Після знищення армії польської, коли російська армія виступила вже до польських столиць, дістав гетьман звістку через навмисного гінця, з Чигирина висланого, що хан кримський Менглі-Гірей з військами своїми, поспішаючи на допомогу полякам, виступив зі своїх кордонів і переправляється через ріку Дніпро, щоб напасти на Малоросію. Гетьман, полишивши тому похід свій до столиць польських, переправився знову через ріку Віслу і поспішив з військами своїми до Чигирина, а боярина Бутурліна намовив розташуватися з військами російськими побіля Кам’янця-Поділь-ського. Проходячи гетьман Уманщину, повідомлений був тут, що хан стоїть з військами в степах над рікою Озерною. Він відправив до нього осавула полкового Тугая і з ним трьох офіцерів польських, полонених в останньому бою за Віслою, писав притому до хана, що "як він не подав жодних причин ні йому, ні його народові до взаємної ворожнечі і ворожих дій та вчинків, а, навпаки, мав завжди сусідську приязнь до предків його і всієї татарської нації, роблячи їм не раз важливу підмогу і послуги, то просить хана повідомити його, як йому вважати рушення татарське і нашестя їхнє на землі малоросійські. Коли це означає безпосередню війну від самого хана чи його Криму народові руському, то я на неї відповідаю, продовжував Хмельницький, і зараз наступаю на всі сили татарські. Коли ж воно призначено з ганебного найму на укомплектування або на підмогу армій польських, то даю знати, що їх немає більше на світі і остання розбита і знищена за Віслою в межах самої столиці польської, про що запевнити можуть полонені офіцери польські, що були очевидними тому свідками і учасниками од сторони потерпілої".
Хан, відповідаючи гетьманові, що він і татари його ворожнечі до народу руського і претензій до нього жодних не мають, а має він потребу ділову до самого гетьмана і уряду козацького, просив притому гетьмана побачитися з ним і освідчитися про все персонально в таборі татарському. Гетьман, зажадавши від хана в аманати дванадцять осіб найвизначніших мурз і зоставивши їх в своєму таборі, вирушив сам зі штатом своїм в табір татарський, і тамо, опісля перших звичайних компліментів, або привітань, почалися важливі переговори. І хан гаряче докоряв гетьманові за злуку його з Мос-ковією і віддання себе з народом під протекцію царя тамтешнього, доказуючи, що "таке поєднання спричинятиме буде вічну ворожнечу до козаків і до Московії одо всіх сусідніх держав, поміж котрими Малоросія за становищем своїм є першим і повсякчасним зборищем, або плацом, зручним для нашестя ворожого, їхніх баталій і плюндрувань сього народу. Війни ж з Московією суть неминучі і безконечні для всіх народів, бо, не дивлячись на те, що вона недавно вийшла з-під влади татарської єдино через міжусобиці татарські, яким і нині є данниця, не дивлячись, що в ній всі урядники і народ майже неписьменні і численністю різновірств і химерних мольбищ по-добляться поганству, а лютістю перевершують дикунів, не дивлячись, кажу, на невігластво і грубіянство, слід нагадати їх причепливість за самі дрібниці та вигадки, за які вони вели безглузду й довголітню чвару і війни зі шведами і поляками, зауваживши у листуванні з ними щось у словах недоречне, за що і між собою вони безперестанно чубляться і тиранствують, знаходячи в книгах своїх і хрестах щось не до ладу і не по праву кожного. Пригадати варто жадобу їхню до властолюбства та домагань, за якими привласнюють вони собі навіть самі царства, імперії Грецьку та Римську, викравши на той кінець державний герб тих царств, себто орла двоголового, що за спадком начебто князеві їхньому Володимиру, що був зятем царя грецького Константина Мономаха, дістався, хоча той Володимир був насправді князем руським київським, а не московським і походив од скіфів. Пригадаймо, нарешті, нестале правління їхнє царське і винищення самих царів, котрих декілька вони самі злочинно замучили, а одного продали полякам на убій. А доведено вже, що де немає сталої релігії і добрих звичаїв, там і правління сталого бути не може, і русаки ваші плазуватимуть поміж москалями, як вівці поміж вовками".
Гетьман, заперечуючи ханові на його хулу, перерахував йому всю непостійність і зраду ханів, його попередників, до народу руського виявлені, а особливо в час баталії з поляками під Берестечком. Зробив перелік також приносам і жертвам, їм від нього дарованим, які значили великі суми, так би мовити, царські багатства, безсоромністю відплачені. Пригадав притому і всі підмоги козацькі, багато разів кримцям подані супроти їхніх недругів з пожертвуванням численних воїнів, що головами своїми за них наклали і що за них винагороджені тоді були козаки самим лише бардаком і кумисом татарським, себто їхнім нектаром і амброзією, а згодом багатьма обманами, зрадами та всякого роду грабунками та зухвальстами, що вигубили силу-силенну народу руського з допомогою протекторів своїх, турків, непримиренних ворогів усього християнства, котрі те лиш і чинять, що переслідують його та винищують без жодної причини, а за самим лише дивним правилом алькора-ну свойого. Про поляків же і казати нічого: увесь світ знає, що у них скільки панів, стільки і королів, а кожному з них догодити і саме пекло не потрапить. "Отож-бо, коли народ руський нинішньою протекцією своєю вибрав собі зло, то, звичайно, поміж злом, що його оточує, вибрав менше; коли він є нещасливий, то, повір, нещасливий своїм сусідством, яке без жодних причин завше його тривожило і ображало, а тепер за нього дбає і мордується такою жалістю, якою буває аспидова над людською головою. Відомо ж бо з історій, що народ сей з найдавніших-давен був у землі своїй самостійним і самодержавним під управлінням власних князів своїх, вельми славних великими своїми діяннями і війнами. Але перше нашестя і спустошення татарське з ханом своїм Батиєм завело його в протекцію литовську, а опісля — і до злуки з Польщею. Тую злуку зруйнували самі поляки нечуваним і тиранським своїм правлінням, а свободу і вільність народну поновило правосуддя Боже, по-двигнувши народ до неймовірної хоробрості та мужності; і він, ставши у первісній своїй точці самовладдя, міг жити без допомоги чужої. Але, видно,