— Вода? — юнак оглянувся на море.— Нічого, мокра.
Через кілька хвилин вони вже розмовляли, як давні знайомі. Щось у цьому серйозному хлопцеві імпонувало Нелі. Може, швидка реакція? Чи стриманий, навіть суворий вираз обличчя? Була в ньому якась вабляча сила, що одразу змусила дівоче серце забитися частіше, викликала рум'янець, блиск в очах.
Неля поцікавилася, чи він чув про НЛО. Чув і читав не тільки оцю лекцію, а й друковані матеріали, зокрема в польському журналі "Пшекруй", в італійських і французьких виданнях.
— Невже все це правда? — вигукнула Неля.— І в очах у неї засвітився острах.— Мене дивує, що вони відвідують Землю ще з біблійних часів — ось тут сказано: електричними розрядами літаюча "тарілка" розбила мур, що захищав Tip, військо Олександра Македонського ринулось в ті проломи і здобуло місто,— так от, дві з половиною тисячі років, а в контакт не вступили!
— А хіба ж то не контакт — зруйнування муру? — заперечив Покльований.— Або італійка...
— Я маю на увазі контакти з урядами, чи ось тепер з ООН. Як ви гадаєте? — Неля просила підтримки у плавця, що сидів, обхопивши руками коліна, і, здавалося, більше дослухався до шуму моря.— Чому вони не звертаються, наприклад, до Ради Безпеки?
— Так, їхня поведінка, м'яко кажучи, трохи дивна.
— Контакти! — чмихнув Покльований.— А може, вони їм зовсім і не потрібні. Може, їхня цивілізація настільки вища від земної, що... Які, наприклад, переговори ми ведемо з муравлями? А вони ж мають свою соціальну організацію...
— Муравлі — цілком інший біологічний тип,— заперечив плавець.— А тут ідеться про гуманоїдів.
— Правильно,— підхопила Неля,— хоч вони, як твердить Ажажа, різняться між собою...
— Карлики і гіганти? — перебив Покльований.— То не карлики, а дітлахи, малеча.
— Прилітають на екскурсію?
— А що? — Віталій скинув бровами.— Ми ж не знаємо, яка там система навчання.
— Значить, ото в Каліфорнії загинули учні,— зауважив плавець.
— Вам видніше,— розтягнув свої губи Віталій.
Потім враз спохмурнів і більше на цю тему не сказав ні слова.
"Що це з ним діється? — подумки обурювалась Неля.— Невже ревнує? Оце так! Що це він собі в голову забрав? Ну, розповідав анекдоти... Але ж я навіть у кіно з ним не пішла. Теж мені серцеїд знайшовся! І в Києві, мабуть, дружина й діти... А з оцим в кіно піду охоче".
І таки пішли, запросив! Після фільму довго ходили алеями парку і шепталися, і "їли яблуко німоти", як сказав поет, довелося достукуватись у корпус, бо після дванадцятої сторож замкнув двері. Вві сні прогулянка продовжувалась, Ростислав (так звали юнака) повів її до моря, і вони пливли разом, час від часу він зникав за хвилями, гра веселила, Неля сміялася, пройнята радісними відчуваннями. Коли це раптом перед ними виринув Віталій, скорчив міну: "Вам видніше! Вам видніше!"
Коли після сніданку знову зійшлися на пляжі і Ростилав поплив до буйка, Неля згадала вчорашню Віталієву репліку:
— А чому ви думаєте, що йому—видніше... ну, про тих... інопланетян?
Покльований одразу спохмурнів, одвів очі вбік.
— А тому, що цей тип... із них.
— Овва!
— Нелю, ви зовсім неуважна, а я тільки глянув на нього...
— Може, що купається, а ви ловите дрижаків? — силувано усміхнулася Неля.— Просто загартований, ну, спортсмен... Морж!
— А ви звернули увагу, що цей "морж" не пірнає? Волосся в нього сухісіньке.
— Ну, то й що?
— А те, що йому, певне, не можна мочити голову, на правій скроні в нього якась металічна клема.
— Таке й вигадаєте,— вже не так упевнено озвалась Неля.— Яка може бути клема?
— Скиньте свої зелені окуляри, то й побачите.— Покльований підозріливо озирнувся.— Може, то передатчик?
Неля знизала плечима, не знаючи, що йому й сказати на це. Почала механічно гортати книжку. Літаючі "тарілки", інопланетяни — все це якось не вміщалося в ту реальну картину світу, яка відбивалася в її свідомості. Але як подумати... Невже з мільйонів і мільйонів планет у Всесвіті лише одна Земля населена мислячими істотами? І цей Ростислав... Металічна клема... Виходить, провела вечір з інопланетянином? Вигадка, хохма. Хоче мене залякати Віталій... Не вдасться!
Та коли Ростислав ліг на своєму килимку позагоряти, раптом відчула, що не може розмовляти з ним просто й невимушено, як це було вчора. Кортіло побачити ту клему, але кожного разу погляди їхні зустрічалися, і їй ставало соромно за оце своє підглядання, та ще як Ростислав помітить... Подала йому книжку.
— О ти... ви читаєте по-французькому?
— Я викладаю французьку. А ви читаєте?
— Так. Та це кросворд! Цікаво.
— Оце такий кросворд? — здивувався Віталій.— На цілу книжку?
— Сам кросворд ось,— Ростислав розгорнув аркуш завбільшки із скатертину.— А в книжці запитання.
— Це найбільший у світі кросворд,— пояснила Неля.— Його склав бельгієць Анрі Блез. Тут двадцять п'ять тисяч клітин, щоб заповнити їх, треба відповісти на сім тисяч сімсот сорок вісім запитань.
— Ого! — прицмокнув Віталій.— Оце головоломка! Розв'яжеш, Ростику?
Оте "Ростику" неприємно різонуло Нелю. Що за фамільярність?
— Та його, мабуть, ніхто не візьметься розв'язувати,— сказала.— Підраховано, якщо нічим іншим не займатись, а тільки цим кросвордом, то потрібно буде не менше як сто двадцять годин!
— Але ж ми у відпустці,— обізвався Ростислав,— ч о м у ж не спробувати?
Віталій підморгнув Нелі: хіба не на моє виходить? І сказав з натяком:
— Та часу ще багато, надто ж у декого.
— Давайте так,— почав Ростислав, не відриваючи очей від книжки Анрі Блеза,— я диктуватиму, а ти... ви, Нелю, пишіть. Гадаю, що за три-чотири пляжні дні ми впораємось. Згода?
Віталій уп'явся своїми очицями в молодика;
— Ставлю шампанське і коньяк, якщо розв'яжете хоча б за п'ять днів!
— Не треба,— спокійно відповів Ростислав,— спиртного не вживаю.
Покльований знову перезирнувся з Нелею. А їй стало цікаво, спалахнула:
— Згода!
І вони почали. Ростислав, лежачи на спині і тримаючи вгорі книжку із запитаннями, диктував відповіді, а Неля, розіславши простирадло кросворда, швидко записувала. Віталій французької не знав, але згоряв од цікавості. Чапав навколо них, наче стеріг, щоб не повтікали, присідав на хвилинку, підводився, щось бурмотів і весь час пильно позирав на "прибульця", що так недоречно і навіть не помічаючи зруйнував його флірт із "пасочкою". Ох, і дурні ж ці дівчата!.. Ну, нічого, заклепка на скроні є, он видніється крізь волосся, невже й досі не помітила? А так він здорово скидається на людину. І волосяний покрив, навіть нігті на руках і ногах, і по п'ять пальців... Молодий, здоровий, ще й гарно складений, чорти б його взяли!