряю. Зміючка (зраділо). От і добре. Ти будеш у цім намисті мов королівна.
Снігуронька. Зажди.
Дивляться одна на одну.
Зміючка. Снігуронько, невже мені не віриш? Я ж так люблю тебе, мов сестру.
Снігуронька. Здалось мені... Таке привиділося в твоїх очах... Ну, чіпляй його мерщій.
Зміючка. Зараз Ось так... (До Сніжинок). А що, дівчата, правда ж личить їй намисто?
Сніжинки. Чудово!
— Така ти в ньому гарна...
— Очей не можна відірвати.
Зміючка. Чого ж ми стоїмо? Адже Снігуронька хотіла танцювати.
Снігуронька (до Зміючки). Ставай же й ти до танцю. Зміючка. Охоче з вами потанцюю. (Стає в коло, але весь час стежить за Снігуронькою). Снігуронька (заспівує).
Ми легкі, як пушинки. Подруженьки Сніжинки.
Всі.
Давайте ж веселитися, Співать і танцювать, Бо всі ми тут зібралися Наш Новий рік стрічать.