Поглянувши на свій обвислий живіт і кривулясті ноги, Віталій з гіркотою визнав, що тягатися з цим спортсменистим нема чого й думати. Але якщо він з т и х, то інша справа! А може, це робот? Білковий робот, призначений для вивідин, постійно зв'язаний із своєю базою? Для цивілізації, яка змогла перекинути міст на Землю, це, звичайно, не проблема. Обачність і ще раз обачність! Треба не сполохати пташку... Ох, і фільм зроблю!
Покльований заджеркотав камерою, обходячи навколо кросвордистів.
Не дуже високо понад береговою лінією з'явився зелений вертоліт — прикордонна служба. Віталій облишив знімати, дивився на металеву комаху, задерши голову, а коли машина пролітала над ними, замахав рукою, мало не скрикнув: ось де він! Ловіть його!
Кожного разу, як тільки прибулець ішов "освіжатись", у Віталієвих грудях так і тенькало: втече! У морі на нього може чекати їхня субмарина, підбере — тільки його й бачили. Та Ростислав ніде не дівався, поплававши вволю, знову брався за кросворд.
— Та нехай йому грець, в мене вже рука заболіла! — вигукнула Неля, кидаючи ручку. Випросталась просто на кросворді і заплющила очі.
— Е ні, так ми не домовлялись,— Ростислав скочив на рівні ноги.— Пішли поплаваємо і знову... Невже не цікаво? Мене цей кросворд заінтригував.
"Та кросворда ти розв'яжеш, а от своє головне завдання...— зловтішно подумав Віталій.— Чи не спіткнешся? Ажажа у своїй лекції твердить, що ви не агресивні, такі собі мирні дослідники. Але яка мета цих ваших досліджень? Ось що важливо дізнатись!"
— Ну, то що, пішли? — Ростислав уже стояв по коліна в воді, очікуючи на Нелю.
Дівчина, вагаючись, поглянула на кисле Віталієве обличчя, але той, захоплений мовчазною полемікою з прибульцем, не помітив її погляду. Неля підхопилася, натягла на голову оранжеву гумову шапочку і рушила назустріч хвилі, що набігала на берег.
Спочатку було холодно, хотіла вже вертатись, але Ростислав підбадьорив:
— Енергійніше руками!
І справді, через кілька хвилин зігрілась, стало приємно.
Берег подаленів, вже й Покльованого не могла вирізнити серед юрмища пляжників. І поблизу нікого не було, анікогісінько, тільки вони з Ростиславом серед розбурханих хвиль. Побоювання, острах одразу вилетіли з Нелиної голови, краса моря заполонила дівчину, і вона линула в цій голубій прозорості, легко помахуючи руками, наче крильми.
Ростислав пирхав, ніби той морж, очі йому повнились світлом, відтавали.
— Наче в міжпланетному просторі! — у захваті гукнув Ростислав.— Між небом і Землею...
У Нелі мурашки пробігли по тілу: міжпланетний простір... небо... Невже справді цей Ростислав...
— А чому не пірнаєш? — раптом спитала Неля.— Це ж так приємно!
— Заборонили лікарі... Тимчасово...
— А...
Неля попливла в напрямку берега. Не те щоб злякалася дівчина, просто... змерзла.
Покльований, випросивши в когось бінокля, увесь час стежив за ними. Хвиля хлюпала просто в лінзи, видно було, як Неля говорить, як сяє радість у неї на лиці, і все її пругке тіло, затиснуте в купальник, гойдалося в нього перед очима. Пасочка... От уже пасочка! Т о й поводиться нормально, плаває, як риба, тільки не пірнає. Ось Неля пірнула, а він помахує собі руками, випинаючи голову вгору. Таки не можна йому занурювати ту клему... Так... Пливуть назад. От і добре, ми з тобою, енлонавтику, встановимо контакти, та що там, ти вже в мене спійманий на плівку.
Оглянувши обрій, чи не з'явилось бува еНеЛО, Віталій поклав камеру на одяг. Але тривога не полишала його ні на мить. Усі дні, протягом яких Ростислав розв'язував найбільший у світі кросворд, Покльований горів на повільному вогні. Що робити? Як діяти? Прикидав і сяк і так. Може, звернутися в міліцію? Побачивши наряд прикордонників, що пробирались поза пляжем, хотів уже кинутись до них, щоб виказати чужака, ступнув кілька кроків і зупинився. Хіба ці хлопці читали лекцію Ажажі?.. Ех, був би епізод: прикордонники затримують інопланетянина!..
Неля дописувала останні відповіді на кросворд. Уголос захоплювалась ерудицією Ростислава, і це дратувало Покльованого. Наївнячка, та він же так начинений інформацією... Кросворд для нього — насіннячко. І невже й досі не переконалася, що це прибулець? Чи він її гіпнотизує?
— Все! Скінчили! — Неля підхопилася і заплескала в долоні.— Найбільший, найскладніший, найзаплутаніший, най... най... кросворд розв'язано!
— Та ні,— Ростислав поклав руки на її плечі, прихилився і сказав упівголоса: — Найцікавіший кросворд, Нелю, це ти.
Дівчина почервоніла, кутики вуст сіпнулися, випалила сміхотливо:
— Оце так! Значить, і в вас банальності в ходу... як і в людей!
Покльований похолов. От сорока! Розпатякає...
Ростислав знітився, на якусь мить на лиці в нього з'явився вираз розгубленості, але він одразу ж опанував себе.
— Твоя правда: банально. Але щиро.
Неля хотіла ще щось додати, та побачивши, як скривився Покльований, прикусила нижню губу і вмовкла, тільки в очах її грали бісики.
— Ну, що ж,— Віталій розвів руками,— я обіцяв почастунок...
Ростислав холодно відмовився:
— Я ж казав, алкоголю не вживаю.
"Ну, ясно, це, між іншим, ще один доказ..." — подумав кінорежисер.
— А чому б не посидіти в ресторані "Одеса" на Приморському бульварі? — докинула Неля, сміхотливо поглядаючи на обох своїх залицяльників.
— Ще буде час...
"Не хоче компанії, не входить у його програму,— фіксував Покльований.— Але потрібні якісь значніші докази..."
Ні того, ні наступного дня Віталій так нічого нового й не дізнався. Ходив із своєю таємницею, наче з атомною бомбою, яка могла вибухнути кожної миті. Ех, коли б удалося викрити цього Ростислава... Отоді на студії почали б і його помічати... І кому ж, як не йому, доручили б постановку фільму "Перший контакт"? І цю вертихвістку вдалося б приборкати — дав би їй роль героїні...
— Нелю,— зупинив дівчину біля їдальні — саме поспішала на сніданок,— ви вчора ввечері бачилися з ним?
— А що таке? — дівчина окинула його холодним поглядом.— Чого це ви взялися шефствувати наді мною?
— Ви не подумайте, що я щось маю проти...— Віталій розтягнув губи, дурнувато посміхаючись.
— Ще б пак! — в її голосі була суцільна іронія.