А тому скачу на одній нозі,— відповідає чоловік,— що коли б я одв'язав другу ногу, то за один день увесь світ би обійшов. А я цього не хочу.
Куди ж ви скачете?
До короля на обід.
То сідайте до нас.
Добре.
Сів Скороход, полетіли далі.
Летять та й летять, коли це стоїть на дорозі стрілець і приціляється з лука, хоч навколо нічого не видно.
— Здорові будьте, добрий чоловіче! — гукає Іван.— Куди це ви цілитесь? Не видно ж ніде ні пташини, ні звіра.
Це вам не видно, а я бачу.
Та що ж ви бачите?
— Еге! Он там, за дальнім лісом, за сто верст звідси на скелі орел сидить.
А куди йдете?
До короля на обід.
І ми туди, сідайте до нас.
Сів Стрілець, полетів далі. Летять та й летять, дивлять* ся: йде дідусь, несе в'язку хмизу.
Здорові будьте, дідусю! Куди несете хмиз? і— Куди сам іду, туди й хмиз несу.
А куди ж саме?
До короля на обід.
То навіщо ж вам здався хмиз?
А це такий хмиз, що я ніде з ним не розлучаюсь.
Сідайте до нас.
Сів Морозко, полетіли далі. Летять та й летять, дивляться: стоїть чоловік на мосту, а біля мосту по один бік і по другий розташовано шість водяних млинів. Чоловік на цей бік вусом поверне — ці шість млинів мелють, поверне в інший бік другим вусом — ті шість млинів мелють.
Здорові будьте, добрий чоловіче!
Здрастуйте! А куди це ви летите?
До короля на обід...
— Пішов би і я туди, та боюсь пана, бо він такий лютий, де мене наздожене, там і заб'є.
— Не бійтеся, сідайте до нас, а панові ми напишемо. Взяв Іван олівець та й почав писати:
"Гляди, падлюко! Летів тут Іван — мужицький син, взяв з собою товариша вірного Крутивуса. Не здумай його доганяти, бо як доженеш, то смерть свою знайдеш!"
Залишили ту записку на мосту, а самі полетіли далі.
Летять та й летять, коли бачать: і відтіль гора і відціль гора, а між тими горами чоловік руками й ногами уп'явся та й розсуває їх.
— Здорові будьте, добрий чоловіче! А що це ви робите?
Гори розпихаю, аби ширший шлях був для тих людей, що йдуть до короля на обід.
А ви хіба не хочете там побувати?
Якщо візьмете мене з собою, то я залюбки пристану до вас.
Сідайте.
Сів Вернигора, полетіли далі. Летять та й летять, коли дивляться: стоїть чоловік, вивертає з корінням дуби, де вони густо ростуть, і пересаджує туди, де зовсім їх немає.
— Здорові будьте, добрий чоловіче. А що це ви робите?
Землю прикрашаю для людей, щоб і косар, і жниця у спеку могли в холодку відпочити. А ви ж це куди летите?
До короля на обід.
Хотів би і я там побувати.
— То рушаймо з нами.
Сів Вернидуб, полетіли далі. Летять та й летять, коли вже ось перед очима з'явився королівський палац і сад, а в саду столи накриті, а на столах всяке частування: бики смажені, ковбаси, і птиця, і каша молочна. Всього наготовлено вдосталь. Бочки пива й вина стоять: пий, душа, їж, душа, чого забажаєш! А людей — півцарства зібралося: і старі, й малі, і пани, і багатії, і бідняки,— якого тільки там люду немає.
Тут же й хазяйські сини примостилися.
І ось раптом увесь простий народ, і король, і його імениті гості побачили в небі летючий корабель. Та пильніше від усіх стежила за тим кораблем Олена. Опустився він, мов лебідь, на озері, край берега. Зійшов з нього першим Іван— мужицький син, а слідом за ним вийшли його товариші.
Здивувався король, впізнавши Івана. Здивувалися й гості імениті: королевичі та княжичі, а сам король аж за голову схопився.
— Як? Іван — мужицький син на кораблі прилетів? Не бувати такому, щоб я, король, та мав зятем Івана — мужицького сина!
Оточили короля імениті гості, радять:
А ви йому, ваша величність, загадайте щось таке дістати, чого ніхто в світі не дістане. Ну, хоча б живої води.
Правда! — зрадів король і посилає до Івана свого слугу.— Піди скажи тому холопові: хоч він і на кораблі прилетів, а не бачити йому Олени, якщо не принесе він живої води, поки гості мої пообідають. А не дістане води — мій меч, його голова з плеч!
Слухало те все почув та й каже Іванові:
— Недобре діло замишляє проти тебе король. Загадує тобі, Іване, дістати живої води. Якщо її не дістанеш — королівський меч, твоя голова з плеч.
Зажурився Іван.
Де ж я тую воду дістану? Підійшов до нього Скороход та й каже:
Не журися, Іване. Я тобі живої води дістану. А тут уже королівський слуга приходить:
Наказав король... А Іван його перебиває:
Я вже знаю той наказ.
Пішов собі слуга, а Іван допомагає Скороходові одв'яза-ти другу ногу. Як одв'язав,— побіг він швидше буряного вітру до лісу, до озера чарівного.
Набрав з нього живої води та й промовляє сам до себе: . "Поки вони там пообідають, то я можу трохи ще відпочити".
Примостився Скороход під кущем і задрімав. А в короля вже обід кінчається. Сидить Іван за столом, і ніщо йому не миле. Сидить Олена між іменитими гостями, і ніщо їй не миле. Радіють імениті гості, а сам король уже пробує свій меч.
— Друже мій Слухало, ану притули вухо та послухай, чи не біжить Скороход.
Притулив той вухо до землі та й каже:
— Не біжить Скороход, але чую, як він хропе.
— Що ж ми тепер будемо робити? Як його розбудити? Озивається Стрілець:
— Не турбуйся, Іване, я в2кє бачу, де він спить. Зараз його розбуджу.— І тут же взяв до рук стрілу.
Стріла влучила в кущ. Загойдалося гілля, вкололо Скорохода, розбудило його. Схопився він на ноги і помчав.
Ще гості обідати не кінчили, а вже доставив Скороход живу воду, віддав її Іванові.
Підходить Іван до короля, вклоняється:
— Ось вам, ваша королівська величність, жива вода. Загомоніли навколо королевичі, та княжичі, та інші імениті гості:
Не може того бути! Десь, мабуть, простої набрав.
Де це видано, щоб так швидко живу воду дістав?!
Перевірити треба, перевірити.
Сам король зламав тут же суху гілочку з яблуні, вставив у воду, і та гілочка одразу вкрилася рясно яблуневим цвітом.
А тепер, ваша величність,— каже Іван,— додержуйте слова, що його ви дали перед народом.
Що?! — закричав обурений король.— Ти смієш мене, короля, повчати? Геть з моїх очей! Жди там. Ще буде тобі загадка.
Пішов Іван до своїх друзів, а королеві на вухо щось шепоче іменитий гість. Слухало те все чує та передає Іванові.
Радить перед весіллям до чавунної бані сходити. Та ще радить баню ту так напалити, щоб ти, Іване, там згорів. Якщо ти відмовишся — королівський меч, твоя голова з плеч.